Томас Кенеллі - Список Шиндлера

Німеччини, де того ж року Янек став одним із перших десятьох студентів, що вступили до Баварського університету Ерланґен, щойно він відкрився.

Мансі Роснер повернулася на Подґуже, де вони з Генрі домовилися зустрітися. Сам Генрі Роснер, який разом з Олеком звільнився з Дахау, зайшов до громадського туалету в Мюнхені й побачив там ще одного клієнта в смугастій в’язничній формі. Він спитав чоловіка, де той сидів.

— У Брюннліці, — відказав той.

У Брюннліці лишилися живими всі, крім однієї старої бабці, розповів Роснеру цей чоловік (як виявилося, він дещо помилявся). Мансі ж почула про те, що Генрі лишився живий, від двоюрідної сестри, котра зайшла в кімнату на Подґужі, яку, чекаючи, винаймала Мансі. Вона розмахувала польською газетою, де були надруковані імена тих, кого звільнили з Дахау.

— Мансі, — сказала двоюрідна. — Поцілуй мене! Генрі живий, і Олек теж.

Подібну зустріч призначила і Реґіна Горовиць. Разом з Нюсею вони три тижні діставалися з Брюннліцу до Кракова. Вони винайняли кімнату завдяки запасам, отриманим з флотського складу, — і стали чекати на Долека. Коли він приїхав, вони стали шукати Ричарда, але новин не було. Одного дня того літа Реґіна побачила фільм про Аушвіц, який зняли росіяни і безкоштовно показували полякам. Побачила вона й відомі кадри з дітьми табору, які визирали з-за дротів і яких черниці виводили з Аушвіцу-І. Ричард, малий і симпатичний, фігурував у більшості тих кадрів. Реґіна з криком підскочила і вибігла з кінозалу. Директор кінотеатру і перехожі намагалися надворі її заспокоїти. «Там мій син, мій син!» — кричала жінка. Тепер вона знали, що Ричард живий, що його визволили росіяни і передали одній із організацій з порятунку євреїв. Оскільки вважалося, що батьки хлопчика загинули, рятівники передали його під опіку старих знайомих Горовиців, людей на прізвище Ліблінґ. Реґіні дали адресу, і коли вона підійшла до квартири Ліблінґів, то вже почула присутність сина: за дверми він барабанив по каструлі й кричав:

— Сьогодні буде суп для всіх!

Коли жінка постукала в двері, Ричард погукав пані Ліблінґ.

Отак малий до неї повернувся. Але після того як він бачив шибениці в Плашуві й Аушвіці, мама більше не могла спокійно водити його на дитячі майданчики: коли хлопчик бачив раму для гойдалки, в нього починалася істерика.

У Лінці про групу Оскара доповіли тамтешньому американському командуванню, там їх випустили з ненадійної машини «швидкої» і повезли фургоном на північ до Нюрнберґа, великого центру, де збирали колишніх в’язнів таборів. Виявилося, як вони й підозрювали, що звільнятися — то не така вже безпосередня справа.

У Ричарда Рехена була тітка в Констанці, за озером на швейцарському кордоні. Коли американці спитали в групи, чи мають вони куди йти, вони назвали цю тітку. Восьмеро молодих в’язнів хотіли, коли це можливо, перевезти Шиндлерів через швейцарський кордон, на той випадок якщо раптом почнеться якесь насильство проти німців чи навіть в американській зоні впливу Шиндлерів незаслужено засудять до якогось покарання. До того ж усі восьмеро були потенційними емігрантами і вважали, що зі Швейцарії виїхати буде легше.

Ройбінський згадує, що їхні стосунки з американським комендантом у Нюрнбурзі були душевними, але чоловік не мав для них ніякого транспорту, щоб дістатися на південь до Констанца. Тож вони пішли через Чорний ліс, як могли — десь пішки, десь проїхали потягом. Біля Равенсбурґа вони пішли до місцевої в’язниці й поговорили з американським комендантом. Тут вони знов-таки погостювали кілька днів, відпочили і від’їлися на харчах армії Сполучених Штатів. Допізна розмовляли з комендантом, який мав єврейське походження, розповідали про Амона і Плашув, про Ґрьосс-Розен, Аушвіц, Брюннліц. Вони сподівалися, що він дасть їм транспорт до Констанца, можливо, фургон. Фургона він їм дати не міг, зміг дати автобус і трохи запасів на дорогу. Хоча в Оскара ще лишалися діаманти на понад тисячу райхсмарок і якась кількість валюти, але автобус вони, як видається, не купили, а отримали так. Після торгівлі й домовляння з німецькими бюрократами Оскарові важко було звикнути до такої взаємодії.

Західніше від Констанца, на шведському кордоні й у французькій зоні окупації, вони поставили свій автобус у селі Кройцлінґен. Рехен пішов там до господарчої крамниці і купив пару кусачок для дроту. Здається, купував він ті кусачки ще у в’язничній формі. Мабуть, коли касир продав йому товар, він міркував якось так: або це в’язень, і коли я йому відмовлю, то він може погукати французів, щоб вони його захистили; або це перевдягнений німецький офіцер, який тікає і потребує допомоги.

Прикордонна огорожа проходила через центр Кройцлінґена і охоронялася з німецького боку французькою вартою з «Sûreté Militaire». Утікачі підійшли до бар’єру на краю села і, перерізаючи дроти, перечекали, поки вартовий відійде на другий кінець патрульованої ділянки, а тоді проскочили до Швейцарії. На жаль, якась селянка помітила їх з-за повороту і побігла до кордону здіймати тривогу до французів і швейцарців. На тихому швейцарському сільському майдані, дзеркальному відображенні німецької частини, навколо втікачів зібралася швейцарська поліція, а Ричард із Анкою відірвалися від решти, і їх наздогнала патрульна машина. У межах півгодини всіх відправили назад на французький бік, де їх одразу обшукали, знайшли гроші й діаманти, відвезли до колишньої німецької в’язниці, де позамикали в окремих камерах.

Ройбінський розумів: тепер усіх підозрюють, що вони — колишні охоронці концентраційного табору. Тут далося взнаки, що в американців вони повід’їдались і не виглядали такими змореними, як тоді, коли виходили з Брюннліцу. Їх допитували кожного окремо про їхню подорож, про цінності, що в них знайшли. Кожен міг розповісти щось правдоподібне, але не знав, чи те саме казали всі інші. Здається, вони боялися того, чого не сталося тоді в американців: що коли французи дізнаються, хто такий Оскар і яку посаду він обіймав у Брюннліці, його, безумовно, віддадуть під суд.

Ухиляючись від відповіді заради Оскара та Емілії, вони так просиділи тиждень. Самі Шиндлери достатньо знали про юдаїзм, щоб пройти очевидний культурний іспит. Але манерами і статурою Оскар не дуже скидався на недавнього в’язня СС. На жаль, лист івритом залишився в Лінці серед американських паперів.

Едека Ройбінського, як головну особу в гурті, допитували особливо часто, і на сьомий день його ув’язнення він, прийшовши в кімнату для допиту, виявив там ще одного чоловіка в цивільному, який розмовляв польською, — той мав перевірити, чи справді Ройбінський з Кракова. З якоїсь причини — чи тому, що поляк співчував йому в ході розмови, чи тому, що почув знайому мову — у Ройбінського раптом здали