Джоан Роулінг - Гаррі Поттер і орден Фенікса

Діна, в якого цілився, приголомшив Падму Патіл, але ж раніше він взагалі ні в кого не влучав! Усі учні прогресували просто на очах.

Минула година, і Гаррі всіх зупинив.

- Ви досягай великих успіхів, - похвалив він учнів, радісно всміхаючись. - Коли повернемося з канікул, перейдемо до складніших тем. Можливо, навіть будемо викликати патронусів.

Учні схвильовано загомоніли. Тоді почали, як звично, виходити парами або втрьох. Виходячи, майже всі бажали Гаррі веселих свят. Радісний Гаррі разом з Роном та Герміоною зібрав і акуратно поскладав подушки. Рон і Герміона вийшли з кімнати, а він ще затримався, бо там була Чо, і він сподівався й від неї теж почути привітання з Різдвом.

- Іди сама, - сказала Чо своїй подрузі Марієтті, і серце в Гаррі ледь не вискочило з грудей.

Він зробив вигляд, що поправляє складені стосом подушки. Був цілком певен, що вони залишилися тут самі, і чекав, коли вона заговорить. Натомість почув, як вона зашморгала носом. Озирнувся й побачив, що Чо посеред кімнати заливається слізьми.

- Що?..

Він не знав, що й робити. Вона стояла й мовчки плакала.

- Що сталося? - ледь чутно спитав він.

Дівчина похитала головою й витерла сльози рукавом.

- Вибач... - невиразно проказала Чо. - Мабуть... це просто... Ми стільки всього навчилися... і я тепер... думаю... якби ж то він усе це вмів... був би й досі живий.

У Гарріних грудях усе обірвалося. Він мав би це знати. Вона хотіла поговорити про Седрика.

- Він усе це вмів, - видушив з себе Гаррі. - І дуже добре вмів, інакше б нізащо не добрався до середини лабіринту. Та якщо Волдеморт дуже хоче когось убити, порятунку немає.

Чо аж гикнула, почувши Волдемортове ім'я, однак дивилася на Гаррі не кліпаючи.

- Але ж ти вижив, ще тоді, як був немовлям, - тихенько сказала вона.

- Це так, - утомлено погодився Гаррі, помалу йдучи до дверей. - Я сам не знаю чому. Ніхто цього не знає, тож тут нічим пишатися.

- Ой, тільки не йди! - вигукнула Чо, знову готова розплакатися. - Вибач, що я так розклеїлася... я не хотіла...

Вона знову гикнула. Була неймовірна гарна навіть з червоними й підпухлими очима. Гаррі мав дивні відчуття. Волів би просто почути вітання з Різдвом.

- Я розумію, як це для тебе жахливо, - Чо знову витерла сльози рукавом. - Я згадую Седрика, а ти бачив, як він помирав... Тобі, мабуть, хочеться про це забути?

Гаррі нічого на це не відповів. Чо казала правду, але підтвердити її слова було б бездушно.

- Знаєш, ти д-дуже добрий учитель, - усміхнулася крізь сльози Чо. - Мені ж ніколи не вдавалося приголомшення.

- Дякую, - зніяковів Гаррі.

Цілу довжелезну мить вони дивилися одне одному в очі. Гаррі відчув палке бажання вибігти з кімнати, а натомість неспроможний був ворухнути ногою.

- Омела, - тихенько сказала Чо, показуючи на стелю над його головою.

- Так, - відповів Гаррі. У нього пересохло в роті. - Там, мабуть, повно нарґлів.

- А що таке нарґли?

- Поняття не маю, - знизав плечима Гаррі. Вона підійшла ближче. Його мовби приголомшили. - Спитай у Лунатички. Тобто в Луни.

Чо якось кумедно чи то схлипнула, чи засміялася. Підійшла ще ближче. Гаррі міг би вже полічити веснянки на її носі.

- Гаррі, ти мені дуже подобаєшся.

Він уже не міг думати. Дивовижне тремтіння ширилося по всьому тілі, він не володів ні руками, ні ногами, ні головою.

Вона була так близько. Він бачив кожнісіньку сльозинку на її віях...

*

Коли Гаррі через півгодини повернувся до вітальні, Герміона й Рон сиділи на своїх улюблених місцях біля каміна. Майже всі інші учні вже порозходилися спати. Герміона писала довжелезного листа. Списала майже півсувою пергаменту, що звисав з краю стола. Рон лежав на килимку біля каміна, намагаючись закінчити домашнє завдання з трансфігурації.

- Де ти так затримався? - поцікавився він, коли Гаррі сів у крісло біля Герміони.

Гаррі не відповів. Був сам не свій. Йому кортіло розповісти про те, що сталося, Ронові й Герміоні, та водночас хотілося забрати цю таємницю з собою в могилу.

- Гаррі, з тобою все гаразд? - спитала Герміона, поглядаючи на нього.

Гаррі непевно стенув плечима: він уже й сам не розумів.

- Що таке? - сперся на лікоть Рон, щоб краще бачити Гаррі. - Що сталося?

Гаррі не знав, з чого почати, та й усе ще не був певен, чи взагалі хоче цим ділитися. Але саме тоді, як він уже вирішив мовчати, Герміона взяла справу в свої руки.

- Це Чо? - поцікавилася вона діловим тоном. - Чекала тебе після зібрання?

Онімівши з подиву, Гаррі кивнув головою. Рон почав хихотіти, але замовк, коли Герміона на нього зиркнула.

- То... е-е... що ж вона хотіла? - запитав Рон удавано байдужим голосом.

- Вона... - прохрипів Гаррі, а тоді прокашлявся і зробив другу спробу. - Вона... е-е...

- Ви цілувалися? - пожвавилася Герміона.

Рон так рвучко звівся, що його каламар перекинувся й покотився по килимку. Не звертаючи на це уваги, Рон жадібно втупився в Гаррі.

- Ну? - вимогливо наполягав він.

Гаррі глянув на Рона, очі якого світилися нетерплячою цікавістю, на дещо спохмурнілу Герміону, і ствердно кивнув.

- АГА!

Рон переможно підняв стиснутого кулака й вибухнув пронизливим реготом, від чого кілька боязких другокласників біля вікна аж підскочило. Гаррі неохоче всміхнувся, дивлячись, як Рон качається по килимку. Герміона глянула на Рона з глибокою відразою і повернулася до свого листа.

- Ну? - Рон нарешті подивився на Гаррі. - І як було?

Гаррі на мить замислився.

- Мокро, - чесно зізнався він.

Рон пирхнув чи то радісно, чи то зневажливо - важко було зрозуміти.

- Бо вона плакала, - зніяковіло пояснив Гаррі.

- Он воно що, - посмішка на Роновім обличчі зів'яла. - То ти так погано цілуєшся?

- Не знаю, - Гаррі над цим не замислювався і тепер відразу відчув стурбованість. - Можливо.

- Авжеж, ні, - неуважно заперечила Герміона, шкрябаючи свого листа.

- Звідки ти знаєш? - огризнувся Гаррі.

- Бо Чо останнім часом плаче постійно, - буркнула Герміона. - За обідом, у туалеті, скрізь.

- Думаю, два-три цілунки мали б її розвеселити, - вишкірився Рон.

- Роне, - зверхньо мовила Герміона, вмокаючи перо в каламар,