Стіг Ларсон - Дівчина, що гралася з вогнем

постріл. А отже, їй слід негайно звідси забиратися. Якщо знадобиться, вона завжди встигне розшукати Маґґе Лундіна і розпитати його у спокійнішій обстановці. Вона поставила пістолет на запобіжник, засунула його в кишеню куртки і підібрала з землі свій наплічник.

Пройшовши приблизно десять метрів уздовж будинку Нільса Б’юрмана, вона зупинилася і повернула назад. Про щось міркуючи, Лісбет повернулась на місце події, вона уважно оглянула мотоцикл Маґґе Лундіна і сказала:

— «Харлей-Девідсон» — це кльово!

Розділ 27

Середа, 6 квітня

Був сонячний весняний день, коли Мікаель Блумквіст за кермом машини Еріки Берґер їхав по Нюнесвеґен у південному напрямку. На чорних полях уже лежав зелений серпанок, і було по-справжньому тепло. Погода ідеально підходила для того, щоб, забувши всі проблеми, виїхати за місто і пробути кілька днів у будиночку в Сандхамні.

Він домовився з Гуннаром Бйорком заїхати до нього о першій пополудні, але виїхав дуже рано і тому зробив зупинку в Даларі, де випив кави і переглянув вечірні газети. Він не готувався до майбутньої зустрічі. Бйорк хотів йому щось там повідомити, і Мікаель твердо вирішив, що не виїде із Смодаларьо, доки не дізнається про Залу чогось вартого уваги, що дало б поштовх подальшому ходу розслідування.

Бйорк зустрів гостя в дворі. Вигляд у нього був більш бадьорий і впевнений, ніж два дні тому. «Що ти замислив на сьогодні?» — подумки спитав Мікаель і не потиснув його руки.

— Я можу дати вам інформацію про Залу, — заявив Гуннар Бйорк. — Але на певних умовах.

— Кажіть!

— Моє ім’я не згадуватиметься в репортажі «Міленіуму».

— Добре.

Видно було, що Бйорк здивований. Блумквіст легко і без попередніх обговорень погодився на умову, через яку, як припускав Бйорк, мали б виникнути довгі суперечки. Це була його єдина карта — інформація про вбивство в обмін на анонімність. І Блумквіст не роздумуючи погодився викреслити з репортажу те, що повинне було стати сенсаційною новиною на перших сторінках газет.

— Я говорю серйозно, — недовірливо почав Бйорк. — Я хочу, щоб це було закріплено письмово.

— Будь ласка, якщо хочете, можна й письмово, але такий папірець все одно нічого не вартий. Ви вчинили злочин, про який мені стало відомо і про який я взагалі-то зобов’язаний заявити в поліцію. У вас є потрібні мені відомості, і ви користуєтеся своєю перевагою, щоб купити моє мовчання. Я обдумав це питання і вирішив погодитися. Я йду вам назустріч, обіцяючи не згадувати вашого імені в репортажі «Міленіуму». Ви або довіряєте мені, або ні.

Бйорк замислився.

— У мене теж є умова, — сказав Мікаель. — Ціна мого мовчання — це повна розповідь про все, що вам відоме. Якщо виявиться, що ви хоч щось утаїли, це означатиме, що всі домовленості скасовано. У такому разі я опублікую ваше ім’я на першій сторінці всіх газет Швеції, так само як було з Веннерстрьомом.

Від самої думки про це Бйорк затремтів.

— Гаразд, — сказав він. — У мене немає вибору. Ви обіцяєте, що моє ім’я не буде згадуватися в «Міленіумі». Я розповім, хто такий Зала. І у зв’язку з цим я, як джерело інформації, вимагаю належного захисту.

Він подав руку. Мікаель потиснув її. Він щойно дав обіцянку сприяти в прихованні злочину, і це було йому абсолютно не до душі. Але він пообіцяв тільки те, що ні він сам, ні журнал «Міленіум» не писатимуть про Бйорка. Тоді як Даґ Свенссон уже описав усю історію Бйорка в своїй книзі, і книга Даґа неодмінно буде видана — Мікаель мав намір потурбуватися про це.

Сигнал тривоги надійшов у поліцію Стренґнеса о 15.18. Це сталося саме в перезміну, і дзвінок надійшов не з центральної диспетчерської. Якийсь Еберґ, власник літнього будиночка, що мешкає на схід від Сталлархольма, заявив, що почув постріл і пішов подивитися, в чому річ. Він виявив двох важко поранених чоловіків. Утім, один з них, здається, постраждав не надто сильно, але дуже мучиться від болю. І ще: господар будиночка — Нільс Б’юрман. Той самий покійний адвокат Нільс Б’юрман, про якого стільки писали в газетах.

У стренґнеської поліції видався важкий ранок: усі були задіяні в проведенні заздалегідь призначеної перевірки дорожнього руху на території комуни.[76] Щойно ця робота, що зайняла півдня, завершилася, як надійшло повідомлення про те, що у Фіннігу співмешканець убив п’ятдесятисемирічну жінку. Майже одночасно з цим убивством у квартирі в Стургерді трапилася пожежа, що стала причиною людських жертв, а на довершення всього в районі Варгхольма лоб у лоб зіткнулися дві машини. Повідомлення надійшло буквально за кілька хвилин, і тому більшу частину сил, які мало, в своєму розпорядженні відділення, вже було кинуто на інші події.

Проте чергова знала про ранкові події в Нюкварні і здогадалася, що це могло стосуватися Лісбет Саландер, яку розшукують. Позаяк слідство займалося Нільсом Б’юрманом, вона оцінила ситуацію і вжила наступних заходів. По-перше, вона терміново направила єдиний пікет, який знайшовся в цей важкий день у Стренґнесі, до Сталлархольма. Потім вона зв’язалася по телефону з колегами в Сьодертельє і попросила їх надати допомогу. На поліцію Сьодертельє теж обрушився шквал роботи більш ніж звичайний, оскільки значна частина відділу була зайнята на ексгумації в районі згорілого складу на південь від Нюкварна, але, розуміючи, що між Нюкварном і Сталлархольмом можливий якийсь зв’язок, черговий у Сьодертельє направив дві машини до Сталлархольма, на допомогу патрульним із Стренґнеса. І по-третє, чергова стренґнеського відділення подзвонила до Стокгольма інспекторові Яну Бубланськи, розшукавши його по мобільнику.

Бубланськи у цей час був у «Мілтон сек’юриті», де проводив важливу нараду з виконуючим обов’язки директора Драґаном Арманським і двома службовцями: Боманом та Фреклундом. Нікласа Ерікссона не було.

Бубланськи відреагував на дзвінок тим, що наказав Курту Свенссону терміново вирушити до літнього будинку Б’юрмана і взяти з собою Ханса Фасте, якщо того вдасться знайти. Після нетривалих роздумів Бубланськи подзвонив також Єркеру Хольмберґу, який був у цей час у Нюкварні, а отже — набагато ближче до місця події. У Хольмберґа для нього були свіжі новини.

— Я саме збирався тобі зателефонувати. Ми ідентифікували заритий труп.

— Не може бути! Так швидко!

— Все можливо, якщо небіжчик такий люб’язний, що має при собі гаманець із посвідченням особи.

— Гаразд. І хто ж це?

— Відома птиця. Кенет Густафссон, сорока чотирьох років, на прізвисько Бродяга, мешканець Ескільстуна. Тобі це щось говорить?

— Ще б пак! Бродяга заритий у землю в Нюкварні! У дев’яності роки він був знаменитістю серед торговців чорного ринку, дрібних злодюжок і шахраїв.

— Вірно, це він і є.