Віра Коваль - Остання зустріч очима, Віра Коваль
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Попрощавшись, Єгор сів до автомобіля і вирушив до готелю. Після опівночі бал почали покидати і інші гості.
- Ми теж додому? - запитала Катерина, коли вони попрощалися із послами, які були просто у захваті від сьогоднішнього вечора.
- Звісно. У мене поїзд завтра вечором.
- Тоді побігли?
Катерина засміялася у відповідь. Вони сміючись бігли по сходах вниз до автомобіля.
- Стривай! - раптово вигукнула Катя.
- Що трапилося? – зупинився захеканий Черненко.
- Я туфельку втратила.
Артем, не вагаючись, підхопив дівчину на руки.
«Катя сміялася. Шкода, що ми не можемо зупинити час. Якби міг все життя носив її на руках, змушував посміхатися, щоранку приносив би квіти, її улюблені тюльпани. Немає більшого щастя, ніж бачити, як твоя кохана дівчина сміється і каже, що любить».
Герой посадив її на лавку, а сам повернувся за черевичком.
- Моя улюблена Попелюшка, - Артем надів туфельку на ногу коханій.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Остання зустріч очима, Віра Коваль», після закриття браузера.
