Абдул Рашид Махмуді - Після кави, Абдул Рашид Махмуді

* * *

Для Шабани життя було солодким лише на зборах громади, відкритому просторі на краю села, звідки відкривався вид на сільський путівець і канал. Здебільшого він здавався порожнім і сумним, удень і вночі, за винятком сезону жнив або коли люди розважалися чи під час різних зборів. Коли наставала пора жнив, молотарка оживала після довгого сну. Осел, корова чи верблюд, тягли її, а вона жала, обертаючи свої гострі металеві леза по стеблах пшениці. Уночі було приємно не спати до ранку й спостерігати, як віяльна машина пожирає солому, відокремлюючи зерно. Шабана також любив дивитися матчі сільського варіанту хокею. Старші хлопці ділилися на дві команди, кожна з яких товстою палицею била по м’ячу у ворота команди супротивника, і тоді наставала біганина, галас і загальний переполох. Уночі, коли місяць був найповнішим, маленькі діти грали в «сховай капелюх у кишеню», посідавши в ряд, одне за одним, витягали ноги, доки не торкалися спини попереднього гравця. Комусь треба було стояти окремо від інших і вгадувати, хто саме сховав капелюх в імпровізовану кишеню свого джильбаба. Якби він його знайшов і витягнув із кишені того ймовірного сховача, то приєднався б до ряду сидячих гравців. Той, хто сховав капелюх останнім, мав би далі продовжити вгадувати.

Найщасливіші миті були на зборах, коли наставало полегшення у вигляді грудочки опіуму. Магія виявлялася лише після того, як його скуштувати з ковтками гіркої кави. Коли доза дала свій ефект — а її ефект був швидким, — світ засяяв, і ніщо не могло стати на заваді спокою, який вона викликала. Такий стан ясності голови Шабана назвав «мій спокій і розслаблення». У такому стані йому було все одно, чи сіли хлопці коло нього (коли будуть переказувати останні плітки й він слухатиме, як вони теревенять про марні речі), чи ні, оскільки, як тільки доза давала свій ефект, він був би щасливий залишитися на самоті й пливти «королівством».

Його улюбленим часом після сезону збору врожаю був коптський місяць Амшир, наприкінці зими. У дні Амширу був період достатку, під час якого земля зацвітала єгипетською конюшиною, апетит у худоби був хороший, і вона виробляла велику кількість молока, яке зберігалося в глиняних тарах по кілька днів. Після цього жінки знімали товстий шар вершків з кожного горщика, щоб дістатися до кисляку. Потім готували сир, підвішуючи солом’яний килимок з кисляком, щоб стікала сироватка й маса всередині поступово перетворювалася на кулю. Славний Аллах. Цей сир був його улюбленою їжею, адже добре поєднувався з опіумом.

Але того дня в нього не було гарного настрою. Збори були безлюдними, похмурими й гнітючими. Він послав свого сина в село Назлет Мандур за порцією опіуму, без якого чоловік не міг жити, і тепер сонце поволі сідало за пальмовим листям, а від хлопчика не було й сліду. Він трохи згаяв часу, розмовляючи з хлопцями, висміюючи кассимів за те, що вони все ще пишаються своїм арабським походженням і чіпляються за славу своїх предків, коли одному Аллаху відомо, було це правдою чи ні. Але ті відволіклися, коли почули деренчання, і почали розглядатись урізнобіч. На сільській дорозі з’явився Ашур, продавець цукерок. Він ніс довгу палицю, навколо якої обмотав цукерки закриті від мух шматком марлі. Він струснув палицю, і брязкальце знову задзвеніло, поклавши край їхній розмові. Хлопчики побігли юрбою до матерів, щоб узяти гроші на цукерку. Шабана марно намагався перешкодити їм.

— Гей, діти! Шибеники! — вигукнув Шабана. — У світі є багато чого корисного. Цукерки ж — це дурниця! Це лише трохи цукру та лимону, а ще цей сучий син готує їх так, аби вони злиплися наче віск.

— Нам байдуже, — відповів один із хлопчаків. — Нам подобаються цукерки.

І вони побігли. Але що сталося з сином, який пішов купити опіум? Хіба він не знайшов дилера? Невже продавець відмовився від двох з половиною піастрів і почав торгуватися? Або осел по дорозі впав, уперся, відмовляючись уставати й не реагував на крики чи удари ногами? Шабана не міг підвести голову без дози опіуму. Його очі почали сльозитися, ніс почервонів і почав текти, в очах потемніло. Раптом Мідхат з’явився зі своїм собакою й тихо сів перед Шабаною, а чорний пес завиляв хвостом.

— Абу Шабано, відкрити вам секрет? — прошепотів хлопець.

Шабана насилу підвів голову, здавалося, що вона ось-ось звалиться з плечей

— Цить. Не кажи мені нічого.

Але це не зупинило Мідхата:

— Той хлопець, Салама, пройдисвіт...

— Заради Аллаха, я не хочу про нього чути. Моя голова важка, як свинець! — крикнув на нього Шабана.

— Це ваш вибір, — відповів Мідхат, — але ви будете потім себе звинувачувати.

Шабана був у такому стані, що не міг нічого слухати. Його очі сильно сльозилися, і він ледь міг їх розплющити. «Їх затьмарило», — казав він у такі моменти. А ніс у нього був червоний, набряклий і постійно тік. Щодо головного болю, то це наче хтось лупасив по голові. Час дози опіуму прийшов (насправді він запізнився, час настав іще вчора). Тепер він чекав, коли його син повернеться з цими «ліками». Він послав хлопчика перед пообіднім закликом до молитви, а тепер сонце майже зайшло, а той ще не повернувся. Він посадив його на спину віслюка, так наче посадив на спину мурахи. Тоді нарешті настало полегшення, і тягар спав із його грудей. Хлопчик з’явився на спині віслюка, який кульгав уздовж сільської дороги. Порція опіуму була в межах досяжності руки, і як тільки син зліз і передав «коштовний товар», батько наказав йому йти додому:

— Поспіши. І скажи своїй мамі, щоб вона приготувала каву. І принеси мені все горнятко.

Порція почала розчинятися, Шабана відчув перші ознаки розслаблення, а потім його охопив стан повного спокою.

Коли Мідхат прийшов до нього вдруге зі своїм собакою, очі Шабани висохли, а щоки наповнилися рум’янцем.

— Що ти, Мідхате, говорив мені раніше? Що зробив той хлопець, пройдисвіт Салама?

— Спочатку вам потрібно дати мені якісь гроші... — відказав Мідхат, спокійно сівши.

Шабана марно намагався ігнорувати це, Мідхат не розкривав таємниці, поки Шабана не дав йому маленьку монетку.

Мідхат прокашлявся:

— Моліться за пророка.

Шабана помолився за пророка.

— Слухайте, мій дорогий чоловіче, — почав Мідхат. — Я спав біля водяного колеса, а коли прокинувся, то побачив Саламу, негідника, який тримав на руках дівчину з Нижнього Єгипту.

— Кого ніс, дитино? — задихаючись, запитав Шабана.

— Абу Шабано! — крикнув хлопець. — Ви прикидаєтеся глухим