Міндзяк Андріана - Спадкоємиця легенд , Міндзяк Андріана

Ніч пройшла без сну, але Аурелія відчула в собі якусь нову силу. Її погляд був не таким, як завжди — він став твердим, навіть утомленим, але й рішучим. Вона вирішила не залишати своїх переживань у собі. Уранці, коли сонце тільки-но освітлювало кімнату, вона почала свій день із тими ж думками, які залишилися після ночі: вона повинна бути сильнішою для батька.

Батько був у кухні, пив каву, а її серце боліло від того, як він виглядав. Його погляд був сповнений втоми, але він намагався бути веселим. Всі ці дні він приховував свою хворобу, а вона намагалась бути сильною, хоча всередині все кричало від болю. Вона не могла змусити себе запитати прямо, хоча вона знала відповідь на це питання.

Вона підійшла до нього, сіла навпроти і тихо промовила:

— Тато, я хочу поговорити.

Він подивився на неї з тривогою, але не запитав, про що саме. Він знав, що його донька все розуміє, хоча й намагається приховати свої почуття. Він вже не міг більше нічого приховувати.

— Ти… знаєш, що мені залишилось не так багато часу, — почав він, але вона перебила його, не даючи йому сказати більше.

— Не хочу цього чути, — вимовила вона, ледь стримуючи сльози. — Я не хочу чути, що це так. Я хочу, щоб ми провели час разом. І хоч зараз ти не можеш допомогти собі, я хочу допомогти тобі. Яким би ти не був слабким зараз, я буду з тобою.

Він зітхнув і підняв на неї погляд, очі його були сумні, але глибокі, з розумінням.

— Я хочу, щоб ти пам'ятала одне, — він зробив паузу. — Ти не повинна обирати між своїм життям і моїм. Ти маєш право жити, навіть коли я не буду поруч.

Вона не відповіла, але в її серці був біль, який вона не могла втамувати словами. Вона подумки обіцяла собі, що зробить все можливе, щоб він відчував підтримку, поки це ще було можливо.

Весь день минув, як у тумані. Після прогулянки з батьком і тих кількох годин, що вони провели разом, Аурелія залишилася у своїй кімнаті. Вона не могла зупинити своїх думок. Вечір настав швидко, і хоча вона намагалася не думати про це, перед її очима знову виникла реальність — її батько, який так страждає, і вона, що не може йому допомогти.

Вечеря була тихою, і вона намагалася не давати волю своїм емоціям. Їй було важко, але вона робила вигляд, що все в порядку. Після того, як вечеря закінчилася, батько пішов до свого кабінету, а вона залишилася сама.

Вечірнє світло лампи м'яко падало на стіни, і Аурелія на кілька хвилин відклала всі думки. Але, лягнувши на ліжко, вона не могла змусити себе заснути. Її серце не давало спокою. Вона поверталася до того моменту, коли знайшла ті документи, і думала, як сильно це її змінило. Вона знала правду, і від цього ставало  ще важче.

В очах стали з'являтися сльози, і, здавалося, нічого вже не могло зупинити цей біль. Аурелія нахилилася до кулона, який лежав на її столі, і відчувала, як її рука невидимо тягнеться до нього. Вона хотіла просто відчути якесь тепло, підтримку. Як тільки її сльоза торкнулася кулона, він загорівся, і цього разу світло було настільки яскравим, що заповнило всю кімнату.

Знову з кулона виникла та сама фігура — ангел. Вона була такою ж спокійною, але цього разу в її погляді було більше розуміння.

— Я тут, — промовила вона лагідно. — Ти не одна. Пам'ятай, що навіть у найтемніші часи світло все одно знаходить шлях. Ти не самотня, Ауреліє. Ти сильна, і твоє серце здатне на більше, ніж ти думаєш.

Аурелія, дивлячись на ангела, не могла стримати сліз. Це було більше, ніж просто підтримка. Це було ніби повне прийняття, наче хтось розумів її біль і давав їй надію.

Ангел підійшов ближче і тихо додав:

— Ти відчуваєш себе безсилою, але насправді ти вже володієш силою. Коли прийде час, ти зрозумієш, хто ти є насправді. А зараз, поки тобі важко, я буду поруч. І коли ти будеш готова, я допоможу.

Аурелія відчула, як її серце заспокоюється, а сльози, що котилися з очей, стали менш болючими. Вона взяла кулон в руки, і світло поступово почало зменшуватися, але відчуття підтримки залишалося.

