Джордж Мартін - Буря Мечів

— Не знаю я, про яке віроломство йдеться,— потерла вона зап’ястки, зв’язані мотузкою.— Леді Кетлін наказала мені доправити Ланістера його братові на Королівський Причал...

— Коли ми на них наскочили, вона його мало не втопила,— сказав Вірний Урсвик.

— Від злості я трохи забулася,— почервоніла вона,— але я його й не думала вбивати! Бо якщо він загине, Ланістери піднімуть на мечі дочок міледі.

Сера Ейніса це не зворушило.

— Мені що до цього?

— Відвезім його назад у Річкорин, отримаємо викуп,— переконував сер Данвел.

— У Кичері Карстерлі золота більше,— заперечив один з братів.

— Вбити його треба! — сказав другий.— Його голова за голову Неда Старка!

Шагвел Блазень у своєму рожево-сірому картатому костюмі, зробивши сальто, приземлився біля підніжжя сходів і заспівав:

— Пішов якось лев танцювати з ведмедем, пам-пам, пам-пам...

— Сить, бважню,— зацитьнув його Варго Гоут.— Саревбився не двя ведмедя. Він мій.

— Якщо помре, нічий буде,— заговорив Руз Болтон так тихо, що присутнім довелося позамовкати, щоб розчути його.— І прошу не забувати, мілорде, що ви, поки я не вирушив на північ, ще не господар Гаренхолу.

Від гарячки в Джеймі паморочилось у голові, й він почувався на диво безстрашним.

— Невже це лорд Страхфорту? А я чув, батько так вам напіддав, що ви тікали, підібгавши хвоста. Коли ж це ви зупинилися, мілорде?

Болтонове мовчання було в сто разів небезпечніше за слиняву злобу Варто Гоута. Світлі як ранковий туман, його очі приховували більше, ніж виказували. Джеймі ці очі не подобалися. Вони нагадували йому про той день на Королівському Причалі, коли Нед Старк застукав його на Залізному троні... Нарешті лорд Страхфорту вигнув губи й мовив:

— Ви втратили руку.

— Ні,— озвався Джеймі,— вона зі мною, висить у мене на шиї.

Руз Болтон потягнувся, обірвав шнурок і жбурнув руку Гоуту.

— Заберіть це. Обурливе видовище!

— Відісвю його ворду-батькові. Скажу, хай пватить сто тисяс драконів, бо повернемо йому Саревбивсю по сматосках. А кови отримаємо жовото, віддамо сера Джеймі Карстарку, і його дівку жаберемо.

Браві компанійці гучно розреготалися.

— Гарний план,— мовив Руз Болтон таким тоном, яким би міг сказати «Гарне вино» товаришу за обіднім столом,— тільки лорд Карстарк вам свою дочку не віддасть. Король Роб укоротив йому голову — за зраду і вбивство. Що ж до лорда Тайвіна, він досі на Королівському Причалі й просидить там до нового року, поки онук не одружиться з дочкою лорда Небосаду.

— Вічнозиму,— перебила його Брієнна,— ви хотіли сказати — Вічнозиму. Король Джофрі заручений із Сансою Старк.

— Уже ні. Битва на Чорноводді все змінила. Бо там з’єдналися ружа й лев, щоб розбити армію Станіса Баратеона і спалити його флот на попіл.

«Я тебе попереджав, Урсвику,— подумав Джеймі,— і тебе, цапе. Коли ставиш проти Ланістерів, можеш втратити не тільки гаманець».

— А про мою сестру що чути? — запитав він.

— З нею все гаразд. Як і з вашим... небожем,— озвався Болтон, зробивши багатозначну паузу перед «небожем».— Ваш брат також вижив після поранення в битві.

Він підкликав похмурого північанина в заклепаному панцирі.

— Проведіть сера Джеймі до Кайберна. І розв’яжіть цій жінці руки.

Коли мотузку в Брієнни на зап’ястках розітнули надвоє, він мовив:

— Уклінно перепрошую, міледі. В такі важкі часи нелегко відрізнити друга від ворога.

Брієнна потерла зап’ястки, на яких конопляна мотузка лишила криваві сліди.

— Мілорде, ці люди хотіли мене зґвалтувати.

— Справді? — лорд Болтон перевів безбарвні очі на Варто Гоута.— Я вами незадоволений. І через це, і через руку сера Джеймі.

У дворі на кожного бравого компанійця було по п’ять північан і ще по стільки ж Фреїв. Може, цап і не такий кмітливий, як дехто, але до десятьох він полічити вмів. Тому притримав язика.

— У мене відібрали меча,— сказала Брієнна,— й обладунки...

— Тут вам обладунки не знадобляться, міледі,— мовив до неї лорд Болтон.— У Гаренхолі ви під моїм захистом. Амабель, підшукайте годящі кімнати для леді Брієнни. Волтоне, а ви займіться просто зараз сером Джеймі.

Не чекаючи на відповідь, він розвернувся й рушив сходами нагору, й за ним полетів облямований хутром плащ. Джеймі встиг лише обмінятися поглядом з Брієнною, як їх повели в різні боки.

В мейстерових покоях попід гайворонником сивочолий Кайберн, лагідний як батько, аж подих затамував, коли розрізав бинти на обрубку руки Джеймі.

— Усе так кепсько? Я помру?

Кайберн тицьнув пальцем у рану й наморщив носа, коли звідти хляпнув гній.

— Ні. Та ще б кілька днів...— він розрізав на Джеймі рукав.— Запалення поширилося. Бачите, яке тут все м’яке? Доведеться все відрізати. Але найкраще було б усю руку відітнути.

— Тоді помрете ви,— застеріг Джеймі.— Чистіть кикіть і зашивайте. Я ризикну.

Кайберн нахмурився.

— Можу лишити вам руку по лікоть, але...

— Тільки попробуйте щось відрізати — і можете заразом і другу руку відтинати, бо я вас нею просто придушу.

Кайберн зустрівся з ним поглядом. Хай що він у тому погляді побачив, але припинив розмови.

— Гаразд. Відріжу тільки відмерлу плоть, і все. Спробуємо вилікувати запалення гарячою оковитою і припарками з кропиви, гірчичного зерня та хлібної цвілі. Може, цього буде й досить. Це ваш вибір. І вам краще випити макового молочка...

— Ні.

Джеймі не наважився спати: може-бо прокинутися без руки, хай що там цей чоловік каже зараз.

— Але ж буде боляче! — вражено вигукнув Кайберн.

— То я кричатиму.

— Дуже боляче.

— Я кричатиму дуже голосно.

— А оковиту ви п’єте?

— Ви б іще спитали, чи молиться бодай колись верховний септон.

— От якраз щодо цього я не певен. Я принесу питво. Ляжте, мені треба вам руку прив’язати.

Тримаючи в одній руці миску, а в другій — гостре лезо, Кайберн заходився чистити рану, а Джеймі в цей час великими ковтками пив оковиту, проливаючи її просто на себе. Ліва рука промахувалася мимо рота, та це й на краще. Винний запах від намоклої бороди перебивав сморід гною.

Та коли прийшов час обрізати відмерлу плоть, нічого не допомагало. І Джеймі таки закричав, а тоді почав бити здоровим кулаком по столу — знову і знову. І закричав удруге, коли Кайберн налив киплячої оковитої на те, що лишилося від його обрубка. Попри всі обіцянки і всі страхи, на якийсь час він знепритомнів. А коли отямився, мейстер