Олександр Шаравар - Повернути себе. Том 0. Передісторія, Олександр Шаравар

     Як мені здається при травмуванні, цей сірий пил знову почне замінювати пошкоджені частини тіла. Шкода, що так мало залишилося цієї сірої речовини всередині організму. Якщо спочатку було десь близько півкілограма, то тепер дай то щоб грам двісті залишилося в моєму тілі.

      А взагалі дивно працює моя психіка. Ще кілька годин тому я панікував, коли сіра речовина впроваджувалася в організм, а зараз уже навпаки шкодую, що її залишилося так мало.

      Коли повернуся додому слід пройти обстеження. А то мені не хочеться в один прекрасний момент збожеволіти. А поки нікого тут немає, варто потренуватися у щойно відчутому потоці пси-енергії, що паралізує ціль.

     Разу десь із сотого в мене вийшло видати щось схоже на паралізацію, яку сьогодні вже двічі застосували до мене. Енергії на це я витратив вельми не мало. Але, незважаючи на це, я був задоволений, що в мене з'явилося ще одне атакувальне псионічне вміння, причому не летального ефекту.

     Щоправда, я не можу оцінити те, що вийшло. У мене в курені просто напросто немає живих істот крім мене. А тому чи працює взагалі паралізація чи ні, я визначити не міг. Але чисто за відчуттями модуляція потоку енергії, яка виходить у мене, нічим не відрізняється від тієї, яку в мене запускала дівчина.  

     Судячи з того, що я побачив, місцеві розумні володіють невідомими мені пси техніками. Єдине, що я більш-менш упізнав так це телекінез. Що той виродок, що атакував нас, використовував його, що цей лікар при годуванні мене. 

     Також із незвичного у вчорашньому бою був дуже потужний захист, я взагалі навіть не уявляв, що псионіки можуть володіти подібними можливостями. І як би я ненавидів вчорашнього виродка, не захоплюватися я не міг ним. А вже його левітація, захист і множинний телекінез, і все це працювало одночасно це було чудово.

     Виродок цей дивував мене потужністю своєї техніки. Це навіть уявити складно кілька сотень тонн металу підняти в повітря і ламати його. То друга тонкістю своїх впливів. Лікар використовувала телекінез замість міксера, це ж наскільки тонка робота була в нього.

      Побачене мене м'яко кажучи вразило. Зовнішній вигляд ніби натякає про дикунів. Але подібні техніки говорили, що над ними працювали не один десяток років, а то й століття.

      А з приводу невідомих пси технік і говорити особливо нічого. Лікування за допомогою невідомої гидоти, паралізація і начебто все, більше я поки що ніяких технік у виконанні місцевих не бачив.

     Я навіть не надто став шкодувати про своє захоплення, адже всього за один день я зміг вивчити нову техніку псионічного мистецтва. А у світах Співдружності всі техніки псионіків перебувають під контролем або держав, або корпусу псионів. Що ті, що інші вельми неохоче діляться своїми знаннями, намагаючись не плодити конкурентів.

      Я так зрозумів, що у місцевої цивілізації пси мистецтво вельми сильно розвинене, хоча самі вони недалеко пішли від дикунів. З чого це я взяв? Так примітивний одяг з погано оброблених шкур ніби натякає на не надто високий рівень розвитку.

      Сподіваюся тільки на те, що період канібалізму в їхньому суспільстві вже минув. Але якщо мене не з'їли досі. То і в майбутньому малоймовірний подібний результат, Та й в емоціях дівчини, що лікувала мене, я нічого схожого на голод, побачивши мене, не відчував.

      Кудись рватися я просто зараз не поспішав.  Сенсу в цьому не було ніякого, слід було спочатку розібратися в ситуації. Куди я потрапив і що мені загрожує, єдине, що мене тішить, так це те, що мене вилікували.

      Одне це ніби говорить, що вбивати мене найближчим часом не збираються. Що ж буде далі мені поки що невідомо. Своїми силами протистояти тим, хто самотужки зміг зупинити десантний бот, зараз мені явно не під силу.

      Зараз я спробував зв'язатися з зондами на орбіті, парочку яких ми там залишили для подальшого дослідження планети, але зв'язку з ними не було, в принципі, це було зрозуміло і від самого початку, місцеві дерева дуже сильно екранують радіовипромінювання. 

      Крім цього, на орбіті залишилася всього парочка зондів. Причому не на стаціонарній, а тому, можливо, саме зараз зонди просто перебувають над іншою півкулею планети. 

     Ми з Лікою і не розраховували на постійний зв'язок із зондами.  У наших планах було вивести над деревами антену через яку й отримувати відомості з зондів. А в майбутньому запустити кілька сотень зондів для контролю найближчого космічного простору.

      Це було необхідно для забезпечення безпеки від раптових гостей із космічного простору. Так ми не змогли зафіксувати на десантному боті ознак розумного життя, але не факт що це так насправді. Та й мій полон говорить, що розумні таки на цій планеті є, просто без техніки.

      Попри те, що я зараз був практично здоровий, в організмі відчувалася сильна слабкість, мабуть, місцевий спосіб лікування витрачав сили і пацієнта, і лікаря на лікування. Хоча мушу зауважити, що кількість пси енергії в мене не зменшилася.

      Від нічого робити я продовжив створювати паралізацію і направляти її в стелю. Незабаром мені вдалося скоротити час створення з хвилини секунд до двох, хоча я відчував, що цей час можна скоротити ще більше, але, на жаль, у мене поки що не виходило.

      Шкода, що в мене відібрали і раксанітовий амулет, за його допомогою я міг бути сильнішим ще вдвічі. Але мене обібрали вельми якісно, крім нейромережі зі мною не залишилося жодних приладів, та що там приладів, у мене не залишилося нічого. 

      Зараз моє становище було схоже на те, в якому я перебував під час рабства на Аделжі. Щоправда, зараз становище було одночасно і краще, і гірше. Краще тим, що в мене стояла нейромережа і я вже непогано володів своїми псионічними здібностями. А гірше тим, що я повільно помираю через непридатну для людей атмосферу.

     Не давши мені зануритися в безодню жалості, до мене в курінь зайшов учорашній знайомий. І він мене явно був не радий бачити, щойно зловив мої очі своїм поглядом, я зрозумів, що він на мене чомусь був злий.