Джордж Мартін - Буря Мечів

Дані скочити з сідла. В самого нього руки були зайняті: одною він притримував токар, а другою — пишно оздоблений батіг.

— Ось вони,— мовив він, поглянувши на Місанді.— Перекажи їй, що тепер вони її... якщо їй є чим заплатити.

— Їй є,— озвалася дівчинка.

Сер Джора рикнув команду, і наперед винесли товар на обмін. Шість тюків тигрових шкур, триста сувоїв тонкого шовку, збанки з шафраном, збанки з миром, збанки з перцем, карі й кардамоном; оніксову машкару, дванадцять нефритових мавпочок, діжки чорнила — червоного, чорного, зеленого; скриньку рідкісних чорних аметистів, скриньку з перлами, діжку оливок без кісточок, начинених личинками; дюжину діжок з оселедцем, великий латунний гонг з молоточком до нього, сімнадцять кілечок зі слонової кості; величезну скриню книг, написаних мовами, яких Дані й не вчитати... І ще, і ще, і ще. Її люди складали це все перед рабовласниками.

Поки проводилися розрахунки, Кразнис мо Наклоз, передаючи їй вояків, пошанував її кількома словами на прощання.

— Вони ще зелені,— пояснив він через Місанді.— Перекажи вестероській шльондрі, щоб чимшвидше випробувала їх кров’ю. Дорогою звідси буде чимало невеликих міст, які так і чекають на загарбання. Хай що вона схоче пограбувати, це все належатиме їй. Незаплямованим байдуже і до золота, і до коштовностей. А якщо вона схоче взяти бранців, кількох конвойних вистачить, щоб доправити їх назад у Астапор. Здорових ми купимо й заплатимо гарну ціну. І хтозна: за десять років, може, з тих хлопчаків, яких вона підкине нам, теж будуть незаплямовані. Отак і збагатимося.

Нарешті не лишилося вже чого додавати до купи. Дотраки знову всілися на коней, і Дані мовила:

— Це все, що ми змогли привезти. Решта чекає на вас на кораблях — чимало бурштину, вина й чорного рису. Кораблі теж ваші. Отож лишається тільки...

— ...дракон,— закінчив за неї Граздан з гострою борідкою, який поганенько розмовляв загальною мовою.

— Ось він чекає.

Сер Джора й Бельвас разом з Дані підійшли до паланкіна, де лежали, купаючись на сонці, Дрогон з братами. Джикі відстебнула один з ланцюгів і простягнула Дані. Та смикнула, і чорний дракон, засичавши, підвів голову й розпростав крила, зроблені з ночі й шарлату. Кразнис мо Наклоз, коли на нього впала тінь, широко посміхнувся.

Дані передала рабовласнику кінець Дрогонового ланцюга. Той у відповідь вручив їй батіг. Руків’я було з чорної драконової кістки, пишно різьблене й інкрустоване золотом. З нього звисало дев’ять довгих тонких шкіряних ремінців з позолоченими кігтями на кінцях. Золота голівка на руків’ї мала форму жіночої голови з гострими зубами зі слонової кості.

— Це кігті гарпії,— ось як назвав нагай Кразнис.

Дані покрутила батіг у руці. «Такий легенький, а таку вагу має».

— Це все? Тепер вони належать мені?

— Все,— підтвердив Кразнис, різко шарпаючи ланцюг, щоб забрати Дрогона з паланкіна.

Дані стрибнула на сріблясту. Вона відчувала, як у грудях гупає серце. Їй було нестерпно страшно. «А брат би мій так учинив?» Цікаво, думала вона, королевич Рейгар так само хвилювався, побачивши, як шикується на тому боці Тризуба Узурпаторове військо з усіма його розмаяними на вітрі прапорами?

Звівшись на стременах, Дані піднесла над головою кігті гарпії, щоб добре бачили всі незаплямовані.

