Юрій Дмитрович Бойчук - Повна енциклопедія тваринництва

(наприклад, розчин норсульфазолу, сульфадимезин або поєднання сульфадимезину з левоміцетином, ампроліум, кокцидіовіт; клопідол; хімкокцид).

Хворих тварин необхідно утримувати ізольовано. Приміщення та вигульні двори регулярно очищають і ретельно дезінфікують.

Профілактика. Як хіміопрофілактику застосовують хімкокцид у дозі 0,3 г/кг, кокцидіовіт (0,03 г/кг) з левоміцетином (0,02 г/кг), кокцидін (0,08 г/кг) з біоміцином (0,02 г/кг). Препарати дають кожні 5 днів разом із концентрованими кормами. Слід суворо дотримувати санітарних норм утримання тварин.

Монієзіоз

Етіологія. Хвороба жуйних тварин, яку спричиняють цестоди, що паразитують у тонкому кишечнику тварин. Збудники – стрічкоподібні монієзії білого кольору завдовжки 4–5 м (їхній сколекс має 4 присоски). Розвиток від стадії яйця до інвазійної личинки (цистицеркоїду) відбувається в організмі проміжного хазяїна – орибатидного кліща впродовж 2–3 місяців. Статевої зрілості паразит досягає у кишечнику жуйних тварин за 47–50 діб, де паразитує 2–7 місяців. Життєвий цикл монієзії подано на схемі 2.

Схема 2. Життєвий цикл монієзії

Клінічні прояви. Переважно хворіє молодняк ВРХ та овець. Зараження відбувається в результаті заковтування інвазованих кліщів під час поїдання трави на пасовищах із підвищеною вологістю. Найбільшого поширення набуває у серпні.

У телят хвороба протікає у важкій та легкій токсичній, обтураційній та нервовій формах. Спостерігаються пригніченість, анемія, зниження апетиту, залежування, пронос, згинання спини при випорожненні, вихід члеників і фрагментів монієзій, сильна спрага, падіж на 3–10-й день. Нервова форма супроводжується порушенням координації рухів, закиданням голови за спину, манежними рухами, залежуванням і швидкою загибеллю. Обтураційна характеризується несподіваною появою симптомів кольок у зовні здорових телят: раптове падіння на землю, притискання голови до живота, кружляння на місці. У ВРХ 8-місячного й старшого віку протікає без виражених симптомів.

Діагноз «монієзіоз» ставлять на підставі клініко-епізоотологічних даних, результатів гельмінтоскопічного дослідження, діагностичної дегельмінтизації (виявлення члеників і фрагментів), овоскопії.

Лікування. Застосовують антигельмінтні засоби: фенасал телятам у суміші з комбікормом, сульфат міді у вигляді водного розчину.

Профілактика. Телят дегельмінтизують двічі: вперше через 35–40 днів після вигону на пасовище, вдруге – через 35–40 днів після першого, а молодняк до 1 року – один раз через 35–40 днів після вигону на пасовище. Телят поточного року народження рекомендовано утримувати на штучних пасовищах або в таборах.

Остертагіоз

Етіологія. Хвороба виникає внаслідок паразитування в сичугу білих нематод остертагій. Захворювання трапляється частіше у тварин віком до 2 років. Зараження відбувається на пасовищі й водопої шляхом заковтування інвазійних личинок, що вилупилися з яйця в зовнішньому середовищі. У сичугу ВРХ личинки тричі линяють, потім статевозрілі паразити виходять у просвіт кишок через 20 діб і більше після зараження.

Клінічні прояви. Спостерігається слабкість, анемія слизових оболонок, втрата вгодованості, іноді набряки під щелепою. За тяжкого перебігу хвороби у телят спостерігають профузний пронос (випорожнення рідкі, з бульбашками газу), спрагу. Загибель може настати через 1 тиждень після початку проносу.

Діагноз встановлюють на підставі клініко-епізоотологічних даних та ідентифікації личинок остертагій у фекаліях.

Лікування. Використовують антгельмінтики: фенотіазін у суміші з концентрованими кормами (зерно, макуха), у болюсах із борошна або у формі водної суспензії з борошняним відваром, крохмалем, перед ранковим годуванням.

Профілактика. Телят поточного року народження дегельмінтизують у кінці літа й восени, а молодняк старших за рік – навесні та восени.

Парамфістоматоз

Етіологія. Хворобу спричиняють трематоди підряду Парамфістомат, що паразитують у тонкому кишечнику, сичугу й рубці (рідше – у сітці).

Розвиток трематоди від яйця до адолескарію проходить за 1,5–3 місяці у біотопах проміжних хазяїв – прісноводних молюсків. Термін розвитку до статевої зрілості (марита) в організмі дефінітивного хазяїна становить 3,5–4 місяці.

Зараження відбувається аліментарно під час випасання в заплаві річок, озер, заплавних луків, меліоративних каналів із травою, водою, сіном, забрудненими адолескаріями (вони зберігають життєздатність до заморозків).

