Ляна Аракелян - У пошуках проклятої королеви, Ляна Аракелян

Вона акуратно відщипнула шматочок від м’яса, потім спробувала юшку і вирячилася на мене.

– Залишайтеся працювати в нас кухарем. Ви не уявляєте, скільки людей буде у нас харчуватися! Ви озолотитеся! Ми найкращу кімнату вам виділимо, зі зручностями!

– Дякую, але я лише адептка першого витка. Але обіцяю, що поговорю з професором Грехем. Може вона допоможе вирішити вашу проблему.

– Поговоріть, панно, – склала руки на грудях човником подавальниця. – Самі бачили – у нас не кухар, а прокляття богів! Чим ми тільки винні? Його куховарство іноді собаки їсти не хочуть. А вигнати не можемо!

– Чому? – щиро здивувалася я.

– Він покарання відбуває. Відзначився в Тинозерові, його потім у Синявин відправили, а після – сюди.

Мене штрикнула одна прикра здогадка.

– Зачекай-но, його, бува, не Понтусолем звуть?

– Так ви знайомі?

Пресвітла Аргіно, ось це зустріч!

– Та просто в Ситові він працював в одній таверні, – дівчині необов’язково знати всю правду. – Теж вирізнявся подібними «витворами».

– У нас із кухарями проблема – ніхто так далеко їхати не хоче. А мамка на дім і корчму не розірветься. Тільки пирогів багато пече, щоб хоч якось корчма на плаву трималася. А так би ми цього Понтусоля в помічники до хорошого кухаря списали. Ви вже поговоріть там зі своєю професоркою, добре?

– Обов’язково поговорю, – запевнила її я. – Не буду вам заважати. Смачного!

Я вибігла до зали й підійнялася в номер. Щойно зачинилися за мною двері кімнати, пролунали бурхливі оплески.

– Вибач, – розвів руками Канріка, – від цього такий аромат, що ми не втрималися і почали без тебе.

Я посміхнулася.

– Найкращі шматки я відклав тобі, – кивнув Герман на тарілки.

– Дякую.

Їли всі швидко й мовчки. Навіть Ши-Ранса не стала відмовлятися від м’яса. Коли закінчили трапезу, я солодко позіхнула і... вирубилася. Тільки й чула крізь сон, як мене перенесли на ліжко, Герман стягнув чоботи, а Кхибра, вигнавши всіх чоловіків, зняла з мене одяг і вкрила ковдрою. Мені снився найпрекрасніший сон: я лежу в теплій ванні з пінкою і змиваю бруд подорожей та пригоди. Хтось масажує плечі, і я витаю від щастя в хмарах.

Прокинулася я від того, що мене не масажували, а трясли за плечі.

– Соню, прокидайся, нам пора вилітати, – на краєчку ліжка сидів усміхнений Герман.

Я потягнулася, позіхнула і перевернулася на інший бік. Втома кам’яною брилою навалилася на мене. Летіти нікуди не хотілося, виповзати з-під теплої ковдри теж.

– Рут, що з тобою? Ти не захворіла? – Герман поклав прохолодну руку на чоло. Я заплющила очі від задоволення і ще раз позіхнула.

– Та ти наче розпечене вугілля! Як тебе угородило захворіти?

– Напевно, у польоті перемерзла, – пробурмотіла я і провалилася в сон.

Тепер нічогісінько не снилося. Мене оточувала порожнеча. Але не та тривожна, з якої з’явилася Маруна, а спокійна і тепла. Десь вдалині показався сад, у якому цвіли яблуні. Молоді листочки й квіти заледве тремтіли на майже непомітному вітерці. Яскрава молода трава, яка буває лише в юноцвіті, радувала око. Я йшла босоніж, у довгій сорочці до розлогої яблуні. І щойно зручно вмостилася під нею та прикрила очі від теплого сонця, як у вусі пролунало тужливе:

– Руто, не вмирай! Про мене подумай, адже я теж помру, між іншим, назавжди! Хто тоді розповість Чарославу про твої подвиги? Хто співатиме колискові твоїм дітям? Бідний я, нещаснючий! Пресвітла Аргіно, залиш мою хазяйку живою, не хочу вмирати молодим!..

Я розплющила одне око.

– Якщо ти зараз же не припиниш завивати мені у вухо, вирву всі лапи ій скажу, що ти таким народився.

– Диво! Іггірія створила диво! – Шафран злетів угору і зробив кілька кіл кімнатою.

– Що за гамір? – я сіла на ліжку, притримуючи ковдру.

– У тебе був сильний жар. Не дивно, різка зміна клімату й політ зробили свою злу справу, – потерла долоні й подихала на них так, немов замерзла, цілителька. – Як почуваєшся?

– Нормально.

Герман сів поруч зі мною і знову поклав долоню на лоб.

– Тобі потрібно щось тепле, бажано, хутряне.

– Досить ельфійського одягу, – пирхнула Ши-Ранса. – Навіщо через звичайну температуру розігрувати трагедію? Взагалі дивуюся, як можна було застудитися в ельфійському плащі?

– Вийдіть, будь ласка, я хочу одягнутися, – перервала я її кудкудакання.

Ельфи з Германом вийшли.

– Це тобі, – простягнула Кхибра два ще теплих м’ясних пироги та смородиновий відвар. Вгадай, кого я бачила на кухні? Хто тут шеф-кухар?

– Жирдяй, – реготнула я.

– Звідки ти дізналася? – ображено протягнула подруга.

– Вибач, мені ще вчора про це Ялинка розповіла, а я забула сказати тобі. Просто втомилася.