Джеймс С. А. Корі - Брама Абаддона, Джеймс С. А. Корі

водопровід. Навіть у дитинстві на Землі він не жив так шикарно.

Він виріс разом із батьками, бабусею, двома дядьками, трьома

тітками й тисячею кузенів та кузин на одне обличчя

в житловому комплексі у Зоні колективного інтересу Нью-Мексіко. В шістнадцять він плюнув на базовий дохід і вирушив

на південь до Аламоґордо, де відпрацював дворічний контракт, демонтуючи

старожитні

сонячні

електростанції

із

дотермоядерної епохи. Жив у гуртожитку ще з десятьма

хлопцями. Він досі їх бачив у спогадах, як ніби вчора: жилаві, м’язисті, з голими торсами і сорочками, пов’язаними на головах.

Він досі відчував тиск сонця в Нью-Мексіко на грудях, купаючись у його випромінюванні та ядерному теплі, захищений лиш відстанню й широким голубим небом.

Після того вступив у технічне училище, із якого вилетів через

гормони та алкоголь. По факту йому залишилося тільки дві

альтернативи: військо або базовий дохід. І він обрав те, що

менше тхнуло смертю. На службі в морській піхоті в нього

ніколи не було койки, більшої від тамбуру в апартаментах на

станції Тайко. До самісінького звільнення ніколи не було ніякої

справжньої власності. Станція Церера йому погано підходила.

Діра, в якій він жив, була розташована поруч з її центром

обертання, з малою силою тяжіння та відчутною Коріолісовою

силою. Всього лишень місце перебути хмільний сон, зате його

власне і нічиє більше. Голі відполіровані стіни з каменю та

корабельна койка з резервів, що мала ремені для відпочинку

в невагомості. У стіні котрийсь із попередніх власників кімнати

викарбував долотом слова бессу у надіе. Тоді Бугай іще не знав, що це політичне гасло. Речі, якими він розжився, відколи

потрапив на станцію Тайко: фоторамка, де змінювалося

з десяток вдалих сімейних фотографій часів на Землі, бляшаний

підсвічник Сантоса, який дістався від колишньої дівчини, та

цивільний одяг — ледь вмістилися би в його колишньому житлі

на Церері за умови, що сам Бугай спав би деінде. Забагато

манаток. Треба їх би прорідити.

Але не в цій експедиції. Старпомівські апартаменти на

«Бегемоті» ще більші.

Теленькнула система, сповістивши про відвідувача. Бугай на

автоматі перевірив відео, хто до нього приплентався. На порозі

переминався з ноги на ногу Фред. Вбраний у цивільне. Глуха

сорочка й дідівські штани, в матні яких можна було приховати

кендюх. Невдало. Фред був не в кращій формі від Бугая. Вони

просто обоє старішали.

— Здоров! — привітався Бугай. — Сідай де зручно. А я буду

збиратися.

— Уже перебираєшся?

— Хочу побільше часу провести на кораблі перед відльотом, —

відповів Бугай. — Може, ще десь мормони завалялися.

У Фреда на обличчі з’явився зболений вираз.

— Я більше ніж упевнений, що ми і в перший раз усіх викури-ли, — підіграв він йому. — Але він і справді здоровенний.

Можеш пошукати, якщо так закортіло.

Бугай зазирнув у шухляди комода. Перелічив футболки.

Нарахував десять. Явний знак декадансу. Навіщо комусь би

здалося аж десять футболок? Він узяв п’ять і кинув на стілець

біля валізки.

— Якщо їм удасться відсудити права на «Нову», нас чекають усі

кола пекла. Доведеться відкочувати назад усі зміни.

— Не вдасться, — заспокоїв його Фред. — Експропріація

корабля не суперечить жодному закону. Надзвичайна ситуація.

Я можу тобі десять годин перелічувати прецеденти.

— Еге, але ж ми самі його й порятували, і привласнили, —

промовив Бугай. — Це все одно що позичити вантажівку, загнати її в кювет, дістати звідти й назвати своєю річчю.

— Всепереможна сила юриспруденції, Бугаю, — утомлено

сказав Фред. Щось іще його непутило. Бугай зазирнув іще в одну

шухляду. Викинув половину шкарпеток у рециркулятор, а решту

відправив до футболок.

— От невдобно вийде, якщо в судді буде інакша думка, —

проказав він.

— У судів на Землі сюди не дістане юрисдикція, — заперечив

Фред, —