Клінічні прояви. Гострий перебіг парамфістоматозу спостерігається через 2–3 тижні після випасу на неблагополучному пасовищі. У ВРХ спостерігають пригніченість, слабкість, зниження апетиту, незначне підвищення температури, пронос (іноді з домішкою крові); боки западають, хвіст і тазові кінцівки забруднені фекаліями, під щелепою та коло підшийка є набряки, тварина має виснажений вигляд. Тварини гинуть від виснаження через 5–30 днів від початку хвороби. У телят та молодняку хвороба триває до 1,5 року. Хронічний перебіг знижує молочну продуктивність і вгодованість худоби, клінічно не проявляючись.

За життя діагноз ставлять на підставі епізоотологічних даних, клінічних ознак та результатів овоскопічного дослідження яєць із фекалій.

Лікування. Дегельмінтизацію проводять дворазово з інтервалом у 10 днів за гострого перебігу хвороби, наприклад бітіонолом, індивідуально – в суміші з комбікормом.

Профілактика. Дегельмінтизацію дорослої ВРХ планують на початку стійлового періоду (за необхідності повторюють через 2 тижні після першої). Молодняк до дворічного віку піддають дегельмінтизації через 3–4 тижні після вигону на пасовище, двічі з інтервалом у 10 днів проводять спільні заходи щодо ліквідації молюсків.

Піроплазмоз великої рогатої худоби (техаська лихоманка)

Етіологія. Трансмісивна хвороба тварин, яку спричиняють паразити еритроцитів крові – піроплазми. Життєвий цикл піроплазми протікає в організмах двох господарів – ВРХ та кліщів-переносників. Розмноження піроплазм в організмі тварин відбувається у крові шляхом простого поділу, а в організмі кліщів – у тканинах, гемолімфі та яйцях. В організмі тварин вони розмножуються спочатку у внутрішніх органах, а потім у периферичній крові.

Клінічні прояви. У разі спонтанного ураження піроплазмозом інкубаційний період триває від 6 до 30 днів. Захворювання протікає найчастіше гостро, рідше – хронічно. Протягом першої доби температура тіла підвищується до 42 °С, тварини різко пригнічені. Слизові оболонки на початку хвороби анемічні, а на 3–4-й день захворювання жовтяничні. Тварини частіше лежать, припиняють їсти й пити, спостерігають витікання з очей. Перистальтика кишечника ослаблена. У перший період захворювання сеча стає жовтуватою, потім набуває червонуватого кольору, а на 3–4-й день хвороби сеча стає темно-коричневою. Частішають пульс і дихання, настає кахексія. За несприятливого прогнозу та несвоєчасного лікування летальний результат настає через 6–7 днів від початку захворювання.

Хронічний перебіг зазвичай спостерігають у тварин із підвищеною резистентністю або у особин, що раніше перехворіли. Іноді можливі рецидиви захворювання, які проявляються повторним підвищенням температури тіла, пригніченням, кахексією, набряками.

Діагноз ставлять на підставі клінічних та лабораторних досліджень крові з урахуванням епізоотологічних даних, наявності кліщів – переносників захворювання, сезону поширення хвороби.

Лікування. Ін’єкції беренілу (азидину) внутрішньом’язово. У важких випадках ін’єкцію повторюють. Також призначають діамедин. Тваринам забезпечують спокій, дієтичне харчування. Оскільки при цьому захворюванні в організмі тварин виникає дефіцит вітаміну В12 (ціанкобаламін), необхідно вводити в корми або робити ін’єкції вітаміну В12, а також серцевих препаратів, наприклад сульфокамфокаїну. У важких випадках внутрішньовенно або підшкірно вводять гемодез.

Профілактика. Основне завдання під час ліквідації та попередження розвитку піроплазмозу полягає в проведенні комплексу профілактичних заходів, що передбачають хіміопрофілактику та боротьбу з кліщами-переносниками. Для цього тварин періодично обробляють репелентами і вводять береніл (азидин) через кожні 10 днів.

Псороптоз жуйних тварин, або нашкірникова короста

Етіологія. Хворобу спричиняють саркоптоїдні кліщі, що паразитують на шкірі тварин (рис. 3).

Рис. 3. Самиця кліща – збудника псороптозу

Кліщі паразитують на поверхні шкіри, тому їх називають нашкірниками. Вони харчуються клітинним соком та лімфою. Весь цикл розвитку триває 20–25 днів. Кожна стадія триває 4–5 днів. Личинка відрізняється від інших стадій тим, що у неї 3 пари кінцівок, а у німф відсутній статевий отвір. Кліщі живуть на шкірі тварин до 2 місяців.

Захворювання поширене скрізь, його реєструють переважно у стійловий період. У цей час у приміщеннях спостерігається скупченість утримання тварин, посилюється контакт між ними, підвищується вологість, а отже, виникають усі умови для розвитку кліщів. Хворобу спостерігають у господарствах із несприятливими умовами утримання та годування тварин. Частіше хворіють виснажені тварини зі зниженою резистентністю. Головним джерелом інвазії є хворі тварини.

Клінічні прояви. Інкубаційний період триває від 10 до 14 днів, а в молодих тварин – до 1,5 місяця. Найбільш характерною ознакою є свербіж. Шкіра в місцях ураження потовщена, зібрана в складки, спостерігається