Айзек Азімов - Межа Фундації

яку вже назбирав. Зрештою, єдине, за чим він шкодував — за тим, що так і не відвідав Трентор.

Трентор був столицею Першої Галактичної Імперії. Він був резиденцією імператорів упродовж дванадцяти тисяч років, а до того — столицею одного з найважливіших доімперських королівств, яке потроху захопило чи якось по-іншому поглинуло інші королівства, щоб зрости в Імперію.

Трентор був містом, яке огортало всю планету, містом з металевою оболонкою. Пелорат прочитав про це в працях Ґаала Дорніка, який уперше відвідав його за часів самого Гарі Селдона. Цієї книжки Дорніка вже давно не продавали, і примірник, що його придбав Пелорат, вартував половини річної зарплати історика. Саме лише припущення, що він міг би розпрощатися з ним, нажахало б науковця.

Звичайно, у тому, що стосувалося Трентора, Пелората найбільше цікавила Галактична бібліотека, яку за імперських часів (тоді Імперська бібліотека) вважали найбільшою в Галактиці. Трентор був столицею найбільшої та найвелелюднішої імперії, що її коли-небудь бачило людство. Це було місто-планета з населенням далеко за сорок мільярдів, а його Бібліотека стала зібранням усіх творчих (і не надто творчих) праць людства, повним зведенням його знань. І все це було комп’ютеризовано в такий складний спосіб, що працювати із цими комп’ютерами могли тільки фахівці.

Та що важливіше: Бібліотека вціліла. Для Пелората це було дивовижно. Коли Трентор упав майже два з половиною століття тому, його було розграбовано, він пережив жахливе руйнування, годі й описувати тодішні картини людських страждань і смертей — однак Бібліотека вижила під захистом (так казали) студентів Університету, які використали геніально сконструйовану зброю. (А втім, побутує думка, що студентську оборону могли добряче овіяти легендами.)

Хай там як, а Бібліотека пережила цей період руйнування. Еблінг Міс займався своїм дослідженням у неушкодженій Бібліотеці посеред спустошеного світу, коли майже визначив, де розташована Друга Фундація (згідно з оповідкою, якій і досі вірили мешканці Фундації і до якої історики завжди ставилися з обережністю). Три покоління Дареллів — Бейта, Торан та Аркаді — свого часу побували на Тренторі. Однак Аркаді не навідалася до Бібліотеки, і відтоді Бібліотека не впливала на галактичну історію.

Уже сто двадцять років на Тренторі не бував жоден громадянин Фундації, але не було підстав вважати, що Бібліотеки там уже немає. Те, що про неї ніхто не чув, і було найпевнішим доказом на користь її існування. Її знищення точно наробило б багато шуму.

Бібліотеку вважали застарілою вже за часів Еблінга Міса, але це було тільки на краще. Пелорат завжди вдоволено потирав руки, коли думав про стару та відсталу Бібліотеку. Що старіша вона, то більше шансів знайти в ній те, що йому потрібно. У мріях він заходив до Бібліотеки і, стривожено затамувавши подих, запитував: «Що, Бібліотеку модернізували? Ви викинули всі старі плівки та сервери?» І завжди уявляв відповідь від запилюжених та древніх бібліотекарів: «Яка вона була колись, професоре, такою є й досі».

А тепер його мрія здійсниться. Сама мер запевнила його в цьому. Він не дуже розумів, як вона дізналася про його роботу. З публікуванням праць йому не дуже щастило. Мало що з його доробку достатньо солідне, щоб бути прийнятим до друку, а те, що таки опублікували, не залишило по собі жодного сліду. Проте казали, що Бранно Бронзова знає про все, що відбувається на Термінусі, і має свої очі на кінчику кожного пальця. Пелорат готовий був би цьому повірити, але якщо вона знала про його працю, то чому ж тоді, заради Термінуса, не розуміла її важливості й не надала йому бодай невеличкої фінансової підтримки?

Якось так сталося, думав він з усією гіркотою, на яку тільки міг спромогтися у своїй душі, що Фундація не відривала свого погляду від майбутнього. Її увагу захопили Друга Імперія та власна доля. У її громадян не було ні часу, ні бажання озиратися на минуле — і їх дратували ті, хто це робив.

Звичайно, то більше причин уважати їх дурнями, а він не міг самотужки побороти глупство. Та, може, воно й на краще. Історик міг притиснути це величне заняття до власних грудей, і настане день, коли його пам’ятатимуть як видатного Піонера у важливій Справі.

Це, певна річ, означало (а він був занадто чесний в інтелектуальному плані, щоб відмовлятися це усвідомлювати), що його теж поглине майбутнє, майбутнє, у якому його визнають і він буде героєм нарівні з Гарі Селдоном. Та навіть видатнішим, бо як може обрахунок чітко візуалізованого майбутнього завдовжки в тисячоліття витримати порівняння з обрахунком втраченого минулого проміжком щонайменше у двадцять п’ять тисяч років?

І це був саме той день, саме той.

Мер сказала, що це буде день після появи Селдона. Тільки тому Пелорат і цікавився кризою Селдона, що впродовж місяців не йшла з голови кожного на Термінусі й майже кожного у Федерації.

Йому здавалося, що питання про те, чи варто залишити столицю Фундації тут, на Термінусі, або перенести її деінде, було абсолютно незначне. А тепер цю кризу було подолано, а він досі не впевнений, до якої зі сторін суперечки схилявся Гарі Селдон і чи взагалі про неї згадував.

Було достатньо того, що Селдон з’явився і настав саме той день.

Щойно минула друга година після полудня, коли наземна автівка зупинилася на під’їзді до його розташованого дещо осібно будинку, зовсім недалеко від власне міста Термінус.

Задні дверцята відсунулися. Звідти вийшов охоронець у формі Корпусу безпеки мерії, потім молодик, потім іще двоє охоронців.

Пелорат не стримував подиву. Мер не лише знала про його працю, а й явно вважала, що ця праця має найвище значення. Людині, яка мала бути його супутником, дали почесну варту, а йому пообіцяли першокласний корабель, на якому цей супутник зможе бути пілотом. Неабияк приємно! Неабияк…

Хатня робітниця Пелората відчинила двері. Молодик зайшов, а двоє вартових стали по обидва боки від входу. Крізь вікно Пелорат бачив, що третій вартовий залишився надворі, а тепер під’їхало ще й друге авто. Додаткова охорона!

Казна-що!

Він повернувся й, побачивши молодика, зі здивуванням виявив, що знає його. Бачив на голографічних знімках. Він сказав:

— То ви отой самий депутат. Ви Тревіз!

— Ґолан Тревіз. Саме так. А ви професор Янов Пелорат?

— Так, так, — сказав Пелорат. — То це ви будете…

— Ми будемо супутниками в подорожі, — дерев’яним голосом відповів Тревіз. — Принаймні так мені сказали.

— Але ж ви не історик.

— Ні. Як ви вже сказали, я депутат, політик.

— Так… Так… А що я собі думаю? Я історик, тож навіщо нам іще один?