Ілля Андрійович Хоменко - Смарагдова планета

Коли наступним до мікрофона підійшов високий чоловік з різкими рисами обличчя, над юрбою чомусь пронісся глухий гомін. Оратор рішуче підняв руку і в раптово запалій тиші голосно заговорив:

— Шановні брати! Дорогі сестри! Ми приїхали сюди зовсім не для того, щоб вислуховувати похвалу на свою адресу, тим паче, що тільки мудре, батьківське керівництво збоку континентального і планетарного комітетів дозволяє нам досягати нових висот. І все ж мені дуже приємно з усією відповідальністю заявити, що у благородну справу будівництва могутнього та процвітаючого Палідена вагомий внесок зробило і регіональне керівництво, від імені якого я зараз виступаю, і ваш земельний комітет, і всі ви, мої дорогі друзі!

Юрба ревонула своє «О-о!!!» у два рази сильніше, аніж до того, промовець знову різко звів руку, обриваючи шум, і перейшов до конкретних прикладів могутності та процвітання.

— … За короткий час ми добились історичних успіхів у продовольчій сфері. Тепер кожен житель Палідена може повністю забезпечити свої потреби у найважливішому продукті харчування — хлібі, причому зробити це абсолютно безкоштовно! Де, на якій іще планеті ви зможете побачити щось подібне?!!

— О-о!!!

— А до якого розквіту прийшло наше суспільство? Справжня, єдино істинна демократія, як форма здійснення повновладдя народу через своїх найкращих представників у комітетах, цілковита одностайність, як добровільне усвідомлення корінних інтересів суспільства, реальна і повна гуманізація всіх сфер життя, як фундаментальна риса планетарної політики — ось що таке сьогодні Паліден! У якому ще суспільстві його члени мають право називати один одного братами та сестрами?!!

— О-о!!!

— Хай знають про це всі, хто на черговому історичному повороті перся лобом в глуху стіну тупика! Хай знає про це Терна — вироджена гілляка могутньої паліденської цивілізації — та її жалюгідні прислужники тернофіли, які будуть розчавлені могутньою рукою народу, як смердючі таргани!

— О-о!!!

«Люди, люди, невже ви й справді не бачите, що діється навколо вас?!. — Арсей все ще на міг остаточно збагнути і тільки звучно відкривав рота, імітуючи вітальні виїмки. Йому раптом шалено захотілося зазирнути кому-небудь в душу, але робити цього було аж ніяк не можна, і бажання, побившись об незворушну стіну самоконтролю, швидко знесилилось та згасло.

Мітинг завершився. Почесна президія під надійним прикриттям гвардійців рушила повз подвійний ряд великих чорних лімузинів до помпезної споруди земельного комітету і незабаром зникла з очей. Вмить заспокоєне море мітингуючих кількома потоками витекло з площі і швидко розплескалось по вулицях міста. Під гнітючим впливом почутого Арсей деякий час бездумно чвалав якимось тихим бульваром, і лише діставшись до роздоріжжя, отямився та кинувся розшукувати автостанцію.

До відправлення ольдегорського автобуса залишалося ще з півгодини, однак квитків у касі вже не було. Арсей спочатку лише досадливо похитав головою і попросив дати на наступний рейс, однак коли касир байдуже повідомила, що вечірній автобус знято, не на жарт стривожився. Провести ніч у невеликому чужому місті без даху над головою і документа в кишені було не тільки малоприємно, а й небезпечно. Арсей відійшов від каси і присів на лаву з таким зажуреним виглядом, що випадковий сусід — маленький сивий дідок — не витерпів і співчутливо поцікавився:

— Що, до Ольдегора?

— Так, сьогодні терміново треба бути там, а квитків уже немає, — зітхнув Арсей.

— Ти наче вчора народився, — усміхнувся дідок, — підійди до водія і дай йому на троячку більше.

Що ж, хоча цей варіант і не викликав особливого захоплення, робити більше було нічого. Арсей подякував старому і вийшов на платформу. Череватий водій ольдегорського автобуса ліниво палив цигарку і, здавалося, повністю занурився у свої думки, однак, лише Арсей відкрив рота, кивнув головою та коротко мовив:

— Зачекай!

Кинувши недопалка під ноги, він зачинив салон і зник у дверях службового входу до автостанції, звідки через кільканадцять хвилин вийшов з якимось папірцем в руках. Підійшовши до тернійця, крадькома озирнувся і простягнув руку:

— Давай!

Арсей тицьнув йому заздалегідь приготовлені гроші, і водій, миттєво оцінивши суму, тихо попередив:

— Але май на увазі: ледь що — відразу ж висаджую без жодної компенсації.

Не без зусиль упхавши своє черево до кабіни, він відчинив двері до салону і якимось улесливим тоном, чим немало здивував Арсея, промовив:

— Сідайте, будь-ласка, сюди, шановний брате! — і показав рукою на невеличке відкидне крісло неподалік від себе.

Арсей обережно присів на запропоноване місце, і автобус рушив. Через кілька годин він прибуде до столиці регіону, і тоді майже все залежатиме від того, що зможе і що захоче зробити невідомий Юлін, земляк Демина. А йому, Арсею, поки що залишається тільки чекати.

Автобус виїхав за межі міста, і обабіч дороги потягнулись невеличкі ліски, розділені між собою заростями чагарників. Арсей спостерігав за розміреним бігом дерев та кущів крізь напівзаплющені повіки і поволі занурювався в легку дрімоту. Несподівано попереду щось наче блимнуло, і автобус почав різко гальмувати. Арсей грюкнувся головою об пластиковий щиток і здивовано поглянув на водія. Той помітно зблід. Повз них із гуркотом пронеслось кілька зустрічних автомобілів, один із яких знову мигнув фарами.

— Прошу, шановний брате, як ми й домовились, — зціпивши зуби та виразно дивлячись в обличчя Арсею, прошипів черевань і відчинив двері. Тернієць на мить завагався, та все ж подякував і вийшов з автобуса.

ЧАСТИНА ДРУГА

Тіні від дерев наповзали на дорогу, несучи з собою приємну прохолоду, однак це не компенсувало той психологічний тягар, що навалився на Арсея. Водночас стало зароджуватись відчуття легкої фізичної втоми, та все ж кращого рішення, аніж рухатись далі в напрямку Ольдегора, тернієць не бачив.

Далеко попереду з’явилась темна цятка, котра поступово росла та перетворювалася на колону автомобілів. Очолював групу великий чорний лімузин, без сумніву один із тих, що стояли сьогодні на апалінській площі за почесною трибуною. Біля його піднятого капота зібралась невеличка юрба, яка радилася, сварилась, приймала рішення та копирсалась у двигуні.

— Гей, брате, ти щось тямиш у техніці? — гукнув до Арсея кремезний підтягнутий блондин середніх років, що стояв трохи осторонь. — Допоможи цим йолопам полагодити мого автомобіля!

Арсей підійшов до машини і зазирнув під капот. Його попередники мали достатньо часу, щоб оглянути всю механічну та електричну частини, залишилось перевірити лише електронний блок. Він підняв захисну панель і, зосередившись, почав обмацувати невеличкі деталі та мікросхеми.

— Здається, оця штуковина пробита. Треба її замінити.

На обличчях паліденців відбилися серйозні сумніви, однак двоє з них кинулись до своїх автомашин, і через хвилину захеканий переможець короткого змагання вручив Арсею необхідну деталь.

Повеселілий водій лімузина довго тряс Арсею руку.

— Ну спасибі, брате,