Павло Стороженко - Розбійники з лебединого шляху

хто б заволав: зупиніться, бороніть ваші ниви і ваших дітей! Не розуміючи, що діється навколо, постійно ворогуючи між собою, всі відкуповувалися грошима там, де треба було братися до зброї, і таким чином зраджували божу справу».

І довго ще по тих жахливих часах побожний люд молився в церквах, відбудованих після норманських набігів: «Від несамовитості норманів порятуй нас, Господи!»

Пік експансії вікінгів на Францію припадає на 879–892 роки. Спустошено всю північну частину країни. Скандинави захопили навіть Аквізгран, колишню столицю королівства Карла Великого. Міський собор вони перетворили на стайню для своїх коней. Від Парижа, жителі якого боронилися з останніх сил на острові Сіте за мурами старої римської фортеці, нормани відступили, остерігаючись хвороби, яка вибухнула в цій вогкій, багнистій місцині.

Нещасливилося франкам до половини X століття. Пізніше прийшло полегшення. Під впливом вищої французької культури варвари поступово перетворилися на осілих власників землі. На Норманському півострові утворилася їхня держава (звідки й теперішня назва півострова). Нові господарі стали оружно виступати навіть проти своїх одноплемінників, які все ще шарпали Францію. Їхні інтереси стали вже близькими до інтересів місцевих феодалів, і вони затято почали боронити свої маєтки, промінявши розбійницьке ремесло на спокійне, мирне життя.

ЗА СЛАВУ РОДУ

Сучасні дослідники, вивчаючи середньовічні скарби, встановили, що загальна кількість срібла, стягнута норманами з європейських народів у так звану «добу вікінгів» (793-1066), становить приблизно 7 мільйонів марок. Як на ті часи це величезне багатство. (Зазвичай рабиня коштувала одну марку срібла або дві корови, а за одного раба або двох коней давали півтори марки).

Жадоба здобичі кидала вікінгів аж у води Середземного моря, і вони грабували заможні міста мусульманської Іспанії і Північної Африки, які переживали тоді період розквіту.

Вікінги пройшли Гібралтар і проникли в Середземне море 850 року. Дивно, але це тепле море виявилося для них, переможців туманів, крижаних гір і гігантських хвиль Північної Атлантики, загадковим і небезпечним. Місцеві бурі здавалися їм несподіваними, вітри — надто нестійкими. Ці суворі люди, як усі блондини, погано витримували довге перебування під сонцем і часто потерпали від сонячних ударів. Коли їхня шкіра від сонячних опіків червоніла й лускалася, вони вважали, що захворіли якоюсь невідомою хворобою. Різка зміна харчування також далася взнаки. Вони страждали від дизентерії і малярії. Хворих було нікуди діти, а батьківщина надто далеко. Поповнення теж не надходило.

844 року жертвами атак скандинавів стали Лісабон, Кадікс і Севілья. «Здалося, що море вкрили чорні птахи, а серце покраяли страх і розпач», — писав арабський літописець.

Вікінги не розрізняли християн і мусульман, вони сповідували свою жорстоку релігію. Якщо місцеві жителі пробували чинити опір, їх убивали. Якщо вікінги зустрічали добре організовану оборону і регулярні війська (як, наприклад, у Кордовському еміраті), вони виводили свої дракари в море і вирушали грабувати в інші місця.

Араби славилися відвагою, у них було багато кораблів з добре муштрованими екіпажами. Часто траплялося, що чимало північних розбійників «зависало» на пальмах або позбувалося голови від кривої арабської шаблі. Емір Абдаррахман, щоб показати свою могутність, послав африканському союзникові 200 аль-маджус, тобто невірних. Таким чином він підкреслював, що не боїться навіть «світловолосих», які наводили тоді жах на морські узбережжя.

859 року флот вікінгів у складі 62 кораблів пройшов Гібралтарську протоку і пограбував узбережжя Північної Африки, Іспанії і Балеарські острови. Зимувати нормани залишилися в дельті Родану, серед боліт, де вони почувалися безпечніше. Наступного року пірати попливли вгору по річці, грабуючи прибережні міста. Потім повернули і взяли курс до берегів Італії. Величні мури і багатство міста, яке вони першим побачили, вразили їх. І тут стався випадок, що засвідчив, яке велике у вікінгів було марнославство і яка безстрашна гординя охоплювала їхні душі. Проводир норманів Гастінг вирішив повторити легендарний подвиг короля вандалів Гензерика і також здобути Рим. Бо йому здалося, ідо перед ним саме Рим. Коли кораблі пристали до берега, вікінги зраділи: добра буде здобич! Та не так сталося, як гадалося. Заскочити жителів міста зненацька не вдалося. Вони успішно відбили атаку. Оскільки міські мури вражали своєю товщиною, а мешканці вміло боронилися, то треба було лаштуватися до тривалої облоги, яку нападники просто не полюбляли. І тоді вони надумали так здобути «Вічне місто»: до обложених послали послів, які сповістили, що вождь Гастінг тяжко занедужав, власне, лежить на смертному одрі й волів би перед тим, як покинути земну юдоль, хоч охреститися. З дозволу біскупа вождя в труні та відповідний почет пропустили в місто. Труну встановили в церкві, почали службу. Та яке ж було здивування учасників урочистого поховання, коли перед опущенням труни в могилу небіжчик раптом ожив, і, скориставшись із загальної паніки, на чолі своїх поплічників заволодів містом.

Але вікінги недовго тішилися перемогою. Невдовзі з'ясувалося, що до рук їм потрапив не Рим, а порівняно скромне містечко Луна.

Починаючи з X століття нормани все частіше починають навідуватися у Середземне море. Вони міцно закріпилися у Південній Італії і в Сицилії і вже звідтіля робили набіги на східне Середземномор'я, грабуючи візантійське й арабське узбережжя. Їхні кораблі з'явилися навіть перед брамою Константинополя.

У Київській Русі скандинавів прозивали варягами. З Балтійського моря притоками вони досягли Волги і по ній спустилися у Каспійське море. Як писав арабський літописець Аль-Масуді, 912 року з дельти Волги в Каспійське море випливло 500 кораблів, на кожному було по 100 варягів. Вони здобули Баку, вже тоді відоме нафтовими джерелами, і спустошили Азербайджан.

Скандинавські воїни дісталися і до Афін. На мармуровому зображенні лева в Піреї вони залишили рунічний напис (нині це зображення зберігається у Венеції). Про походи шведських вікінгів у Сьоркланд (Абарський халіфат) розповідає сага про Інгвара-морехода. На багатьох пам'ятних каменях у Швеції є рунічні написи, які передають імена воїнів, що ходили в похід під проводом Інгвара.

Наведені факти дають можливість уявити собі спосіб життя середньовічних вікінгів. Одразу ж спадають на думку негативні риси. Нестримні у своєму марнославстві та гордині, підступні, мстиві, ласі до