Ляна Аракелян - У пошуках проклятої королеви, Ляна Аракелян

– Треба ж, яка зустріч, – він дістав із футляра окуляри й протер чистим носовичком, потім, начепив на ніс. Відкрив теку, дістав кілька аркушів паперу і дивне магоперо – звивисте, як гірська річка. Я таких у магічних крамницях не бачила.

Ши посадили навпроти мене. Ельфійка з ненавистю подивилася в обличчя. Я теж не мала до мерзотниці дружніх почуттів, тому не поспішала відводити погляд.

– Пані Рута Морошкіна, чи згодні ви дати свідчення під закляттям вірогідності? – почав слідчий.

Я трохи забарилася. Тому що страшно. Підійняла погляд на ельфійку, та презирливо посміхалася. Дякую, Ши, це додало мені сил.

– Так, пане слідчий.

– Я повинен поставити вас до відома про те, що все вами сказане, буде записано магопером-самописцем. Після чого ви зобов’язуєтеся прочитати документ і поставити свій підпис. Після того, як ви дасте згоду на застосування до вас закляття вірогідності та проведуть допит. І доти, доки я не вважатиму за потрібне його закінчити, ви не зможете його перервати. Ви згодні, панно Морошкіна?

Пресвітлі богині, не відверніться від мене!

– Так, пане слідчий.

– Вас, – він кивнув на Ши-Рансу, – це теж стосується. Але з однією невеликою поправкою – вашої згоди на закляття не потрібно.

Потрібно було бачити всю гаму почуттів, яка відобразилася на обличчі ельфійки: від обурення до відчаю. Але заперечити їй було нічого.

– Іменем королівства Лартіона накладаю на вас закляття вірогідності. Ніхто не сміє з цієї миті приховувати правду, якою б ганебною чи незручною вона не була! – далі він додав кілька незнайомих слів.

Я прислухалася до себе – нічого не сталося.

– Отже, панно Морошкіна, вам відома леді, яка сидить навпроти вас?

– Так, пане слідчий.

– Як її звати?

– Ши-Ранса, прізвища не знаю, – я прислухалася до себе, дивно, жодних відчуттів. Але... що це? Я глянула на магоперо, яке слідчий назвав самописцем – воно ширяло над папером, записуючи наші слова. От би на лекції таке диво! І записувати нічого не потрібно. І без жодної помилочки все буде. І жодних прикрих непорозумінь не станеться, як із тими ж тарганами. Воно наче грамоті в академії навчилося.

– Як ви познайомилися?

– У будинку мілорда і міледі Руаїкхарів. За обідом.

– Чудово, – кивнув він. – Продовжуйте.

– Що продовжувати? – не зрозуміла я.

– Що було далі?

І тут я зрозуміла, в яку пастку потрапила під цим закляттям: якщо я зараз розповім правду про те, як Хранитель Шепоту Рос схопив мене за п’яту в Семиводній і дав майже нездійсненне завдання, з яким ми блискуче впоралися, то підставлю ельфів. Цікаво, а якщо збрехати? Адже геть нічогісінько не відбувається!

Я спробувала набрати в легені повітря і видати бажане за дійсне, як магоперо вляглося на стіл і не ворушилося. Слідчий здивовано заломив брову:

– Збрехати вирішили?

– Хотіла подивитися, як діє закляття, – чесно зізналася я. Перо записало ці слова. Так, стоп! Треба добряче добирати слова. Не вивалювати все як на духу, а саме –добирати!

– То що ж було далі? – сиропно-ласкавий голос слідчого викликав напад нудоти.

Я глибоко вдихнула і видихнула.

– Ми вирушили в подорож, – перо, порипуючи, записувало слова. – Літали на крехтенслоксах, були біля Праски-гори та Огралліяза. Також відвідали кілька прикордонних міст...

– Що ви там робили?

– Купували їжу і магом’ячі, – я поки що була спокійна. Перо продовжувало записувати.

– А яку роль у подорожі відігравала Ши-Ранса?

– Чому роль? – запитанням на запитання відповіла я. – Вона наречена Скріраніеля. Точніше, колишня наречена. Він узяв її з собою саме тому. Ельф за обідом освідчився їй.

– Продовжуйте, – поправив окуляри слідчий.

– Я не знаю, про що ви хочете дізнатися, – чесно зізналася я.

– Про події минулої ночі, панно Морошкіна.

Я насупилася. На обличчі Ши рунами темних виступив напис: «Ну-ну, давай, розповідай, ти ж смілива».

– Мені не спалося... Точніше, я спала, але... Прокинулася через те, що місяць світив занадто яскраво. Його світло мене дуже дратувало. Я підійшла до вікна, щоб закрити штори, і побачила, як Ши йде у бік лісу.

– Ви впевнені, що це була саме вона?

– Так, пане слідчий. Її ходу я впізнаю з тисячі.

Перо зависло в повітрі, чекаючи наступної фрази.

– Продовжуйте: чому ви вирішили простежити за нею? Звідки вам знати – може вона вийшла на побачення до Скріраніеля Руаїкхара? Може, вам до вподоби шпигувати і підглядати за закоханими парочками?

– Ще чого! – обурилася я і зібралася з думками. – Просто Ши-Ранса вдень ображала нас із Кхиброю, і про нашу майбутню професію сказала... Та вона просто вилила відро помиїв на нас!

Ельфійка посміхнулася.