Коли ангел зник, Аурелія глибоко зітхнула і лягла в ліжко. Вона вже не була сама. І хоч усе навколо здавалось таким важким, вона знала, що має сили йти далі. Тепер вона розуміла, що її боротьба не закінчена, і що є ще щось більше, ніж просто страх перед майбутнім.

Аурелія прокинулась, коли сонце тільки почало освітлювати кімнату. Вона не могла позбутися відчуття тяжкості в грудях, яке виникло після тієї ночі. Тепер вона знала, що її життя не буде таким, як раніше. Хоча ангел, що з'явився з кулона, заспокоїв її, залишалася інша реальність — реальність, де її сила лише починала пробуджуватися, і це лякало її.

Всі ці ночі після того випадку з кулоном вона відчувала, що всередині щось змінюється. Це було так,  якби прокидалася таємна частина її, частина, яку вона навіть не розуміла. Відчуття були не зовсім новими — іноді здавалося, що вона чула тихі голоси або відчувала щось таке, чого не було навколо. Все це лякало її, але в той же час, вона не могла не відчувати, що це було пов’язано з тим, що сталося того вечора.

Сьогодні, здається, все було, як завжди. Вона прокинулась, прийшла до школи, намагалась тримати себе в руках, приховуючи свій внутрішній страх. Але в її очах був якийсь неспокій, який помітили навіть її однокласники.

На перерві, коли всі сиділи на задньому подвір’ї школи, Аурелія все більше відчувала важкість у серці. Вона намагалася відвернутися від натовпу, і саме тоді її рука, що була на столі, почала несподівано холоднішати. Вона не розуміла, що відбувається, але чітко відчула, як ніби її тіло почало реагувати на щось зовсім інше. Раптом вона побачила, як дівчина, що сиділа поруч, ненавмисно зачепила її руку. І в той момент Аурелія відчула, як щось пробудилось у її серці. Вона з глибоким подихом відчула, як в її руках почала циркулювати енергія.

Це не було схоже на звичайну силу — це було щось інше. Це було, наче енергія сама знаходила шлях до її тіла, змушуючи її відчувати щось незнайоме. І в наступну мить, коли дівчина подивилась на неї, Аурелія без жодних зусиль витягнула свою руку вперед, і того ж моменту дівчина раптом відсахнулась, поки сама Аурелія не зрозуміла, що відбулося.

Вона витріщилася на свою руку, не розуміючи, що це за сила, яка раптово з’явилася в ній. Всі навколо не помітили, що сталося. Але її власна нервова реакція змусила її відступити назад.

Того дня вона не могла не думати про те, що відбулося. З кожним моментом почувалися все сильніше нові відчуття, але її страх перед невідомим і незрозумілим не давав їй спокою. Вона не могла прийняти те, що відбувалося з нею. Що це була за енергія? Що це значить? Чому вона не могла це контролювати?

Вечір настав швидко. Всі повернулися додому, і Аурелія залишилася наодинці з своїми думками. Батько увечері не прийшов на кухню, вона сиділа тихо, дивлячись у вікно. Вона була занурена в роздуми, але раптом її погляд зупинився на кулоні, що був на її шиї.

Вона знову торкнулась кулона, і в цей момент знову відчула, як холодний піт почав виступати на її лобі. Несподівано кулон почав легенько світитися, і це не могло не привернути її увагу. Вона знову відчула в собі сили, але цього разу вже не так сильно, як раніше. Вона заплющила очі, намагаючись зрозуміти, що це значить. Що вона має робити з цим знанням? І що це взагалі за сила?

Її руки почали трястись, вона відчула, як її серце б’ється швидше, як її тіло реагує на те, що відбувається навколо. А потім — раптово, як блискавка — усвідомлення. Вона не була сама. Це вона була частиною чогось більшого, чогось, що лише починало її опановувати.

Вдень вона спробувала зробити те ж саме з кулоном. Вона знову прийшла до свого ліжка і взяла кулон в руки, але тепер її вільна рука стала теплішою. Вона спробувала вивільнити енергію, як це сталося в школі, але тепер намагалась контролювати її, зосередитись. Це були її перший спроби керувати своїми силами, і хоча все це здавалось далеким і незрозумілим, вона відчула, як тепло розливається по її руках, а кулон випромінює м'яке світло.

Проте, коли вона спробувала створити це світло, її руки мимоволі напружились, і раптом вона відчула різкий біль у плечі. Це був біль, ніби її енергія виходила з-під контролю, наче вона не змогла тримати її в собі.