Томаш Седлачек - Економіка добра і зла. Слідами людських пошуків: від Гільгамеша до фінансової кризи

Тож не випадково, що перше важливе місто[77], яке згадується в Біблії, — це пихатий Вавилон[78], який, зрештою, Бог ущент зруйнував. Коли Авраамові й Лоту стане замало пасовищ, Лот обирає собі для майбутнього життя міста (Содому й Гоморру), а Авраам іде кочувати в пустелю. Мабуть, не варто нагадувати про занепад обох міст.

Старий Завіт послуговується поетикою, яка возвеличує природу. У «Епосі про Гільгамеша» ми не знайдемо нічого такого. У старозавітній «Пісні пісень» взаємні почуття двох коханців описуються через природну символіку. Тому не випадково, що всі позитивні моменти з життя коханців розігруються в природі — на виноградниках, у саду. А неприємні моменти, навпаки, відбуваються у місті: сторожа побила й осоромила коханцеву любку, закохані не можуть знайтися.

Натомість на природі, у виноградниках — безпечно й коханці там самі, удвох, їм ніхто не заважає, як вони цього й хочуть.

Одним словом, природа й природність для юдеїв були позитивною величиною, а міська цивілізація — негативною. Первісно Божий «вівтар» був мандрівний і на зупинках його розміщували тільки в наметі (звідси поняття Скинії, Божого намету). Цивілізація ніби псувала людину — що ближчою остання була до природи, то більше була людиною. Людській натурі тут не потрібна цивілізація, щоб вона могла бути хорошою чи поганою. На відміну від епосу, зло, у розумінні юдеїв, ховалося всередині міських мурів і в цивілізації.

Такий погляд на природність і на цивілізацію мав в історії єврейської (і нашої) культури складний шлях розвитку. Юдеї теж оберуть собі короля і, попри однозначний протест Божих пророків, осядуть по містах, куди нарешті помістять Скинію і побудують тут для неї церкву. Згодом місто Єрусалим посяде вагоме місце в релігії загалом. Тож і в юдейському світогляді місто (місце розташування храму) займає важливе місце. Пізніше схильність до міської моделі зростає ще більше — бачимо це вже в ранні часи християнства. Досить буде почитати Об’явлення Івана Богослова, і одразу стає зрозуміло, як розвинулося уявлення про Рай з часів глибоко старозавітних, коли Раєм був сад. Іван у своєму видінні вже описує небо як місто — Рай у Новому Єрусалимі, місті, де до деталей описано параметри стіни (!), золоті вулиці й брами з перлин. І хоча тут росте дерево життя й через це місто протікають річки, проте про природу в останній книзі Біблії вже немає і згадки.

І це явище досконало описує зміни в сприйнятті людини та його природності, що відбувалися в цей час. Адже християнство (завдяки і впливу антики) не вважає людську природність однозначно хорошою, а його ставлення до природи вже не таке ідилічне, як у старозавітних пророків.

Як це стосується економіки? Насправді набагато більше, ніж ми собі можемо уявити. Якщо розглядати людську природність як щось хороше, тоді суспільству потрібна слабша рука правителя для здійснення колективних дій. Якби людям самим була притаманна тенденція (тяжіння) до всього доброго, не було б потреби, щоб цю роль підміняла держава, володар, чи, якщо хочете, Левіафан[79] Гоббса. Якщо ж ми, навпаки, приймемо Гоббсове бачення людської природи як стан безперервного латентного насилля та війни всіх проти всіх, homo homini lupus, де людина людині вовк (тварина!), тоді необхідно людину цивілізувати (і з вовків зробити людей) з сильної руки управителя. Якщо ж схильність до добра не дається людині від самого народження, тоді потрібно її насадити згори силою, чи хоча б погрозами. Адже в природному стані «немає місця для старанності, оскільки плоди її — не визначені; тут ніхто не обробляє ґрунт, немає мореплавства... ні мистецтва, ні писемності...», а життя «усамітнене, вбоге, жахливе, звірине й коротке»[80]. Та й економічна політика могла би бути набагато вільнішою, якби правитель вірив у людську природу, яка за своєю суттю хилиться до всього хорошого, і якби потрібно було це добро лише оберігати, координувати його спрямування та підтримувати (наприклад, законами).

З погляду розвитку економічної думки, цікаво звернути увагу й на інші відмінності між Старим Завітом і «Епосом про Гільгамеша», особливо в позірно схожих сюжетах. Наприклад, в епосі кілька разів мова заходить про світовий потоп, який помітно нагадує потоп біблійний:

Шість днів, сім ночей гуляє вітер,

Буря потопом вкриває землю.

Із приходом сьомої днини

Буря з потопом війну урвали,

Ті, що билися, наче військо.

Упокорилось море, затих ураган, потоп упинився.

Я відкрив віддушину — лягло світло на вид мій,

Я поглянув на море — запала тиша,

І все людство глиною стало!