Віра Коваль - Остання зустріч очима, Віра Коваль

- Ходімо, скоріше! Ніка готується кидати букет. Там уже всі збираються! – тараторила без упину та.

- Нехай кидає. Тут їй моя допомога вже не знадобиться. Я хочу трохи відпочити, - відповіла Алексієнко, закинувши нога на ногу.  - Ти мене вимучила своїми танцями.

- Так не піде. Ти подруга нареченої, так що, бігом за букетом, - наказав Артем.

- Не факт, що я його взагалі спіймаю, - засміялася дівчина і опустила на стіл келих шампанського.

- Куди ти дінешся! - Аня взяла подругу за руку і буквально потягнула за собою.

Усі юні красуні вишикувалися в кілька рядів, щоб зловити, хоча б краплю надії на те, що незабаром їм все-таки пощастить знайти своє справжнє кохання. Але пощастило не всім, а тільки тій, хто не вірила в те, що вона щось може просто так отримати, без жодних перешкод. Тендітні долоні Катерини, ніби притягнули до себе невеличкий букетик з білих троянд.

- Юху! Я ж казала, що зловиш! - верещала Аня, коли милувалася квітами в руках подруги.

- Подумаєш. Зловила я його, і що? - фиркнула Катерина.

- Ти ж тепер наступна наречена, серед нас, - посміхнулася Вероніка.

- Я? Тобто, ви вважаєте, що цей чудо-букет допоможе мені вийти заміж?

- Так! - вигукнули подруги.

- І що мені тепер з ним робити? – зітхнула Катя.

- У вазу поставиш, милуватися будеш.

- Хіба що, - відповіла Алексієнко і почала розглядати букетик.

Її погляд упав на коханого, який стояв навпроти і з ніжністю спостерігав за нею. У його голові зрів план, який був дуже тісно пов'язаний з букетом.