Клайв Стейплз Льюїс - Хроніки Нарнії: Кінь і хлопчик

шафа», відразу зрозуміє, що фавн той мав на ім’я Тамнас і що саме його Люсі, сестра королеви Сюзан, зустріла в Нарнії, коли вперше туди потрапила. Правда, тепер він був старший, ніж тоді, бо Пітер, Сюзан, Едмунд і Люсі уже тривалий час правили Нарнією.

— Ваші величності, — сказав фавн, — принц просто перегрівся на сонечку. Ви тільки гляньте на нього! Хлопцеві геть памороки забило, аж не тямить, де він і хто він.

Це вплинуло: Шасту перестали картати, перестали засипати питаннями, натомість поклали на диван, під голову зручно підмостили подушку, напоїли холодним шербетом із золотого пугара і вирішили, що хлопцеві потрібен спокій.

Із Шастою ніколи не траплялося чогось подібного. Він навіть уявити собі не міг, що лежатиме на чомусь такому зручному, як цей диван, або що питиме щось таке смачнюще, як шербет. Проте його турбувало, що сталося з иншими і як, урешті-решт, йому звідси втекти, аби зустрітися з друзями на цвинтарищі, та що буде, коли повернеться справжній Корін. І все ж усі ці сумніви не могли зруйнувати відчуття спокою і комфорту. Зараз Шасту цікавило, що смачненького запропонують йому після відпочинку.

У тій кімнаті були різні цікаві істоти. Поруч із фавном сиділи два гноми (таких істот Шаста теж ніколи не бачив) та великий крук. Були також люди — старші від Шасти, але не набагато. Усі чоловіки та жінки мали доволі миловидні обличчя, мелодійні голоси і взагалі були приємніші у спілкуванні від будь-якого калорменця. Вони саме щось жваво обговорювали, і Шаста зацікавився темою бесіди.

— Шановна панно, — звернувся король до королеви Сюзан (це була дівчина, що обнімала Шасту), — що Ви вирішили? Ми тут сидимо уже три тижні. То як, вийдете заміж за того смаглявця, принца Рабадаша, чи ні? Він-бо так наполегливо добивається Вашої руки!

Панна заперечливо хитнула головою.

— Ні, брате, — відповіла вона, — за жодні діяманти Ташбану.

(«Гей, — подумав Шаста, — то король і королева доводяться одне одному братом і сестрою! А я думав, що вони пара».)

— Правильно, сестро, — мовив король. — Моє ставлення до Вас напевно б змінилося, якби Ви пішли на це. Кажу-бо, іще коли посланці Тісрока уперше приїхали до Нарнії, аби вести перемовини про цей шлюб, і потім, коли принц Рабадаш гостював у Кеа-Перевелі, я не міг зійти з дива: Ви виявляли йому таку прихильність!

— Я поводилась нерозважливо, Едмунде, — відповіла королева Сюзан. — Прошу, вибачте мене. Але тоді, у Нарнії, принц поводився зовсім не так, як тут, у Ташбані. Закликаю вас у свідки: він виявив неабияку звитягу на лицарському турнірі, взяв гору у перегонах, що їх наш брат, Верховний Король, влаштував на його честь! І розмовляв він тоді ґречно й шанобливо. А тут, у себе вдома, Рабадаш показав, хто він насправді.

— Ага, — озвався крук, — зовсім як у давній приказці: хочеш знати, що таке ведмідь — іди до його барлогу.

— Правда, правда, Жовтолапе, — сказав один із гномів — Або: видно пана по халявах.

— Так, — мовив король, — не залишилося жодних сумнівів: Рабадаш — тиран, пихатий, розбещений, жорстокий і самозакоханий тиран.

— Тоді, в ім’я Аслана, ми сьогодні покинемо Ташбан, оголосила рішенець Сюзан.

— Сестро, це не так просто, — заперечив Едмунд. — Гаразд, скажу вам, про що я думав оці два дні. Перидане, будь ласка, погляньте, чи нема там кого за дверима. Нікого? Добре. Тепер нам треба бути дуже обережними.

Після цих слів усі присутні стурбувались. Королева Сюзан схопилася з дивана і підбігла до брата:

— Ох, Едмунде! — вигукнула вона. — Що трапилось? Ти мене лякаєш.

Розділ 5. Принц Корін

— Люба сестро, — мовив король Едмунд, — будьте відважні. Бо, скажу відверто, ми у великій небезпеці.

— У чому річ, Едмунде? — спитала королева.

— Та якраз у тому, що навряд чи нам удасться без клопотів покинути Ташбан, — відповів Едмунд. — Доки принц тішить себе надією, що Ви за нього вийдете, ми — його почесні гості. Але, присягаюсь Лев’ячою Гривою, як тільки він отримає відкоша, з нами поводитимуться так, що ми позаздримо невільникам.

Один із гномів легенько свиснув.

— А я вас попереджав, попереджав, — знову обізвався крук Жовтолап. — Сюди дорога широка, а назад вузька, як казав карась, потрапивши у вершу!

— Я був у принца сьогодні вранці, — вів далі Едмунд. — Він не звик, аби йому перечили. Що ж, тим гірше для нього. Ваша мовчанка та ухильні відповіді його роздратували. Рабадаш намагався вивідати, як Ви сприйняли його пропозицію. Я вдав, що не зрозумів, і спробував було відбутися жартом про дівочі примхи, мовляв, добра свита, та не на нас шита. Принц впав у гнів, хоча намагався цього не показувати. Але в кожному його слові відчувалася погроза.

— Ага, — проказав Тамнас. — Учора, коли я вечеряв у великого візира, було те саме. Він спитав, чи подобається мені Ташбан. Я не міг йому сказати, що мені ненависний тут найменший камінчик, але й брехати не випадало, тож відповів, що зараз, коли літо уповні, я волів би сховатися від нестерпної спеки у прохолодних нарнійських лісах. Візир викривив губи у посміху, що не обіцяв нічого доброго, і відказав: «Ніщо не завадить тобі знову там розкошувати, цапе, але тільки за умови, що ви залишите тут наречену для нашого принца».

— Гадаєш, він може вдатися до сили? — вигукнула Сюзан.

— Цього я й боюся, Сюзан, — відповів Едмунд. — Здається, він бачить у тобі радше рабиню, а не дружину.

— Думаєш, він зважиться на таке? Чи, може, Тісрок собі гадає, що наш брат, Верховний Король, не дасть йому гідної відсічі?

— Ваша величносте, — звернувся Перидан до короля, — вони ж не з’їхали з глузду. Чи калорменці думають, що у Нарнії забракне мечів та списів?

— На жаль, виглядає, що Тісрок не надто боїться Нарнії, — мовив Едмунд. — Ми — дуже маленька країна, А маленькі країни поблизько великих імперій завжди ласий шматок для правителів-тиранів, Тісрок хоче їх загарбати. Він відправив принца у Кеа-Перевел свататися, бо шукав зачіпки, аби виступити проти нас. Думаю, він сподівається розправитися одразу і з Нарнією, і з Верхоландією.

— Хай тільки пхнеться, — сказав другий гном. — На морі наші сили рівні. А якщо він рушить сушею, то йому доведеться подолати пустелю.

— Так, — промовив Едмунд, — але чи зупинить його пустеля? Що скаже Жовтолап?

— Я добре знаю пустелю, — відповів крук, — У молоді роки облітав її геть усю. (Шаста нашорошив вуха.) Кажу напевно: навіть коли Тісрок ітиме через велику оазу, йому все’дно не вдасться дійти з таким великим військом аж до Верхоландії. Так, до оази