Налія Шепель - Щоденник Яти Ольше. Том 1, Налія Шепель

але невдовзі її хтось зустрів й далі вони вже пішли вдвох. Через деякий час сліди привели нас до невеликого гаю, де за деревами виднілось вогнище. А ще мого носа торгнувся сморід обгорілої плоті. Ми з Террі ризикнули підійти ближче. Дівчина, в компанії ще п'ятьох жінок, стояла навколо вогнища, на якому догорали чиїсь залишки. Та це не все. Вся шестірка голосно й пронизливо читала щось схоже на заклинання на незнайомій мені мові. Як тільки розібралися з письмом, Террі почав вчити мене ельфійській, тому була впевнена, що заклинання читалось не на ній.

- Темні відьми, - пошепки сказав Атарільдо, - ходімо звідси. Тут наша поміч вже не знадобиться.

Й ми пішли. Тихенько, навіть сніг не скрипів, хоча жінки так були зосередженні на ритуалі, що, мабуть не помітили б й лавину.

- Темні відьми, - знов повторив Террі, коли ми вже їхали по шляху, - дуже рідкісне явище в цій частині світу. Їх майже всіх переловили інквізитори одразу після закінчення війни. Їх навчання під забороною смерті. Ми зараз бачили обряд збільшення сили, а точніше його завершення. Частину де жертва була ще жива, а її кров пили, ми пропустили.

- То був розумний?

- Цього разу ні. Якась худоба. Але не виключно, що іншого разу буде розумний.

- Нащо вони це роблять?

- Щоб збільшити свою силу. Це як наркотик, один раз спробував та більше не можеш відмовитись.

- Жах. А існують світлі відьми?

- Ні, існують просто відьми. Вони навіть навчаються в школі магії, передаючи перевагу таким дисциплінам як травництво, знахарство, зіллєваріння та зцілення. Хоча іноді світлими називають відьом які звертаються за силою до богів.

- А до кого звертаються темні?

- До, - почав ельф і замовкнув, - навіть не знаю як пояснити. Ніколи цим питання не цікавився, а схоже даремно. Вони звертаються до темних сил, тих, що приносять безлад та біду в наш світ. До демонів. Як буде час я розповім тобі про місцеву релігію, може вдасться внести ясність. Бо ми, ельфи, віримо зовсім в інше, не дивлячись на те, що мешкаємо в цьому світі не одну тисячу років. Я ось про що думаю: про цих відьом потрібно розповісти першому зустрічному законнику. Того навіть не знаю як діяти, щоб не привернути до себе зайвої уваги.

- Я знаю.

- Й як?

- Ми напишемо листа до ерла Геннорга, а вже він хай розбирається з цим усім.

- А як ти той лист збираєшся йому відправити?

- В Норгерді в нього є будинок, а там завжди мешкає прислуга яка постійно тримає зв'язок з господарем. Ось вони листа передадуть.

- Так просто? Повіривши на слово? Й звідки ти знаєш про маєток?

- Хелм розповів. А ще він розповів, що потрібно робити, якщо знадобиться допомога. Потрібно лише сказати пароль.

- Схоже не даремно ти з ним стільки теревенила.

- Отож.

- Тоді так і зробимо. Якщо звісно раніше не випаде нагода.

- А Фрося не втече з дому.

Зійшовшись на цьому, ми продовжили шлях.

Але злогоди на цьому в цю ніч не закінчились.

Коли небо на сході тільки пофарбувалося в рожевий колір, нам на зустріч вийшло троє, перекривши собою дорогу. Ще двоє було позаду. А ось й грабіжники яких ми досі дивом уникали.

Почула я їх раніше аніж побачила. Я з ранку не встигла скористуватися маззю, а від розбійників смерділо немитими тілами та кислим пивом. В руках вони тримали доволі важкі на вигляд сокири.

Моєму досвіту в фехтуванні за ці дні ніде було набратися, не відкривши при цьому ерлу мою незграбність, того навіть не уявляла як допомогти другові в даній ситуації.

Але відбулося те, чого я зовсім не очікувала. Я настільки розізлилася від усвідомлення своєї нікчемності, що відбулася часткова трансформація, про яку потім розповів гостровухик. Я ж себе зі сторони не бачила, лише покриті лускою руки.

На розбійників це справило жахливе враження. Особливо, коли з-під плаща полізли крила, при цьому розірвавши на спині весь одяг. А я ще про штани хвилювалась.

- Ята, досить, - дуже тихо сказав Террі, поклавши руку на моє плече. - Вони вже добре налякані. Їдемо звідси. Добре?

Я кивнула головою у знак згоди, бо не змогла сказати жодного слова.

Ельф, однак, взяв Діра під вуздечку, та повів з недоброзичливого місця якнайдалі.

Ми їхали мовчки близько години, поки я не відчула, що знову можу говорити.

- Зачекай. Давай перепочинемо, - попросила я хрипким голосом.

Ельф негайно зупинився та подивився мені в очі.

- Знову сірі, - сказав він.

- Хто чи що сіре?

- Очі. Ще трохи й будуть як срібло.

- А які були?

- Чорні. Як ніч у печері. І луска майже цілком зійшла. І волосся знову з’явилися.

У сенсі з'явилися знову?

Я в паніці торкнулася голови. Волосся було на місці, але разом з ним намацала невеликі гребінці.

- Це була часткова трансформація, - пояснив ельф. - Тепер залишається приховати крила, та ніхто не здогадається. Тільки уяви, як ти їх втягуєш. Як з хвостом, пам’ятаєш?

Я пам'ятала. Але сидячи на коні, це було не дуже зручно, того ми зійшли на землю. Зосередившись й з різким болем крила "увійшли" в спину. Я при цьому кричала так голосно, що налякала всіх птахів, що сиділи на найближчому дереві.

- Молодець. З цим впоралась. Зараз подивимось, що у тебе з одягом.

- Що там? Дуже розірвано?

- Звичайно, все це можна зшити. Але не зараз. Й не тут. Не змерзнеш?

- Ні. В мене зараз вся шкіра палає. Таке передчуття, що ще трохи й спалахую наче сірник.

- Я не знаю, що таке сірник, але неповинна.

- Звідки знаєш? - вперше я розізлилася на друга. - Вибач.

- Нічого. Я розумію. Давайте краще поспішимо дістатися до найближчого трактиру. Тебе потрібно оглянути.

- Тоді підемо.

***

Великі Кущі були досить великим селом та мали низьку, не більше метра захисну стіну. Я не бачила у неї особливого сенсу, кожен може її перестрибнути, хіба що кури не втечуть до степу.

Заїжджий двір був знайдений біля воріт. Маленький, але чистий та теплий. А ще ним володіла родина напівкровок. Що було важливішим зараз. Я втомилася бути винною у всіх гріхах одразу. А якщо випадково дізнавалися, що ми маги які їдуть до школи на навчання, то