Микола Олександрович Бакума - Золотий маг. Книга 1. Зерно

стрижень. Круглий. За розмірами трохи тонший, ніж отвір, який робить у відрі Рун, але на одному кінці зроби потовщення в два рази більше за отвір, — роздав завдання Нік.

— А що мені робити? — запитав Еред.

— Тобі буде робота трохи пізніше, а зараз знайди невеликий шматок товстої шкіри. Зможеш?

— Звичайно, — відповів гном, що було занудьгував, і помчав в будинок виконувати прохання Ніка.

Учень бачив, що перед ним були майстри своєї справи. Рун вже закінчив рівняти одну зі сторін відра і робив отвір. Окертуз безперервно змахуючи молотком, формував стрижень, а захеканий Еред вже стояв поруч з неабияким шматком товстої шкіри. Нік змусив його вирізати зі шматка клапоть потрібного розміру. І вправними руками гнома це було виконано за лічені хвилини. Не встиг Нік намилуватися їх роботою, як майстри, що так і не зрозуміли цілі їх старань, вже простягали йому результати. Він перевірив, чи входить стрижень в отвір у дні відра, а потім простягнув його Ереду для доопрацювання. Під пильною увагою друзів гном швидко зачистив, відполірував стрижень та віддав магу.

— Ну, ось майже все, — сказав Нік. — Так, Окертузе, прибий мені відро до паркану на рівні грудей. Руне, ти принеси відро води та поклич Раті і дітей. Ереде, а ти поки зроби мені в шкірі невеликий отвір посередині.

Всі кинулися виконувати розпорядження Ніка і вже через хвилину у внутрішньому дворі майстерні на паркані висів найпримітивніший, але від цього не менш зручний вмивальник. Всі зібралися навколо майбутнього мага, щоб побачити ще одне диво. Він натягнув шкіряний кружок на стрижень, а потім опустив його в отвір у відрі. Все стало на свої місця. Нік милувався своїм витвором. Він був гордий. Це був перший, нехай і простий пристрій, що він зміг принести зі свого світу.

— Ось це і є вмивальник. А зараз я сам, без сторонньої допомоги, помию руки, — гордо сказав Нік поки нічого не розуміючим майстрам. Він підштовхнув вгору стрижень і на руки побігла цівка води. Повернув стрижень назад і вода перестала текти. — Все просто. Налили воду і все. Пробуйте.

Найспритнішими, звичайно, були діти. Ігве повторив все, як робив Нік, набрав у долоні води і бризнув в обличчя сестрі. Істер, не бажаючи програвати, відштовхнула брата і сама стала набирати воду в долоні. Окертуз стояв, ніби побачив диво. На нього цей простий пристрій справив більше враження, ніж магічний трюк і навіть більше, ніж креслення. На його очах просто і швидко з’явилося щось нове та корисне.

— Окертузе, ну що, зможеш мені зробити такий самий вмивальник, тільки мідний? — вирвав зі ступору Майстра Нік.

— А? Що? Так, звичайно зроблю, — розсіяно відповів той. — Але так все просто. Як же до цього ніхто раніше не додумався?

— Гаразд, буде час, покажу ще кілька таких корисних та простих пристроїв, — сказав задоволений Нік. Вперше з часу прибуття на Фран він зрозумів, що володіє знаннями, які можуть бути йому корисними тут. — А якщо наливати сюди гарячу воду, то Раті легше буде мити посуд або дітей. Ні, для дітей я тобі потім розповім, як душ зробити.

Дібравшись до вмивальника, відтіснивши дітей, гноми теж почали обливати один одного, і вже через кілька хвилин всі навколо були мокрими, крім Ніка, який завбачливо відійшов подалі. Раті намагалася зупинити водяне побоїще, але змогла це зробити тільки коли вода у вмивальнику закінчилася. Окертуз, який, як і Нік, майже не був мокрим, потягнув його в крамницю, щоб оформити замовлення, а його дружина повела дітей та двох гномів перевдягатися.

— Слухай, Окертузе, хотів в тебе запитати, — почав Нік, коли вони зайшли в крамницю і Майстер почав оформляти замовлення. — А чому в тебе на вивісці герб майстерні відрізняється від гербів інших майстерень. У них є меч, а в тебе немає?

— Це через жадібність наших правителів. Коли при справах був король Фенстел, такого не було, а коли всім почали керувати його син Тан та Магістр Дорінг, стало зовсім погано, — розповів Окертуз, в мить ставши сумним. — Раніше всі майстри і майстерні, які входили в гільдію ковалів, платили не дуже велику подать і могли все робити. І ось такі речі, як треба тобі, і інструменти та замки, ну, все із заліза, але найголовніше, звичайно, зброю і військові обладунки. Три роки тому Тан збільшив податі. Але найгірше — він встановив, що ті, хто виготовляє зброю і обладунки, повинні платити ще в два рази більше. Багатим майстерням це було вигідно. Вони змогли платити подвійний податок, а невеликим це стало не під силу. Багато закрилося. Ми насилу виживаємо, але можемо робити все, крім зброї та обладунків.

А саме на цьому були основні заробітки. Глава гільдії гад, це явно його задумки, щоб самому побільше заробляти. Та він ще дуже давно не злюбив нашу сім’ю. Мій батько, теж майстер-коваль, весь час вигравав у нього звання кращого майстра гільдії. І коли наша сім’я втратила можливість робити зброю, батько не виніс цього. Захворів і помер. А глава гільдії тоді зовсім нас вирішив по світу пустити. Спочатку два роки тому побудував цю стіну, що в кінці вулиці. Раніше вулиця була прохідна і для всіх, хто йшов від королівського палацу, наша майстерня була першою, а його остання. Тепер ми біля самої стіни і мало хто до нас доходить. Ти сам бачив, як багато майстерень на вулиці. А рік тому стало зовсім нестерпно. Цей гад, глава гільдії, змусив Тана встановити додаткову плату для тих майстерень, в яких працюють гноми. Тому я боюся, якщо не станеться дива, то через сто днів ми можемо залишитися без дозволу на роботу, і тоді доведеться йти працювати на інших або залишити столицю та трудитися у іншому місті. Ось така невесела ситуація.

— Дійсно невесело, — погодився Нік. — А чому через сто днів?

— Тоді закінчиться ярмарок пори