Джордж Мартін - Буря Мечів

очах. Він-бо не перестане бути Ланістером. Йому нав’язали дружину, вони тепер разом до кінця життя, а вона його ненавидить.

А ночі, проведені в одному ліжку, теж перетворилися на муку. Спати голяка, як звик, він більше не міг. Виховання не дозволяло дружині зронити бодай одне нечемне слово, але відрази в її очах при погляді на його тіло просто неможливо було витримати. Тиріон звелів Сансі теж спати в нічній сорочці. «Я її хочу,— збагнув він.— Так, я хочу й Вічнозим, але її також, цю дівчину-дитину. Хочу її втішати. Хочу слухати її сміх. Хочу, щоб вона прийшла до мене з власної волі, з усіма своїми радощами, печалями й жаданнями». Він гірко посміхнувся. «Так, і ще я хочу бути вродливим, як Джеймі, і дужим, як сер Грегор Гора-на-коні, дасть це щось чи ні».

Думки його полинули до Шей. Тиріон не волів, аби вона почула новину від когось іншого, тому наказав Вейрису привести її до нього вночі напередодні весілля. Зустрілися знов у євнухових покоях, та коли Шей заходилася розшнуровувати на ньому шкірянку, він, ухопивши її за зап’ясток, відтрутив її. «Стривай,— заговорив він,— я мушу тобі дещо сказати. Завтра я маю одружитися...»

«З Сансою Старк. Я знаю».

На мить він утратив мову. Навіть Санса на той час іще нічого не знала. «Звідки ти знаєш? Вейрис повідомив?»

«Коли я вела Лоліс у септ, чула, як один з пажів казав про це серу Толаду. Він дізнався від служниці, а та підслухала розмову сера Кевана з вашим батьком,— Шей випручалась і стягнула через голову сукню. Як завше, під низом нічого не було.— Мені байдуже. Вона ще зовсім дівчинка. Ви їй живіт зробите й повернетеся до мене».

Підсвідомо він сподівався на емоційнішу реакцію. «Сподівався,— подумав він, гірко посміхнувшись,— тільки марно, карлику. Кохання Шей таке, як є, а на більше тобі не варто й розраховувати».

Багниста дорога була запруджена, але і солдати, і городяни вступалися перед Куцем і його охоронцем. Під ногами крутилися дітлахи з запалими очима — дехто з них тільки з мольбою зводив погляд, а дехто жебрав голосно. Тиріон витягнув з гаманця велику жменю мідяків і підкинув у повітря, і дітлахи, штовхаючись і горланячи, кинулися їх збирати. Кому пощастить, зможуть собі сьогодні окраєць черствого хліба ввечері купити. Тиріон ще не бачив на ринках стільки люду, і хай скільки харчів привозили Тайрели, ціни не падали. Шість мідяків за диню, срібний олень за мірку зерна, дракон за пів коров’ячої туші або шість худоребрих поросят. Але покупців, здавалося, не бракує. Всі вози і ятки були обліплені кощавими чоловіками й виснаженими жінками, а зовсім уже обдерті люди похмуро поглядали з провулків.

— Сюди,— сказав Брон, коли під’їхали до Гаку.— Якщо ви не передумали...

— Не передумав.

Огляд набережної — зручний привід, але сьогодні у Тиріона інша мета. Завдання не з приємних, але виконати його треба.

Звернувши геть від Ейгонового пагорба, заїхали в лабіринт маленьких вуличок, що тулилися до підніжжя Вісеніїного пагорба. Вів перед Брон. Раз чи двічі Тиріон озирався через плече, чи ніхто не стежить, але нічого підозрілого наче не було — звичайний набрід: візник понукав свою коняку, якась стара виливала з вікна помиї, двоє хлопчаків билися на палицях, троє золотих плащів вели бранця... всі вони здавалися цілком невинними, але всі можуть викрити Тиріона. У Вейриса інформатори всюди.

Повернули за ріг, потім ще раз, повільно проїхали повз гурт жінок біля колодязя. Брон показував дорогу: в криву вуличку, потім у провулок, тоді попід розбиту арку. Проїхали навпростець через каміння, яке лишилося від згорілої хати, ступою провели коней невисоким прогоном кам’яних сходів. Бідні будинки тулилися зовсім близько. Брон зупинився на початку кривого провулку — такого вузького, що вдвох не проїхати.

— Два повороти, а потім упираєтесь у глухий кут. Винарня — в підвалі останньої будівлі.

Тиріон стрибнув з коня.

— Щоб ніхто не заходив і не виходив, поки я не повернуся. Багато часу це не забере.

Рука помацала плащ: золото нікуди не поділося з потаємної кишеньки. Тридцять драконів. «Справжнє багатство для такого, як отой». Він швидко покульгав у провулок, мріючи якнайшвидше з цим покінчити.

Винарня виявилася гнітючим місцем, темним і вогким, з білястими від солі стінами, зі стелею такою низькою, що Бронові, мабуть, доводилося повсякчас прихиляти голову, щоб не врізатися в бантину. Але Тиріон Ланістер таких проблем не мав. У таку ранню годину в передпокої нікого не було, крім більмастої жінки, яка сиділа на стільці за грубо обтесаною стійкою. Вручивши Тиріону кубок кислого вина, вона мовила:

— В дальній кімнаті.

В дальній кімнаті було ще темніше. На низькому столі, поряд з карафою вина, мерехтіла свічка. Чоловік за столом зовсім не здавався небезпечним: коротун (хоча поряд з Тиріоном будь-хто буде високий), лисуватий шатен з рожевими щічками й невеличким черевцем, яке підпирало кістяні ґудзики на замшевій курточці. У м’яких долонях він тримав дванадцятиструнну ліру — небезпечнішу за довгий меч.

Тиріон сів навпроти нього.

— Саймоне Срібноязикий!

Чоловік уклонився. На маківці виднілася лисина.

— Мілорде правице,— привітався він.

— Ви помилилися. Королівський правиця — мій батько. А я, боюся, вже навіть не палець.

— Певен, ваша зоря ще зійде. Така людина! Наша люба леді Шей каже, ви нещодавно одружилися. Шкода, що ви не послали по мене раніше. Мав би за честь заспівати на вашому весіллі.

— Чого-чого, а пісень з моєї дружини вже точно досить,— сказав Тиріон.— Що ж до Шей, ми обидва знаємо, що вона не леді, а ще я був би вам вельми вдячний, якби ви її імені більше вголос не називали.

— Як зволить правиця,— мовив Саймон.

Востаннє коли Тиріон його бачив, досить було гострого слівця, щоб чоловік почав пріти, та за цей час, схоже, він десь набрався мужності. «Швидше за все, з карафи». А може, за цю сміливість слід подякувати самому Тиріону. «Я йому пригрозив, але нічого не зробив, от він і подумав, що я беззубий». Він зітхнув.

— Кажуть, ви дуже обдарований співець.

— Ви мені лестите, мілорде.

Тиріон посміхнувся.

— Гадаю, давно вже прийшов час, щоб вашу музику почули у вільних містах. У Пентосі, Браавосі й Лісі пісню дуже люблять, а до співців щедрі,— він ковтнув вина. Воно було бридке, зате міцне.— Найкраще — зробити тур всіма дев’ятьма містами. Ви ж не хочете позбавити когось задоволення послухати ваш спів. По року в