Ляна Аракелян - У пошуках проклятої королеви, Ляна Аракелян

– Є ідея, – підняв вказівний палець догори Герман. Він пішов до рогатин, вкопаних просто в землю. Між ними лежало вугілля, а до рогатин приставлено закопчений металевий прут і такий самий котел.

Герка спритно підхопив миску з тушками і підтягнув до рогатин. За ним пішли й магічні вогні. Він протягнув прут крізь голови качок і поклав його на рогульки. Потім прошепотів заклинання, клацнув пальцями, і навколо тушок спалахнула вогняна спіраль. Герман уміло спрямовував її то на одну, то на іншу тушку. Підпушка шипіла, тріщала і тушки виблискували жирком. Перша партія була готова.

Поки Герка чіпляв другу, я взяла першу і підтягла миску до широкого пенька. Там я спритно потрошила качок, не забуваючи вирізати залози, щоб не зіпсувати юшку. Інакше все провоняється специфічним запахом. Голови, лапи і частина хребтів полетіли в сміття. Раз тут валяються курячі голови, значить, ні пса, ні кота немає. Дивно. Та годі, не мені судити господарів. Тільки я встигла про це подумати, як із прочинених дверей корчми вийшов величезний сірий котяра, він із задоволенням вигнувся, поточив кігті об поріг і рушив на запах дичини. Котяра підійшов до миски і щойно хотів встромити ікла в шматок качатини, як йому прилетіла невеличка іскра від Гери. Кіт закричав, засичав, розпушив хвіст і дременув.

Коли ми закінчили з тушками, Гера лопатою згріб усе сміття з двору в одну купу. Кілька іскор, і невелике багаття знищило сліди горе-кухаря і нашої роботи.

– Дякую, – потерлася я щокою об плече коханого.

– Мені не складно, радий був допомогти.

– Я ж казав, Руточка, що до нього варто придивитися, – діловито зауважив Шафран. – Такі наречені нам потрібні. Не білоручка.

– Ти б трохи тихіше розмовляв, – попросила я фамільяра. – Нема чого місцевим про тебе знати.

Шафран тільки зітхнув, але заперечувати не став.

На кухні я насамперед розділила м’ясо: грудки в один бік, інші шматки в другий. Те, що для бульйону залила водою. Зітхнула і засукала рукава, наводячи порядок: грішно готувати в такому срачі! Ні, я все розумію, що кухня – це не куточок Айгронісу, а скоріше, частина Марсули на землі. Даремно люди плекають ілюзії, що шеф-кухарі працюють в ідеально-білому фартусі та ковпаку. Знавали ми одного такого працівника, ледащо, яких пошукати. Ні, на кухні стоїть часто лайка, олія кипить і раз у раз норовить залишити опік на руці чи обличчі. Вар і пар, спекотно так, що інколи хочеться скинути з себе все, але ти розумієш, що цього робити не можна, тому щоразу витираєш рукавом піт з обличчя. Це зворотний бік кухонного процесу. Але, якщо твоя душа не співає від того, що ти робиш, якщо ти готуєш на сяк-так, то виходять саме такі страви, як нам подали вранці.

На кухню впершись руками в боки увійшла Ялинка.

– Ну ви й швидкі, – здивувалася вона і примружилася: – Не насвинячили?

– Навпаки, – коротко відповів Гера і поставив на чистий стіл миску зі шматками дичини.

– Мені потрібні: цибуля, часник, сіль і перець. Якщо є трави, то чебрець або розмарин. Знаю, що у вас є брусниця, мені, будь ласка, жменю ягід. Рада була б шматку копченого сала. Ви казали вранці, що є картопля і морква. І крупа не завадить, хоч якась. І, так, потрібен жир для смаження, велика сковорідка і казан літрів на десять. Ах, так, зовсім забула – дуже потрібен молоток для відбивання м’яса, товста дошка, ступка з товкачем, вінчик, жменя сухарів і п’ять курячих яєць.

Ялинка замислилася.

– Часник із цибулею і сіль із перцем там, – вона вказала пальцем на кут, у якому під стелею висіли коси цибулі й часнику. Там же, у кутку, стояла тумбочка з горщиками.

– Ялинка, тільки дайте нам, будь ласка, не згіркле масло і не старе сало. Інакше все буде зіпсовано, – попросила я подавальницю.

Вона з цікавістю подивилася на мене.

– А ви не звичайна дівчина, – заломила вона ліву брову і глянула на Герку: – Дасте монетку, щось збагну.

Я хотіла попросити, щоб Гера сходив до Скріраніеля, але він витягнув з кишені срібняк і кинув подавальниці. Та вправно зловила його і сховала за пазухою. А за кілька хвилин на столі з’явилися: чудовий шматок сала з м’ясним прошарком, горщик білосніжного свіжого смальцю, мисочка брусниці та мішечок чудової ячної крупи. Мисочка з сухарями білого хліба найчарівнішим чином намалювалася поруч із крупою, а за нею і яйця в пузатому глиняному кухлі. Потім з’явилася і широка пательня з товстим дном, і чистий казан, і великий дерев’яний молоток для м’яса, і широка товста дошка, і вінчик зі ступкою і товкачиком, і кошик овочів. Зверху добра подавальниця поклала качан білосніжної капусти й лукаво підморгнула.

Я щиро подякувала Ялинці, а Герка дав їй ще монету, яка вирушила слідом за попередньою. Марнотратно? Так, дорогувато, але воно того варте! Коли Ялинка, підхопивши тацю, помчала на крик дядька, я з передчуттям потерла руки.

– Командуй, – тепло усміхнувся Герман.

– Поки я товчу сухарі, ти відбиваєш філе. Тільки тоненько, але не до дірок. Я його зараз виріжу. – Я схопила грудки і спритно вирізала філе.

– Постараюся, – Гера почухав потилицю.

– Так, і ось ще що. Іди-но сюди.

Він підійшов до мене.

– Сядь, – присунула я табуретку.