Ляна Аракелян - У пошуках проклятої королеви, Ляна Аракелян

Альг хвилювався, на лобі виступив піт, ніби він не в кімнаті, а в лазні париться.

– І як же вам це вдалося? – у голосі Шрама звучала неприхована насмішка.

– Ми були біля витоку Медосвіжу і... зняли прокляття...

– Що?

– Професоре Вікку час скасувати указ про заборону на магію. Сходіть до цілителів, нехай перевірять ваш слух! – Слово взяв мій особистий експерт із ведмежих послуг, Шафран.

Вікк відреагував блискавично – хмарка пилу від згорілого Шафрана навіть не долетіла до столу. Але за мить фамільяр з’явився на моєму комірі.

– Полегшало? Хе-хе! – провокатор і не думав заспокоюватися.

– Заткнися! – прошипіла Кхибра.

– Адептко Морошкіна, приструніть свого фамільяра, інакше я вилучу його у вас до закінчення навчання! – рявкнув некромант. Потім обвів обуреним поглядом усіх нас. – Наливку, я забираю, магією користуватися – забороняю, а ви, троє, завтра зранку до мене з доповідними. Ні, доповідні напишіть у моєму кабінеті. До сьомої ранку щоб були. Якщо запізнитеся, я придумаю, як вас покарати!

Грондер Вікк підхопив бутель і вийшов із кімнати, голосно грюкнувши дверима.

– Повеселилися, – хлюпнула носом Міларунн. – Я так старалася, точніше, ми з Квасолькою так старалися...

– Прибираємо все і йдемо святкувати у «Веселе небіжчисько», – запропонував Лікраніель і схопився за тарілку з пиріжками.

– Ти забув, що в нас там не розважальна програма, – осадив його запал Герман. – Вибач, Міларунн, даю слово, що ми обов’язково зберемося всі разом і щось відзначимо. Яке в нас найближче свято?

– Ярмарок, – підказала я.

– Чудово! Ось усі разом і вирушимо розважатися.

– Білочко, не ображайся, – усміхнулася я одногрупниці. – Але в нас важлива розмова.

– Я розумію, – кумедні хвостики хитнулися. – Тоді, до завтра.

Вальдек і Рудольф попрямували до виходу.

– Хлопці, пиріжків візьміть, куди нам із Рутою стільки?

Близнюки із задоволенням взяли по жмені пиріжків, як і Міларунн. Найбільше обурювався Лік: йому, бачте, не дістанеться!

– Будеш багато хом’ячити, станеш як ваш шеф-кухар! – відрізала Кхибра.

Лік скривив незадоволену мармизку, але заперечити було нічого.

– О котрій зустрічаємося? – Альгін поставив стіл на місце і повернувся до нас.

– Пропоную за годину на тому ж місці, де й минулого разу, біля західної стіни, – Богріс уже стояв у дверях. – Тільки не чухайтеся як минулого разу.

Хлопці пішли, а я нарешті пішла в душ. Гаряча вода змила всі тривоги й втому. Коли я вийшла, Кхибра ганялася кімнатою за клопом.

– Я не хотів! Я не винен! Руточко, рятуй-допомагай, вбивають!..

– Що ви знову не поділили?

– Усе! – розсерджена Кхибра замахнулася рушником, але промахнулася, фамільяр встиг улетіти. – Щоб не смів показуватися мені на очі!

– Шафране, що ти знову накоїв?

Це не радість, а покарання богів за мій довгий язик. Отримай, Руто, замість свого язика чужий, та ще й крилатий!

– Я попросила не обговорювати мій одяг, а він як торговка...

– Зрозуміло, – перебила я подругу. – Дружечок, – спіймала я в кулак фамільяра, – якщо ти не вгамуєшся, я посаджу тебе в банку. Проколю голкою пробку, щоб не задихнувся завчасно та покладу всередину краплю меду. І мучитимешся довго й нудно. Зате я позбавлю себе настирливого клопа, який лізе зі своїми порадами куди не просять.

– Я більше не буду, – схлипнув Шафран.

– Ти навіщо поліз зі своїми порадами до Шрама? Ти навіщо провокуєш цього... цього... – я не могла підібрати слів, щоб назвати Грондера Вікка якось пристойно. – ВеО! – випалила я, згадавши, як назвала його адептка-цілителька.

– Як ти його назвала? – Кхибра відірвалася від розглядання свого гардероба.

– ВеО, його так усі тепер називають, – реготнула я.

– Хоч не ЦеБе, уже непогано. ВеО! – Шафран начхати хотів на мої погрози, він вкусив мене за палець і вирвався на свободу. – ЦеБе!

– Не звертай на нього уваги, – Кхибра, дістала з шафи сірі штани та лілову кофтинку.

Я підняла вгору великий палець. Мені довелося перебрати все. Протягом нашої пригоди я примудрилася схуднути. Нові штани з «Курячих пір’їнок» некрасиво висіли на сідницях. Пояс бовтався, роблячи стегна ще ширшими. Сукню вдягати не хотілося. Ех, сюди б Офутту, вона б точно допомогла. Ага, і здерла б за допомогу три шкури.

Повернувшись із кухні, де біля вогнища висушила голову, я вирішила, що вихід є завжди.

– Муфте! – голосно покликала я. – Му-уфте!

Домовик проявився біля спинки ліжка.

– Що, Рутонько?

– Муфтику, скажи-но, а ти зможеш з боків прихопити ось ці штани? Щось вони завеликі мені стали.

Домовик начепив пенсне й уважно роздивився їх.