Микола Олександрович Бакума - Золотий маг. Книга 1. Зерно

— Господи, ну за що мені це все? — сумно зітхнув учень та вирішив використати останній козир на свій захист. — А коли я повинен це робити? Мало того що заняття, так ще й протягом усіх найближчих днів будуть випробування за видами магії. А я не юнак, сили вже не ті.

— Не плач тут, як дівчисько, — посміхнулася Целмаліт. — Випробування — це важливо. Я попрошу Багукхана змусити тебе бігати після них, якщо він не знайде час для цього в найближчі дні. І добре, що нагадав. Коли у тебе буде випробування у мене?

— Через три дні, — відповів злий Нік, зрозумівши, що викрутитися на цей раз не вдасться.

— Добре. Тоді прийдеш останнім. Пройдеш випробування і я трохи займуся твоїм коліном. Так, з цим ми вирішили. Що я ще хотіла у тебе спитати? — згадала Целмаліт і дістала з під столу пакет. — Я весь тиждень мучилася, але так і не змогла розібратися в твоїх подарунках. Так що, будь ласкавий, приділи мені час та поясни, що до чого.

Він не уявляв, що так важко пояснити жінці з іншого світу, для чого призначена та чи інша косметика. Більше години довелося витратити, щоб Целмаліт у всьому розібралася та навчилася користуватися. Його, правда, мучили великі сумніви, що магу, який вміє лікувати всі хвороби, в її роки потрібна якась косметика. Але, бачачи сяючі від радості очі магеси, зрозумів, що навіть тут жінки думають зовсім інакше, ніж чоловіки.

Відвідування Магістра Целмаліт зайняло більше двох годин і Нік зрозумів, що сильно запізнився на відпрацювання свого покарання на кухні. Напевно, призначать ще додатково, думав він. Трохи наляканий страшними попередженнями та історіями про моторошні покарання на кухні і про жорстке ставленні шеф-кухаря Майстра Маукаса до покарань, він прибіг на кухню.

— Ніку, привіт, — радісно привітав його Маукас, коли він підійшов до шефа. — А ти що тут робиш? Хоча я дуже радий тебе бачити.

— Я трохи спізнився, — почав невиразно. — Сьогодні мав відпрацьовувати у тебе покарання. Але затримався у Майстра Целмаліт.

— А я то думаю, хто третій? Мені написали, що три учні, які провинилися, у мене сьогодні буде. Прийшли два. А ти, виявляється, вже встиг заробити покарання, — весело підморгнув шеф-повар. — Розповідай, що накоїв?

— Та власне нічого. Магістра Бата розлютило, що я по Школі ходив без форми та учнівського знака. Ось і покарав, — зізнався Нік. — Слухай, ти вибач, що я спізнився, Магістр Целмаліт мене затримала.

— Не хвилюйся. Всі учні бояться до мене потрапляти і більше радіють покаранням та роботам на клумбах на кафедрі Рослин або на кафедрі Тварин, але тобі, як другові, нічого не загрожує тут. Я завжди буду радий тебе тут бачити. Але краще тобі до вечора з кухні все-таки не виходити. Ну, щоб не знали, що тобі тут пощастило. Та й мені репутацію місцевого ката зіпсуєш, — розсміявся Маукас.

Нік із задоволенням провів час до вечора в компанії шеф-кухаря. Через кілька годин він став ще більшим другом Маукаса, приготувавши собі на вечерю піцу, навчивши його, як готувати таку просту і смачну страву. На кухні всі були задоволені присутністю Ніка. Через те, що шеф більше часу проводив з ним, тому не кричав на всіх за найменшу провину.

Вранці він знову побачив натовп учнів біля стенду з розкладом випробувань. Мабуть, старші вирішили не змінювати старої традиції і за минулий день поверх розкладу були написані результати випробувань. Один Нік залишався без результатів, оскільки провів півдня, виконуючи покарання. Зазвичай першими йшли випробування за тими видами, за якими у учнів були Зерна, а тим, хто не мав Зерна, діставалися вільні викладачі, тому нічого дивного не було в тому, що володарі отримали свої перші позитивні відмітки. Хто сильно, хто середньо, хто слабо. Але хоча більшість пройшли по два-три випробування, не було жодного щасливця, який би мав більше однієї позитивної позначки. Випробування Ніка починалися сьогодні. Першим було з магії Води, потім Повітря та Магічних предметів. І дуже турбувало те, що на дошці могло з’явитися кілька позитивних оцінок навпроти його імені. Він зважився розповісти ще трохи правди Хранителю та запитати його поради.

— Багукхане, мені треба з тобою поговорити, — попросив учень, підійшовши до Хранителя.

— Та скільки завгодно. Кажи, — з посмішкою відповів старий.

— Не тут. Віч-на-віч і бажано, щоб ніхто не зміг підслухати, — тихо сказав Нік.

— Що за секрети? Ну, пішли зі мною, — сказав Хранитель і повів його до маленьких дверцят в стіні. Перед ними він обернувся до групи учнів і суворо сказав їм: — А ну, тихіше. Ви ж не на базарі. Досить милуватися відмітками. Давайте бігом на сніданок і на заняття.

Вони пройшли в дверцята і Нік з подивом побачив невеликий зал. Він навіть не підозрював, що за стіною може таке знаходитися. Думав, що там житлові покої Хранителя, а насправді зал для магічних вправ.

— Говори, що хотів, — сказав Хранитель і присів на лавку під стіною.

— Хранителю, у мене є невелика проблема. Я, звичайно, про неї говорив директору Школи, але поки він так і не сказав мені, як її вирішити. Ось я й хочу дізнатися вашу думку.

— Ти б поменше називав мене Хранителем. Просто Багукхан. Так буде краще, — попросив старий і зробив коло рукою. Навколо з’явилося невелике, ледь помітне світіння. — Тепер говори. Я поставив магічний захист, тому нас ніхто не почує. Та й кому прийде в голову мене підслуховувати?

— Я при першій нашій зустрічі не все розповів, — почав учень. — Думаю, що зараз потрібно дещо пояснити. Ви правильно тоді помітили, що я повністю ініційований. Зрозуміло, що Ліна