Грем Грін - Тихий американець. Наш резидент у Гавані

знайти людей, здатних на тривалу і мужню боротьбу за високі ідеали людства, за людину. Саме тому у його творах ми не знайдемо позитивних персонажів у звичному для радянського читача розумінні. Навіть в кращих з героїв його книжок часто переважають негативні риси.

І Скобі з роману «Суть справи», і Фаулер з «Тихого американця», і Браун з «Комедіантів» — все це люди неповноцінні, розчаровані або цинічні, пасивні спостерігачі подій, люди, що заплутались і не бачать виходу з життєвого лабіринту. Але вони не можуть і не хочуть пристосовуватися до навколишнього зла і бруду. У якісь важливі поворотні моменти життя те краще, що є в їхній душі, надає їм мужності і підіймає на благородний вчинок, в ім’я людської доброти і чесності.

Грехем Грін католик. Але він багато разів підкреслював, що він не католицький письменник, тобто віра не є суттю його художньої творчості, а справою його власного сумління, його приватною справою. Слід думати, що у вірі в християнські чесноти Грін знаходить для себе якусь душевну рівновагу. Що ж до ставлення письменника до церкви, священнослужителів, місіонерів, то в багатьох його книжках воно виявлено недвозначно. Грін з гострою іронією викриває лицемірство скрізь І всюди, зокрема й святенництво церковників. Не випадково такі його книги, як «Суть справи» або «Тихий американець», були піддані Ватіканом нищівній критиці, а в деяких країнах заборонені церквою взагалі.

Згадані суперечності притаманні не тільки Грехему Гріну. Вони характерні для багатьох видатних письменників Заходу, які не можуть примиритися з безвихіддю капіталістичного світу, але ще не знають, як можна перебудувати його на засадах людяності, не можуть чи не хочуть зрозуміти комуністичного вчення, що дає людству справжню зброю для перетворення світу, відкриває перед ним реальні і світлі перспективи життя, гідного людини.

Грехем Грін давно й багато працює в галузі роману. Його творча діяльність почалась наприкінці 20-х років. Ще в школі, похмурому учбовому закладі, яким керував його батько, підліток Грехем зачитувався пригодницькими романами і книгами про далекі подорожі. Як він сам згадував: «Кожна з них була для дитини кристалом, через який вона, здавалося, може спостерігати течію життя». Вони становили щось яскраве, цікаве в сірих буднях школи, яку хлопець ненавидів. Саме тоді одна з цих книжок — «Міланська змія» англійської белетристки М. Боуен, за власним визнанням Гріна, допомогла йому визначити майбутній життєвий шлях, викликала бажання самому писати. По закінченні університету Грехем Грін справді розпочинає літературну діяльність. Він пише романи, нариси, оповідання, п’єси, виступає як публіцист.

Для всієї літературної діяльності Грехем а Гріна характерні певні особливості. По-перше, це еволюція його прози від романів, де автор переважно розробляє морально-етичні проблеми, цікавиться внутрішнім світом маленької людини, її духовними протиріччями і боріннями, до таких, де він ставить ще й серйозні політичні проблеми сучасного капіталістичного світу, поєднує питання моральні і суспільні. По-друге, протягом усього свого письменницького життя Грін розробляє паралельно два літературних жанри — так званий психологічний детектив і серйозний соціально-психологічний роман. Межа, що розділяє ці два жанри, у Гріна досить невиразна. Його детективи лише умовно можна віднести слідом за самим письменником до «розважального читання». Вони лише зовні, напруженістю подій, гострим сюжетом, обов’язковим вбивством та іншими кримінальними злочинами, таємницями, переслідуванням і т. п., нагадують традиційні твори детективного жанру. Насправді ж і вбивства, і переслідування — лише поверхневий шар таких, наприклад, книжок, як «Найманий вбивця» (1936) або «Таємний агент» (1939).

І в цих творах, і в написаному під час другої світової війни «Відомстві страху» (1943) за характерними для детективу зовнішніми атрибутами уважний читач бачить типові для буржуазного світу проблеми. В «Найманому вбивці» письменник гостро і зло змальовує постаті брудних політиканів Маркуса Стейна — торговця зброєю і його агента Чолмонделея. Вони наймають професіонального злочинця, вбивцю Ревена для того, щоб його руками знищити міністра соціаліста. Останній стоїть на заваді їхнім справам в одній із країн, куди вони продають зброю. А потім, коли вбивство сталося, видають самого Ревена поліції.

Цей роман був написаний ще в 30-х роках. Звичайно, вже й тоді явища, про які в ньому йдеться, були досить характерними для політичного життя країн капіталу, але в наші дні, коли метод політичного вбивства набрав такого поширення, наприклад, у Сполучених Штатах (країні, яка завжди так вихвалялася своєю толерантністю), твір Г. Гріна «Найманий вбивця» набув нової сили, про яку письменник, пишучи його, може, й не думав. Згадаймо, як розправились темні сили великого бізнесу, які й є справжніми вбивцями президента Джона Кеннеді, його брата Роберта, керівника прогресивного негритянського руху, в США Мартіна Лютера Кінга, з пішаками-виконавцями своїх злочинних доручень — Лі Харві Освальдом, Рубі, Сірханом та іншими вбивцями, в руки яких було вкладено смертоносну зброю.

Пекучим проблемам часу велике місце відведено також в «Таємному агенті» та «Відомстві страху». У першому творі йдеться про боротьбу агентів іспанського республіканського уряду і франкістських терористів в Англії за вугілля, яке було конче потрібне обом сторонам в роки громадянської війни. Другий роман розповідає про німецько-фашистську «п’яту колону», яка підступно діяла в Англії під час другої світової війни. В обох творах багато розпливчастих абстрактно-гуманістичних ідей. В них немає чіткого вирішення поставлених автором проблем. Проте в них відчувається грізний подих часу і авторські симпатії безперечно на боці прогресивних сил. Грін відверто обвинувачує кривавих диктаторів Франко і Гітлера та їх поплічників, суворо засуджує фашизм.

Уже в перших своїх творах, хоч би до якого жанру він їх відносив, письменник змальовує темний і жорстокий світ, сповнений страждань і злочинів. У ньому поневіряються люди, які знаходяться на самому суспільному дні, безмежно самотні, розгублені, піддані впливу руйнівних сил капіталістичної дійсності. Грін співчуває тим своїм героям, яких пихаті буржуа таврують як грішників і злочинців. Навіть у своєму падінні вони виявляються кращими, благороднішими, вищими за «добропорядних» власників. У душах цих суспільних відщепенців може спалахнути іскра людяності, вони здатні на доброту і сердечне тепло — якості, котрих даремно було б шукати в імперіалістичних політиків і ділків, міністрів і офіцерів розвідки, лицемірних священиків і пихатих багатіїв.

Однак у романах Гріна 20—30-х років світ і людина поставали у надто темних барвах. Найчастіше письменник приводив своїх героїв до трагічного кінця, і загибель цих нещасних людей зображувалась як єдина форма порятунку від зла, жахливого, безглуздого, непереборного. Таке освітлення дійсності і розуміння її конфліктів обмежувало реалізм Гріна, давало підстави зараховувати його до письменників-декадентів. Лише поступово, складним шляхом часткового подолання суперечностей у власному світогляді Грін приходить до своїх найвизначніших книг поглибленої правди.

Колись