Fill - Серенада Ваяланда, Fill

Розділ 10

Того ж дня, коли сонце вже піднялося високо в небі, Амілія насолоджувалася моментом спокою, сидячи в альтанці в саду. Вона була поглинена книгою, але навколишній пейзаж відволікав її від читання. Вона рідко вибиралася на вулицю, особливо після того, як останнім часом більшу частину часу проводила в чотирьох стінах маєтку, вирішуючи нескінченні справи. Сьогодні ж їй хотілося відпочити, хоча б на деякий час забути про всі обов'язки.

Тихий вітерець грав із її волоссям, і цей момент здавався їй справжнім спокоєм після напружених днів. Вона сіла зручніше, ще раз поглянула на сад, зосередивши увагу на кожному квітці, що танцювала під легким поривом вітру. Роса на травах відбивала сонячне світло, і все навколо виглядало таким безтурботним і красивим.

Амілія була глибоко поглинена думками, коли вже майже готова була підвестися і піти до маєтку на обід. Вона прикрила книгу, коли раптом в саду з'явилася її служниця, Лінет, яка бігла з поспішним і запиханим виглядом. Вона затрималася біля дверей альтанки, важко дихаючи.

Амілія підняла брови, здивована таким несподіваним втручанням. Вона поставила книгу на стіл і уважно подивилася на Лінет.

— Що сталося? — запитала вона, вже помітивши, як тривожно виглядає її служниця.

Лінет здригнулася і на мить мовчала, наче намагаючись перевести дух, перш ніж відповіла здивованим і нервовим голосом:

— Лорд Ніліан... Повернувся в маєток! — Її слова прозвучали так, наче це було щось надзвичайно важливе і несподіване.

Амілія замерла на мить, її серце трохи збилося від несподіванки. Вона не могла не здивуватися. Ніліан, її старший брат, був відомий своєю відсутністю і неохотою відвідувати маєток. І ось він раптом повернувся?

— Коли це сталося? — запитала вона, піднявшись на ноги.

— Щойно, леді. Він тільки-но приїхав, — відповіла Лінет, намагаючись дихати рівно.

Амілія відчула хвилю роздратування, але водночас і зацікавленість. Вона швидко стиснула губи, намагаючись стримати емоції, і кивнула на Лінет.

— Добре, я йду. Але перед тим передай йому, щоб приготувався до нашої розмови, — сказала вона з холодною рішучістю.

Лінет миттєво кивнула, і Амілія, трохи збентежена, повернулася до маєтку. Спогади про минулі розмови з братом одразу повернулися до неї. Вона не могла зрозуміти, чому він раптово повернувся, але тепер це мало значення. Тепер вона повинна була зустрітися з ним і зрозуміти, що сталося, чому він повернувся і що це означало для неї.

За обідом в маєтку панувала пронизлива тиша. Амілія сиділа напроти Ніліана, намагаючись не здаватися занадто знервованою, але її очі видавали її справжні почуття. Вона відчувала, як час тягнеться, і кожен момент у його присутності здавалося, ніби тиск збільшується. Вони їли мовчки, і це ще більше дратувало її. Якби лише її брат був хоч трохи зацікавлений у тому, що відбувається в її житті!

Тиша тривав, поки Ніліан несподівано не порушив її думки.

— Здається, ти на днях приходила в моєму маєтку. Причина? — запитав він, зберігаючи нейтральний тон, як завжди, без жодного натяку на емоції.

Амілія підняла очі, і її погляд став різким. Вона не могла більше стримувати своє роздратування. Відчувала, як гнів набирає силу всередині, і з цієї миті вона не мала наміру приховувати його.

— Мені треба причина, щоб навідатися до свого брата? — її голос прозвучав з ноткою презирства. — Ти не вважаєш, що як твоя сестра я мала б мати таке право? Я прийшла в твій маєток, а тебе там не було! Тобі це не цікаво, чи не так? Просто черговий день, який ти знову витрачаєш на якісь свої справи, як завжди!

Ніліан знову підняв на неї погляд, але не змінив виразу обличчя. Його холодний погляд, здається, навіть не потурбувався про її слова.

— Я був зайнятий, — сказав він, як завжди, без емоцій. — Буває.

Амілія миттєво відчула, як її гнів перетворюється на непотрібну втому. Вона не була впевнена, чому намагається боротися з ним за кожну дрібницю. Йому все одно, і це їй було зрозуміло. Знову виникла тиша.

Вона просто гірко посміхнулася в собі, відчуваючи, як кожне слово, яке вона казала, відбивалося від нього, немов стіна, яку неможливо пробити.

Тиша на столі знову затягнулася, і Ніліан, не бажаючи залишати все так, спробував зав'язати нову розмову.

— Як там банкет? — запитав він, намагаючись зберегти спокій, хоча в його голосі все одно звучала незначна цікавість.

Амілія мить мовчала. Її гнів ще не вщух, але вона не могла сказати нічого поганого про подію, бо вчорашній вечір був сповнений хороших спогадів. Це була одна з небагатьох митей, коли вона почувала себе по-справжньому живою, і всі її емоції зараз суперечили між собою.

— Нічого поганого не було, — сухо сказала вона, намагаючись не видавати своїх справжніх почуттів.

Ніліан, як зазвичай, не поспішав змінювати свій вираз обличчя, але на цей раз його голос став трохи м'якшим.

— Вибач, що не зміг піти з тобою. Я був занадто зайнятий, — сказав він, знову нахиляючи голову в знак вибачення.

Амілія подивилася на нього з-під лоба, її погляд був ледь помітно холодним. Вона не могла зрозуміти, чому він завжди такою безтурботним здається. Відчувала, як її роздратування знову починає повертатися. Проте, цього разу, вона зібралася і не стала продовжувати конфлікт.

— Нічого, — коротко відповіла вона. — Мені було з ким поговорити, бо я була з Торіном.

Ніліан злегка здивувався і підняв брови.

— З Торіном Сальнором? — уточнив він, очевидно зацікавлений.

— Саме так, — відповіла вона, не приховуючи своєї впертості.

Ніліан трохи зморщив лоба, якось насторожено поглянув на неї.

— А що? Чимось незадоволений? — майже злісно запитав вона.

— Та не то щоб... — почав Ніліан, намагаючись поставити її в незручне становище, але він зупинився, розуміючи, що не варто продовжувати цю тему.

Амілія замовкла, чекаючи, що буде далі, але Ніліан вирішив більше не заглиблюватися в цей момент.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