— Угода укладена! — гаркнула вона на всі легені.— Ви мої! — Дані, приостроживши кобилицю, промчала вчвал перед першою шерегою, тримаючи кігті високого над головою.— Тепер ви належите дракону! Куплені й оплачені! Все! Все!

Тут вона помітила, що старий Граздан різко обернув голову. «Почув, що я говорю валірійською». Решта рабовласників не слухали. Вони з’юрбилися навколо Кразниса і дракона, викрикуючи якісь поради. Хай як астапорець смикав і тягнув, Дрогон і не збирався злазити з паланкіна. З його розтуленої пащі здіймався сірий дим, а сам він, клацаючи зубами просто рабовласнику в обличчя, вигинав і випрямляв довгу шию.

«Час переходити Тризуб»,— подумала Дані, розвертаючи сріблясту і їдучи назад. Поряд з нею їхали кровні вершники.

— Виникли труднощі? — поцікавилася Дані.

— Не хоче йти,— сказав Кразнис.

— Небезпідставно. Дракони не раби,— Дані щосили хльоснула работоргівця батогом по обличчю. Кразнис, вереснувши, позадкував, а кров червоною цівкою побігла по щоках у напахчену борідку. Одним ударом кігті гарпії пошматували йому лице, але Дані недовго роздивлялася наслідки.— Дрогоне,— проспівала вона голосно, солодко, геть забувши свої страхи.— Дракарис!

Чорний дракон розпростав крила й заревів.

Жало завихреного темного полум’я поцілило Кразниса просто в обличчя. Розплавлені очі побігли по щоках, а олія в чуприні й у бороді спалахнула так сильно, що на мить рабовласник наче вогненну корону надів, удвічі більшу за його голову. Запах парфумів перебив сморід паленого м’яса, а зойк, здавалося, затопив усі інші звуки.

А тоді Площа покари вибухнула кров’ю й хаосом. Добре панство верещало, спотикалося, відпихало одне одного, в страшному поспіху перечіпаючись через поли власних токарів. Дрогон, б’ючи великими крилами, лінькувато підлетів до Кразниса, ще раз обпік рабовласника вогнем, а Іррі з Джикі в цей час звільнили Вісеріона й Рейгала — і знагла в повітря злетіло троє драконів. Коли Дані озирнулася, третина астапорських рогатих вояків намагалася всидіти на перестрашених конях, а ще третина тікала геть у ясному сяйві блискучої міді. Один з вояків спромігся всидіти в сідлі й вихопити меча, але батіг Джого, обкрутившись довкола його шиї, урвав його крик. Ще один втратив руку від Рахарового араха й, хитаючись, помчав геть, фонтануючи кров’ю. Аґо ж спокійно сидів, вставляючи стріли в тятиву й посилаючи в токари. Йому було байдуже, в яку облямівку цілити — срібну, золоту чи просту. Дужий Бельвас теж вихопив арах і, розмахуючи ним, кинувся вперед.

— Списи! — долинув до Дані крик астапорця. То був Граздан, старий Граздан у токарі, важкому від перлів.— Незаплямовані! Бороніть нас, зупиніть їх, бороніть своїх панів! Списи! Мечі!

Аж тут Аґо поцілив йому стрілою просто в рот, і раби, які тримали його портшез, кинулися врозтіч, безцеремонно впустивши його на землю. Старий поповз до першої шереги євнухів, лишаючи калюжі крові на бруківці. Незаплямовані навіть очей не опустили — подивитися, як він помирає. Просто стояли — шерега по шерезі.

І не ворушилися. «Боги почули мої молитви».

— Незаплямовані! — учвал помчала до вояків Дані; сріблясто-золота коса маяла позаду, і з кожним скоком брязкотів дзвіночок.— Убийте добре панство, убийте солдатів, убийте всіх, одягнених у токар і з батогом у руці, тільки не чіпайте дітей до дванадцятьох років, і звільніть з ланцюгів усіх рабів, яких побачите,—