Fill - Серенада Ваяланда, Fill

Розділ 9

 

Ранок почався доволі рано, і Амілія не могла зрозуміти, чому. Можливо, причина була в тому, що вона нарешті виспалася так, як давно не доводилось. Сон, спокійний і глибокий, зробив свою справу, і тепер вона почувалася набагато краще, ніж у попередні дні. Вона прокинулась ще до світанку, що не було її звичкою, але цього разу вона відчула, що просто хоче встати.

Піднявшись з ліжка, вона обережно підійшла до вікна і розкрила його. Сонце тільки-но починало підніматися за горизонт, фарбуючи небо у ніжні рожеві та золоті відтінки. В саду все було покрите рясною росою, яка блищала в ранкових променях, і туман ще не встиг розвіятись повністю.

Зазвичай саме в цей час Амілія закінчувала свою роботу в замку. З ранку до вечора вона була зайнята документами, перевірками і іншими обов’язками. Але сьогодні було інакше. Сьогодні їй не потрібно було поспішати. Вона мала вихідний, і повернутися до роботи в замок повинна була лише завтра. Це відчуття свободи її приємно здивувало. Вона давно не мала такого часу для себе, щоб просто насолоджуватися ранком.

Тихо, крок за кроком, вона спустилася до саду. Трава під ногами була холодною і трохи волога від роси, а повітря — чисте і прохолодне. Вона вдихала його на повні груди, насолоджуючись тишею. Це був момент, коли можна було забути про всі справи і просто відчути навколишній світ.

Раптом її думки змістилися до батьків. Це ж їхній столичний маєток, хоча самі вони жили в графстві Мотбайн, далеко від столиці. Вона рідко тут бувала, адже в її житті завжди було багато роботи і обов’язків. Всі ці палаци і вілли виглядали такими розкішними і величними, але часто за цією розкішшю стояли холодні стіни і відсутність справжнього тепла. Час від часу вона відчувала, що, незважаючи на всю свою поважність і титули, батьки були більше зацікавлені у своїх справах, ніж у житті власної доньки.

Амілія трохи зупинилася, дивлячись на невеликий фонтан в саду, що тихо дзюрчав в ранковій тиші. Вона згадала, як батько завжди був надмірно строгий, а мати — холодно відсторонена. Вони завжди підтримували традиції і правила, інколи навіть настільки сильно, що не помічали потреби чи бажання своїх дітей.

Вона розсміялася тихо, піднявши голову до неба. Зрозуміло, що саме тут, в цьому маєтку, вона почала своє життя, але чи було це дійсно її життя? Чи було воно те, що вона сама собі уявляла?

— Вихідний день... — прошепотіла вона, повертаючи погляд назад у сад, вже почуваючись трохи легше. І хоча цей ранок був сповнений роздумів, він давав їй відчуття свободи і впевненості, яких так бракувало в її повсякденному житті.

Сонце піднялося повністю, заливаючи сад м’яким світлом, яке плавно наповнювало весь простір. Амілія, повернувшись до своєї кімнати, сіла біля великого дзеркала і почала розчісувати волосся. Легкі хвилі її шовковистого волосся спадали по плечах, і вона без роздумів втілювала всі свої думки в рухах, тихо про себе міркуючи.

Двері відкрилися тихо, без стуку, як це завжди робила Лінет, аби не потривожити її вранці. Вона принесла воду для вмивання, звичним жестом поставила миску на столик, але, побачивши, що Амілія вже прокинулася, замерла на місці. Служниця була вражена, і водночас здивована, адже зазвичай Амілія ще спала в цю пору, і їй ніколи не доводилося так рано входити в кімнату. Лінет, відчула легку паніку, ледь не випустивши миску з водою, але вчасно зловила її, намагаючись виглядати спокійно, хоча в її погляді можна було побачити подив.

— Леді, вибачте, я... — Лінет почала, але її слова розгублено розтеклися в тиші, коли Амілія, посміхаючись, тихо перебила її:

— Немає потреби вибачатися, Лінет. Я сьогодні прокинулася рано. Вихідний день, сама розумієш.

Лінет лише кивнула, але видно було, що вона все ще була трохи ошелешена.

— Може, це і добре... — Лінет тихо додала, все ще збентежена, — Так і потрібно. Але ж, пані, ви так рано встали. Це незвично.

Амілія посміхнулася ще ширше і знову подивилася на свої волосся, вдивляючись у своє відображення.

— Так, незвично, — погодилася вона, — Але часом потрібно давати собі відпочити від звичних дій, не правда ж?

Служниця вже не була така здивована і заспокоїлася. Вона підготувала все необхідне для вмивання, і Амілія швидко почала процедуру. Кімната наповнилася легким ароматом розквітлих квітів із саду, де за вікном вже яскраво світилися ранкові промені.

— Що буде далі після сніданку? — запитала Лінет, коли Амілія закінчила вмиватися.

Амілія подивилася на годинник. Вона навіть не помітила, як пройшов час.

— Спершу відпочину, потім, напевно, займуся деякими справами, — вона зробила невелике зітхання, — а там подивимося.

Лінет кивнула і, побачивши, що Амілія знову повертається до своїх думок, мовчки вийшла з кімнати, залишивши її наодинці з її роздумами.

Амілія трохи підняла голову, вдивляючись у ранкове світло, що наповнювало кімнату, і згадала, що її обов'язки і життя в столиці потребують ще багато часу і енергії. Але сьогодні, схоже, не буде нічого екстраординарного. Вихідний день... І все ж, цей спокійний ранок був для неї надзвичайно важливим.

Сніданок був простим, але смачним. На столі стояли свіжий хліб, тости з маслом, варення з лісових ягід і чашка гарячого чаю. Лінет, її служниця, тихенько відчинила двері

- Леді Мотбайн, ваш чай та омлет, – запитала Лінет, несучи нову тарілку з омлетом і свіжими фруктами.

Амілія кивнула і подякувала.

- Дякую, Лінет. Це все чудово, – відповіла вона, спокійно приймаючи страви.

Коли Лінет залишила її наодинці, Амілія сіла за стіл і почала снідати. Вона знову замислилася, скільки часу пройшло з того моменту, коли вона вперше потрапила до цього маєтку, і як багато змін відбулося в її житті за цей час. Але, попри все, вона відчувала, що з кожним таким моментом, як цей, вона стає сильнішою. Моменти на самоті здавалося, були її єдиною віддушиною.

Під час сніданку її думки повернулися до вчорашнього вечора. Спогади про танець з Торіном, його жарти та дивну легкість у спілкуванні залишали приємний слід. Вона могла б ще кілька разів пережити той момент, коли він знову зробив їй комплімент і провів цей час без будь-якої мети, лише заради розваги.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