Джоан Роулінг - Бентежна кров, Джоан Роулінг

— Я допіру зізнався, що планую піти по людях питати про покійного психа, якого майже напевно звали не Аплторп,— відповів Страйк, і Робін засміялася.

— Гаразд, власне, я вчора знову шукала Стіва Датвейта в інтернеті, і знайшла сайт «Мемуари про табір Батліна», де колишні працівники спілкуються, діляться спогадами й домовляються про зустрічі — ну, ти зрозумів. Я не знайшла нічого про Датвейта — чи Джекса, як він себе називав у Клактоні-на-морі,— але знайшла... мабуть, воно зовсім не до чого,— додала Робін,— і не впевнена, чи ти пам’ятаєш, але у «Що ж сталося з Марго Бамборо?» Оукден цитує дівчину на ім’я Джуді Вілкс. Вона ще приголомшена тим, що Стіві Джекс нічого не сказав про свою дотичність до справи про зниклу жінку.

— Я це пам’ятаю,— сказав Страйк.

— Власне... та дівчина потонула,— сказала Робін.— На курорті, наприкінці літнього сезону в 1985 році. Тіло знайшли в басейні вранці. На форумі при сайті колишні працівники обговорювали цю смерть. Думають, що вона була п’яна, послизнулася, вдарилася головою і звалилася в басейн... Може, йому так жахливо не щастить,— провадила Робін,— але жінки біля Датвейта якось надто часто вмирають, правда? Заміжня подружка наклала на себе руки, лікарка зникла, а тут ще й колега потонула... За ним усюди йде неприродна смерть... дуже дивно.

— Так, дивно,— погодився Страйк, суплячись на дощ. Він саме хотів уголос поцікавитися, де ж міг сховатися сам Датвейт, але тут Робін трохи схвильовано почала:

— Слухай, я в тебе ще дещо хотіла попросити, але якщо не погодишся, то нічого страшного. Мій сусіда Макс — він актор, ти ж у курсі? Його взяли в серіал на роль відставного вояка, і він не знає, до кого ще звернутися. Він питає, чи ти не можеш прийти на вечерю, щоб він тебе розпитав.

— О,— зронив Страйк, якого прохання здивувало, але потішило,— так, добре. Коли?

— Знаю, що це зненацька, але як тобі завтра? Йому треба терміново.

— Так, завтра буде нормально,— відповів Страйк. Він готувався виїхати до Сент-Моса, щойно це стане можливо, але навряд чи море заспокоїться до завтра.

Коли Робін поклала слухавку, Страйк замовив третє горня чаю. Він умисне тягнув час — і знав причину. Якщо він збирається іти розпитувати клеркенвелльців, чи не пам’ятають вони вже померлого чоловіка, який називав себе вбивцею Марго Бамборо, було б непогано знати його ім’я,— але Дженіс Бітті досі перебувала в Дубаї, тож лишалося єдине джерело інформації — Айрін Гіксон.

Дощ періщив без упину. Хвилина по хвилині Страйк відкладав дзвінок до Айрін, дивлячись, як протинають пелену дощу машини, а пішоходи оминають калюжі на тротуарі, і думаючи про давню смерть молодої працівниці курорту, яка послизнулася, вдарилася головою і захлинулася в басейні.

«Всюди вода»,— написав у своєму астрологічному нотатнику Білл Талбот. Страйк не одразу розшифрував конкретно той пасаж. Він був дійшов висновку, що Талбот має на увазі скупчення водних знаків, об’єднаних смертю невідомого Скорпіона. Однак тепер, сьорбаючи чай, Страйк питав себе: а чому, власне, Скорпіон є водним знаком? Скорпіони живуть на суходолі, у спекотних землях; чи вони взагалі уміють плавати? Він згадав знак великої риби, яким Талбот позначив у нотатнику Айрін; в одному місці він називав цей знак «Цетус». Узявши мобільний, Страйк погуглив це слово.

Виявилося, що це латинська назва сузір’я Кита: Цетус, або Кетус,— морське чудовисько, яке вбив Персей, рятуючи Андромеду від бога морів Посейдона. Саме сузір’я перебуває у «водному» регіоні неба, разом з іншими пов’язаними з водою сузір’ями,— а це, зокрема, Риби, Водолій і Козеріг, козел з риб’ячим хвостом.

«Всюди вода».

Логіка Страйка заплуталася в астрологічних фантазіях, ніби лопаті пропелера в старій сітці. Ця злоякісна суміш здорового глузду з безглуздям, на думку Страйка, ніби в дзеркалі відбивала принадність астрології взагалі, її улесливо-утішних запевнень, що твої дрібні негаразди цікавлять цілий широкий всесвіт і що зірки чи світ духів прокладуть тобі шлях, коли забракне власної працелюбності й розуму.

«Досить»,— суворо наказав собі Страйк. Натиснувши номер Айрін на мобільному, він чекав, слухаючи, як дзвонить її телефон, і уявляючи його біля чаші з ароматичними сухими квітами в розцяцькованому передпокої з рожево-квітковими шпалерами й пухнастим рожевим ковроліном. І саме тої миті, коли Страйк вирішив, з полегшенням і жалем, що вона не відповість, Айрін взяла слухавку.

— Чотири-чотири-п’ять-дев’ять,— проспівала вона. Джоан, відповідаючи на дзвінки по стаціонарному телефону, теж завжди називала абоненту номер, який він щойно набрав.

— Це місіс Гіксон?

— На лінії.

— Це Корморан Страйк, дет...

— О, доброго ранку! — стрепенулася Айрін.

— Хотів спитати, чи можете ви мені допомогти,— сказав Страйк, дістаючи й розгортаючи записник.— На нашій зустрічі ви згадували про пацієнта клініки Святого Івана, прізвище Аптон чи Аплторп...

— Так-так?

— ...який зізнався...

— ...в убивстві Марго, так,— перебила вона.— Підійшов до Дорогі серед білого дня...

— Так...

— ...але вона вирішила, що це вигадки. А я їй така: «Дорогі, а раптом він справді...»

— Я не знайшов жодної людини з таким прізвищем, що жила б у Клеркенвеллі в 1974 році,— голосно перебив Страйк,— тож хотів спитати, чи не могли ви неправильно запам’ятати його пріз...

— Так, цілком може бути, могла, могла,— запевнила Айрін.— Це ж скільки років минуло! Ви не пробували шукати в довідниках? Тобто не в довідниках,— виправила вона себе.— В архівах інтернету, чи як їх там.

— Важко шукати, коли не знаєш прізвища,— відповів Страйк, ледь утримуючись від сарказму й роздратування.— Я наразі перебуваю біля Клеркенвелл-роуд. Здається, він тут проживав?

— Ну, він там завжди вештався, тож, мабуть, і жив там само.

— Він був пацієнтом вашої клініки, так? А ви не пам’ятаєте його ім...

— Так, треба подумати... Щось таке... Ґілберт, чи... ні, боюся, що не згадаю. Аплторп? Аплтон?