Мішель Монтень - Проби

б довелося мати діло з цілим сонмом людей. Ті, у кого однаково зла воля, хоч би яка була різниця у їхньому становищі, таять в собі однакову жорстокість, безчесність, грабіжницькі нахили, і те все в кожному з них тим огидніше, чим боягузливіше, чим упевненіше в собі і чим спритніше уміє прикриватися законами. Я меншою мірою ненавиджу злочин явний, звершений у запалі боротьби, ніж зроблений по-зрадницькому, тихою сапою. Наша лихоманка напала на тіло, яке вона нітрохи не попсує; в ньому тлів вогонь, і ось спалахнуло полум'я; більше галасу, ніж справжньої біди. Тим, хто запитує мене, що саме мене змушує подорожувати, я звичайно відповідаю: «Я дуже добре знаю, від чого я тікаю, але не знаю, чого шукаю». Якщо мені кажуть, що й серед чужинців, можливо, так само мало справжнього здоров'я, як серед нас, і що їхні звичаї не варті більшого, ніж наші, я відповідаю: по-перше, малоймовірно, щоб існували

Такі численні злочинів личини,

Верґілій, Теоргіки, І, 506

і по-друге, щоб змінити погане становище на становище непевне — все-таки виграш, і що чужі лиха ніколи не зачіпають нас так само, як наші.

Я ніколи не забуваю про те, що хоч би скільки я поставав на Францію, Париж мені і досі любий; я віддав йому своє серце ще в дні мого дитинства. І з ним сталося те, що завше стається з чудовими речами: чим більше прекрасних міст відтоді я бачив, тим більше красоти цього міста панують наді мною і оволодівають моєю любов'ю. Я люблю його саме по собі, і більше в його природному вигляді, ніж оздоблене чужинецькою пишнотою. Я люблю його з усією ніжністю, навіть його лунини і родимки. Адже я француз лише завдяки цьому великому місту, великому чисельністю своїх мешканців, великому своєю на рідкість вдалою розпологою, а над усе великому і незрівнянному своїми незчисленними і найрозмаїтішими достойностями: це слава Франції, одне з найшляхетніших прикрас світу. Хай відверне від нього Господь наші чвари! Цілісний і єдиний, він огороджений, по-моєму, від усяких напастей. Я певен, що з усіх наших партій найгіршою виявиться саме та, яка ввергне його в наші чвари. І ніякий ворог, на мій погляд, йому не страшний, окрім цього самого. І я боюся за нього стільки ж, скільки за всяку іншу частину нашої держави. Поки він стоїть, мені не бракуватиме притулку, де я міг спустити останній мій вдих, сховок, здатний винагородити мене з чохом за втрату будь-якого іншого.

Не тим, що так колись сказав Сократ, а тим, що і справді такі мої чуття, в чому я доходжу, мабуть, іноді до надмірності, всі люди, по мені, мої співвітчизники, і я обіймаю поляка так само щиро, як француза, віддаючи перевагу перед національними зв'язками зв'язкам вселюдським і всесвітським. Я не вважаю моє рідне повітря за найцілющіше у світі. Знайомства, зав'язані вперше і чисто особисті, варті, по-моєму, нітрохи не менше, ніж випадкові і буденні, підтримувані мною з моїми сусідами. Безкорислива дружба, що виникає з нашої спонуки, звичайно на голову вище за дружні взаємини, якими зв'язує нас спільність місцеперебування чи крові. Природа привела нас на світ вільними і незалежними; це ми самі замикаємо себе в тих чи інших тісних сутичках, уподібнюючись у певному сенсі до перських царів, що дали обітницю не пити ніякої води, окрім як з річки Хоасп: відмовившись, з недомислу, від свого права вживати будь-яку іншу воду, вони збезводили для себе цілий світ.

Що ж стосується звершеного Сократом під кінець його життя, коли вирок про баніцію він вважав за важчий, ніж смертний, я, як здається, ніколи не дійду до такої розслабленості і ніколи не буду настільки прив'язаний до моєї вітчизни, щоб учинити так само, як він. У житіях високих духом людей багато такого, що я радше ціную, ніж люблю.

І серед них бувають до того високі і виняткові, що я не можу як слід оцінити їх, бо вони для мене геть незбагненні.

Для людини, яка вважала весь світ за своє рідне місто, відзначені вище міркування були виявом слабкості. Правда, він зневажав мандри, і його нога ні разу не переступала меж Аттики. Як же розглядати те, що він пошкодував грошей своїх друзів, щоб врятувати собі життя, і відмовився вийти з чужою підмогою з темниці, аби не переступити законів, і при тому в той час, коли ці закони були так страшенно спотворені? Ці зразки для мене понад усе. Є й інші, які я вміщаю на другому місці, і їх я також можу відшукати в житті та діяннях цієї людини. Многі з цих рідкісних взірців перевищують мої можливості, і наслідувати їх я був би не в силах, але деякі з них перевищують і можливості моєї тями.

Окрім цих причин подорожі, як мені здається, — справа вельми корисна. Душа безперервно вправляється в спостереженні речей для неї нових і досі невідомих, і я не знаю — про що вже не раз казав — нічого повчальнішого для людського життя, як ненастанно показувати йому в їхній багатоликості стільки інших людських життів і наочно ознайомити його з безконечним розмаїттям форм нашої природи. При цьому тіло не залишається ледачим, але водночас і не напружується через силу, і це легке збудження робить на нього бадьору дію. Незважаючи на мої кольки, я не злажу з коня вісім-десять годин поспіль і все ж не відчуваю надмірної змори,

Понад сили і понад старості долю.

Верґілій, Енеїда, VI, 114—115

Пер. Михайла Білика

Ніяка пора року не буває мені обтяжлива: тільки палюча спека сонця в зеніті нестерпна для мене, бо парасолька, якими з часів старожитніх римлян користуються в Італії, більше мучить руку, ніж полегшує муки голови. Хотів би я знати, з допомогою яких хитрощів у таку давню пору, поки розкіш тільки почала зароджуватися, перси вміли за бажанням здіймати свіжий вітер і створювати тінь, про що розповідає Ксенофонт. Я люблю дош і багнюку, ніби качки. Зміна повітря і клімату на мені зовсім не відбивається: будь-яке небо для мене однаково добре. Мене тривожать лише ті зміни, що відбуваються всередині мене, та й вони у подорожах трапляються зі мною куди рідше.

Я важкий на підйом, але, вирядившись у путь, можу їхати, скільки заманеться. Дрібні справи втомлюють мене стільки ж, скільки великі, і нарихтуватися у нетривалу поїздку, щоб побувати у сусіди, завдає мені не менше мороки, ніж приготуватися до справжньої мандрівки. Я