Теодор Драйзер - Фінансист, Теодор Драйзер

таке інше. Однак негарні жінки ніколи не приваблювали його, а красуні манили дуже сильно. Він не раз чув удома розмови про жертовність жінок (як, утім, і чоловіків), чув про жінок-трудівниць, по-рабському відданих своїм чоловікам, дітям або сім’ї в цілому, жінок, які в критичні моменти життя всім поступалися заради рідні або близьких, керовані почуттям обов’язку і добросердя. Але ці історії чомусь не зачіпали його. Він мав за ліпше вважати всіх, навіть жінок, відверто егоїстичними. Чому — пояснити не міг. Люди, які не здатні були до самозахисту і не вміли знайти вихід із будь-якого становища, видавалися йому просто дурними або в кращому разі бідолахами.

Як багато говорилося навколо про високу моральність, як вихвалялися чесноти і порядність, як часто здіймалися до неба руки в праведному остраху перед тими, хто порушив сьому заповідь або хоча би був запідозрений в її порушенні! Френк не сприймав таких розмов усерйоз. Він і сам уже не раз порушував цю заповідь. Так само чинили й інші молодики. Щоправда, повій він остерігався. У цьому було багато низького й гидкого. Спочатку, на його недосвідчене око, йому подобався оманливий вульгарний блиск «веселих будинків». У їх розкоші був певний розмах: червоні плюше­ві меблі, шикарні червоні портьєри, картини, позбавлені смаку, зате вставлені в дорогі рами і, перш за все, — самі жінки — здорові і сильні, або ж чуттєві і флегматичні, які (за словами його матері) «підстерігали» чоловіків. Витривалість їхніх тіл і хтивість душі, здатність із показною ласкавістю і привітністю приймати усіх чоловіків — усе це спочатку вражало уяву Френка, але незабаром стало викликати в нього огиду. До того ж вони були тупі. Від них не можна було почути жодного розумного слова. Подумати тільки — нічого іншого вони робити не вміли! Він подумки уявляв їхнє тупе пробудження після чадних ночей, огидний осад у душі, який лише частково могли розвіяти сон і жага наживи. І Френку, попри його молодість, ставало тоскно. Йому хотілося близькості, в якій було би більше інтимного, витонченого, оригінального, особистого.

І ось з’явилася Ліліан Семпл — всього лише віддалена подібність ідеалу. Проте й вона облагородила його уявлення про жінку. У ній не було тваринної сили і неприборканості, як у тих жінках із вертепів, які грубо і безсоромно порушували загальноприйняті поняття і погляди, — і вже цього було досить, щоб Ліліан йому сподобалася. Вона жила в його думках навіть у ці гарячі дні, які, немов спалахи полум’я, освітлювали його діяльність на новому терені. Бо біржовий світ, у який занурився Ковпервуд, яким би примітивним він нам не здавався сьогодні, для нього був сповнений чарівності. Зала фондової біржі на Третій вулиці, де збиралися маклери, їхні агенти і службовці (десь чоловік півтораста), аж ніяк не був архітектурною пам’яткою — просто квадратне приміщення розміром шістдесят футів на шістдесят, яке об’єднувало два верхніх поверхи чотириповерхового будинку. Але у Френка цей зал викликав захват. Вікна там були високі і вузькі, просто навпроти входу, на стіні, висів величезний годинник, а північно-східний кут захаращували конторки, стільці і безліч телеграфних апаратів. У ранню пору існування біржі в залі рядами стояли стільці, на яких сиділи маклери, прислухаючись до всіляких пропозицій акцій. Згодом ці стільці прибрали, і в різних місцях зали були встановлені стовпчики (або зроблені позначки на підлозі), які вказували, де продаються ті чи інші папери. Навколо таких стовпчиків юрмилися люди, зацікавлені в укладанні угод. З коридора третього поверху можна було вийти на тісну і сяк-так обставлену галерею для публіки. На західній стіні висіла величезна чорна дошка, на якій відзначалося котирування[5] акцій, що передавалося по телеграфу з Нью-Йорка і Бостона. В середині залу, за низенькою загородкою, було місце офіційного голови, на маленький балкон з екстреними повідомленнями виходив секретар біржового комітету. У південно-західному кутку були двері до кімнати, де біржовики знайомилися з усілякими звітами і річними оглядами.

Молодого Ковпервуда не допустили би на біржу ні як маклера, ні як маклерського агента або помічника, якби Тай, який потребував його і був впевнений, що така людина буде йому корисною, не купив для нього місце за дві тисячі доларів. Це він записав як борг Френка, після чого оголосив його своїм компаньйоном. Така фіктивна спілка суперечила правилам біржі, але маклери нерідко вдавалися до неї.

Молодших компаньйонів і підручних глузливо називали «вісьмушечниками» і «дводоларовими маклерами», бо вони не соромилися будь-якого дрібного заробітку і готові були купувати і продавати за чиїм завгодно дорученням (звітуючи, звичайно, перед своєю фірмою за проведені операції). Попри свої видатні здібності, Френк спочатку теж вважався «вісьмушечником» і перебував під началом містера Артура Райверса — повноважного представника компанії «Тай» на біржі.

Райверс був надзвичайно енергійною людиною років тридцяти п’яти. Елегантний, гарної статури, чисто поголений із різкими і чіткими рисами обличчя, яке прикрашали коротко підстрижені чорні вусики і тонкі чорні брови. Волосся його було зачесане посередині на акуратний проділ. Підборіддя мало ледь помітну ямку. Голос у Райверса був м’який, манери спокійні і стримані; він завжди і всюди був однаково коректний. Спочатку Ковпервуд дивувався, навіщо Райверсу, такому досвідченому ділку, служити в містера Тая, але згодом довідався, що Райверс — компаньйон у справі. Тай був організатором, він приймав клієнтів у конторі, а Райверс представляв фірму на біржі і відав зовнішніми зносинами.

Незабаром Френк пересвідчився, що не варто навіть намагатися зрозуміти, чому акції то піднімаються, то падають. (Це, звичайно, пояснювалося якимись загальними причинами, як сповістив йому Тай, але визначити їх було майже неможливо.)

— Будь-яка причина може викликати на біржі і «бум», і паніку, — говорив Тай зі своїм своєрідним акцентом, — чи то крах банку, чи тільки чутки, що у бабусі вашого двоюрідного брата нежить. Біржа — це зовсім особливий світ, Ков­первуде. Ніхто на землі не зуміє вам його пояснити. Я бачив, як вилітали в трубу акціонерні товариства, хоча навіть найдосвідченіший біржовик не міг би сказати, з якої причини. Я бачив також, як акції нез’ясовно злітали до небес. Ох ці біржові чутки! Сам диявол не вигадає нічого подібного. Зазвичай, якщо акції падають, значить, хтось викидає їх на біржу, або ж на ринку загальна депресія. Якщо акції піднімаються — значить, кон’юнктура сприятлива, або хтось скуповує їх. Це вже факт. Більше того... Ну, та хай Райверс познайомить вас зі всіма тонкощами. Про одне я повинен вас попередити: