Галина Левтер - Тиха радість, Галина Левтер

Алові закортіло дізнатися,  як вона його сприймає, чи справді бачить більше, ніж інші, чи йде на повідку людської мови щодо Бернштейнів. 

— Та Вас вся школа так називає.   І... відпустіть мене. Незручно. 

Все-таки на повідку. Він розізлився. Притиснув її до себе міцніше. 

— Принц, кажеш?  Хіба не приємно побути  так близько з королівською особою? Невже Попелюшка не мріє про обійми і поцілунок багатого спадкоємця? 

Раптом краєм ока Ал побачив як Фрол та Сип завалили в бібліотеку. 

Тільки їх тут бракувало!

— Ні, не мріє! 

— Неправильна казка виходить.  — роздратовано кинув хлопець. — Пробач і забудь, ок?

Ал послабив захват. Ліна випурхнула з його рук, як пташка з золотої клітки.

Тіло тремтіло. Нічого не було ні ок, ні аллєс гут, ні ще якось. Все у ній  завмерло, коли вона стояла так близько біля нього, що чула як б’ється його серце.

— Ого! Очі  зараз вилізуть з орбіт!  Дивись: Ал і Святоша! — присвиснув Фролов, тицяючи пальцем в бік Ала.

— Принц Берні з Попелюшкою! А казав, сам по собі! — скривив гримасу Сип. Він за місяць встиг зібрати всі новини, з яких найсвіжішою була «Святоша».

— То таке!  Куди ж принцам до простолюдинок! — відходячи від дівчини кинув Ал чи то Ліні,  чи то друзям. 

Анни Петрівна гукнула його з бібліотечного поста:

— Ахматову знайшов? 

— «Ахматова» спостерігала, — відповів Ал.

«Який зарозумілий хлопчисько»,  — подумала Анна Петрівна, завваживши, як він тонко вказав на її невтручання у розмову двох молодих людей.

«Як же негарно все вийшло…», — подумала Ліна, дивлячись вслід Алові.

Сип та Фрол, регочучи, вискочили за Берні. З коридору долітали їх жарти.

— Ал, Святоша ще той фрукт! Бажаєш скуштувати?  Губки трубочкою скрутила, щоб поцьомкатися?

Ліна зітхнула та вернулася до стелажів. Там, заховавшись серед мовчазних друзів, вона дала волю сльозам. Це ж треба було зустріти його тут! Він для неї такий рідний! Вона для нього – ніхто. Одна з тих, на кому можна зробити імідж рятівника та благодійника. Наївна десятикласниця Ліна Дарченко, очевидно, нафантазувала  собі казна-чого. Здається, що вона починає закохуватися в ідеал, який сама собі створила.  Але чи вдасться викинути думки про «тиху радість» з потаємних карманів душі?

Ліна знала його іншим. Ці знання не дозволяли їй просто так розпрощатися з думками про Ала. Їй  здавалося, що і розуміє вона його краще, ніж будь-хто в школі. Його міркування, поспіхом записані на клаптиках паперу та залишені в книгах, його поведінка там, де ніхто знайомий не бачить, свідчили їй про те, що він – хороший. Сильний, сміливий  і добрий хлопчина. Він не дає ображати маляток; не відпихає ногами  і не б’є безхатніх кішок і собак, а підгодовує їх; викидає сміття в урни, а не де рука випустила. Він читає в парку  і любить гойдалки. І коли він встигає ще й тренувати тіло?! Ліна чула, що Ал  мріяв піти на військову кафедру, але доведеться вдовольнитися фахом кардіолога,  бо так хоче його мати. Поза спиною Ала обговорювали, називаючи мамчиним синочком, але ніхто в очі принцові правдою бризкати не бажав…

Звідки вона знала про Бернштейна так багато? День за днем, перетинаючись із ним на перехрестях людських доль,  Ліна відкривала  в ньому крихітне нове. Те нове їй настільки подобалося, що дівчина була готова прощати те щоденне, що бачили очі. Ліна тішила себе думкою про далеке «колись». Колись доросла і перспективна вчителька історії Ліна Дарченко зустріне когось схожого на  її «тиху радість». Він буде без королівського гонору й полюбить її без кришталевих черевичків. 

Ліна здригнулася, почувши позаду себе голос Анни Петрівни.

— Не плач, дитя моє. – бібліотекарка по-материнськи погладила дівчину по голові. – Тепер розумію за ким сохнеш! Не треба так, моя дівчинко! Ти – мила, хороша, добра, щира. А він… Не пара він тобі, дитино! Він з «золотих пташок». Ті високо літають! Сама бачиш, що виробляють такі, як Марченко й Сипко. Хоча Бернштейн кращий за них, але сама знаєш, дурне товариство руйнує добрі звичаї.  Ал не виняток. Ці поганці плюють на почуття маленьких наївненьких дівчаток. Вони граються в благородних принців, закохають в себе, а потім – відкинуть І добре, якщо плакати будеш від розбитого серця, а не від втрати… – жінка припнула язика.

— Одним словом, — продовжила бібліотекарка після кількахвилинної паузи, — не зв’язуйся з Алом, бо попадеш у біду! В тебе і так багато противників. І не знати через що їх більше – через твою боротьбу за Нові Заповіти чи через те, що Бернштейн став твоїм рятівником!

— Я Вас зрозуміла. – похнюпивши голову, з сумом прошепотіла Ліна.

Її очі заблукали по підлозі в пошуках такої дірки, через яку можна було б провалитися під землю.