Джордж Мартін - Буря Мечів

— Як і витрати. Роберт грошей не жалів, як і свого прутня. Мізинчик брав багато позик. І в тебе, серед інших. Так, прибутки значні, але їх заледве вистачає, щоб сплатити відсотки по Мізинчикових позиках. Ти ж не пробачиш короні борги перед домом Ланістерів?

— Не верзи дурниць.

— Тоді, як на мене, вистачить і сімох страв. Трьохсот гостей замість тисячі. Я так розумію, шлюб можна надійно скріпити, обійшовшись і без ведмедя-танцюриста.

— Тайрели вирішать, що ми скупі. Буде і весілля, і набережна. Якщо ти не здатен знайти на них коштів, так і скажи, і я пошукаю вдатнішого скарбника.

Прослужити на посаді так недовго — такої ганьби Тиріон витримати не міг.

— Знайду я вам гроші.

— Авжеж,— підтвердив батько,— і заразом постарайся знайти ще й жінчине ліжко.

«Отож плітки дійшли і до нього».

— Я його вже знайшов, дякую. Це ж воно стоїть між вікном і коминком, накрите оксамитовим балдахіном, з матрацом з гусячого пуху?

— Я радий, що ти про нього знаєш. А тепер, мабуть, тобі варто пізнати і жінку, яка його з тобою ділить.

«Жінку? Ти хотів сказати — дівчинку».

— Тобі павук у вухо шепоче, чи подякувати за це моїй любій сестричці?

Зважаючи на те, що коїлось у власному ліжку Серсі, можна було би подумати, що вже сюди вона свого носа не пхатиме.

— Скажи мені, чому це всі Сансині служниці працюють на Серсі? Мені вже набридло, що за мною навіть у моїх покоях шпигують.

— Не подобаються тобі жінчині служниці — позвільняй їх і найми кращих. Це твоє право. Але мене турбує цнота твоєї дружини, а не її покоївки. Твоя... делікатність просто загнала мене в глухий кут. У тебе ж бо, здається, ніколи не було проблем з повіями. Чи Старкове дівча якесь інакше?

— Чого тебе так хвилює, куди я свого прутня пхаю? — поцікавився Тиріон.— Санса занадто юна.

— Не така вже і юна, щоб не стати леді Вічнозиму по смерті брата. Візьмеш її цноту — й наблизишся на крок до того, щоб узяти Північ. А якщо вдасться їй дитину зробити, вважай, трофей у тебе в руках. Чи мені тобі нагадувати, що не скріплений шлюб можуть скасувати?

— Верховний септон або Рада Віри. Наш теперішній септон — дресирований тюлень, який за наказом гарно гарчить. Та швидше Сновида анулює мій шлюб, ніж він.

— Мені, мабуть, варто було видати Сансу за Сновиду. Може, він би краще знав, що з нею робити.

Тиріон стиснув підлокітники крісла.

— Я вже наслухався досить про цноту своєї дружини. До речі, якщо вже зайшла мова про шлюб, щось я нічого не чув про сестрине прийдешнє весілля. Наскільки пригадую...

— Мейс Тайрел,— обірвав його лорд Тайвін,— відхилив мою пропозицію одружити Серсі зі його спадкоємцем — Вілласом.

— Відмовив нашій любій Серсі?

Новина значно покращила Тиріонові настрій.

— Коли я вперше про це заговорив, лорд Тайрел, здавалося, поставився до ідеї прихильно,— мовив батько.— А через день усе змінилося. Це все ота стара винна. Вона свого сина немилосердно залякує. Вейрис запевняє, вона сказала, що твоя сестра — занадто вже літня й попсована для їхнього дорогоцінного одноногого онучка.

— Серсі, мабуть, була в захваті,— розреготався Тиріон.

Лорд Тайвін кинув на нього холодний погляд.

— Вона про це не знає. І не дізнається. Буде краще для всіх поводитися так, наче пропозиція ніколи не озвучувалася. Не забудь про це, Тиріоне. Пропозиція ніколи не озвучувалася.

— Яка пропозиція? — Тиріон підозрював, що лорд Тайрел може дуже пошкодувати про свою відмову.

— Твоя сестра вийде заміж. Питання в одному: за кого? Є в мене кілька думок...

Та не встиг він продовжити, як у двері легенько постукали, і в щілину пропхав голову вартовий, щоб оголосити: прийшов великий мейстер Пайсел.

— Нехай заходить,— сказав лорд Тайвін.

Пайсел пришкандибав, спираючись на ковіньку, на порозі зупинившись і кинувши на Тиріона погляд, від якого молоко може скиснути. Колись шикарна біла борода, яку хтось йому зголив за нез’ясованих обставин, відростала ріденькими жмутками, крізь які просвічувала обвисла рожева шкіра на шиї.

— Мілорде правице,— заговорив старий, уклонившись так низько, що мало не впав,— з Чорного замку прилетіла ще одна пташка. Можемо побалакати на самоті?

— Немає потреби,— лорд Тайвін махнув великому мейстру Пайселу на крісло.— Тиріон може лишатися.

«О-о, справді?» Тиріон, потираючи носа, чекав.

Пайсел прочистив горло — довго кашляв і відхаркувався.

— Лист від того самого Бовена Марша, від якого був і попередній. Каштеляна. Він пише, що лорд Мормонт прислав йому звістку про те, що дикуни у великій кількості вирушили на південь.

— На тих землях за Стіною велика кількість людей просто не виживе,— твердо мовив лорд Тайвін.— Та й попередження такі ми вже отримували.

— Такі — ні, мілорде. Мормонт послав птаха з примарного лісу — повідомляв, що на них напали. Відтоді повернулося чимало птахів, та листів вони не приносили. Той Бовен Марш побоюється, що лорд Мормонт з усім своїм загоном загинув.

Тиріону подобався старий грубіян Джіор Мормонт з його балакучим круком.

— Це точно? — запитав він.

— Ні,— визнав Пайсел,— але й ніхто з Мормонтового загону теж не повернувся. Марш побоюється, їх повбивали дикуни, а далі вони можуть напасти й на Стіну,— порившись у мантії, він видобув папір.— Ось його лист, мілорде, він звертається до всіх п’ятьох королів. Просить людей — скільки ми зможемо дати.

— До п’ятьох королів? — роздратувався батько.— У Вестеросі один король. І тим дурням у чорному не варто про це забувати, якщо хочуть, щоб його світлість про них потурбувався. Будете йому відповідати — напишіть, що Ренлі мертвий, а решта — зрадники й самозванці.

— Вони, звісно, зрадіють, дізнавшись це. Стіна — на тому кінці світу, тож частенько новини до них доходять із запізненням,— Пайсел покивав головою.— Але що мені написати Маршу щодо людей, яких він просить? Скликати раду...

— Немає потреби. Нічна варта — зграя злодіїв, убивць і бидла, але, здається мені, при належній дисципліні з них можуть бути люди. Якщо Мормонт і справді загинув, чорні брати мають обрати нового лорда-командувача.

Пайсел кинув на Тиріона хитрий погляд.

— Чудова думка, мілорде. Я знаю таку людину. Це Джанос Слінт.

Тиріону ідея геть не сподобалася.

— Чорні брати самі