Джеймс С. А. Корі - Вiйна Калiбана, Джеймс С. А. Корі

він не озирався. І взагалі він, схоже, дещо поспішав, з очевидною нетерплячістю пробиваючись крізь юрби людей на

жвавих тротуарах навколо кампуса ООН. Сорен не озирався і не

зупинявся біля гарної дзеркальної поверхні, й не вертався назад.

Він нервувався, коли відповідав на виклик, а тепер підкреслено

і сердито залишався спокійним.

Танцював біля цвинтаря. Боббі відчула, як у неї

розслабляються м’язи, суглоби стають вільними і легкими, інтуїція просувається на сантиметр ближче до впевненості.

Через три квартали він повернув і зайшов до бару.

Боббі зупинилася за пів кварталу звідти й оцінила ситуацію.

На фасаді бару, який креативно назвали «У Піта», було

затемнене скло. Якщо хочеш кудись пірнути і перевірити, чи не

стежать за тобою, це було ідеальне місце. Може, він

порозумнішав.

А може, ні.

Боббі підійшла до входу. Якщо він піймає її на стеженні, це ні

на що не вплине. Сорен і так її ненавидить. З погляду етики, найпідозріліше, що вона зробила — це пішла раніше, щоб

зазирнути у місцевий бар. А хто на неї настукає? Сорен? Котрий

так само злиняв раніше, щоби піти у той самий бар?

Якщо він усередині й не зробив нічого гіршого, ніж затарився

якнайраніше, вона просто підійде, попросить вибачення за

печиво і купить йому другу склянку.

Штовхнувши двері, вона увійшла.

Знадобився певний час, щоб очі перелаштувалися з обіднього

сонця на тьмяний бар. Щойно блиск загас, вона побачила довгу

бамбукову барну стійку, за нею — живого бармена, з пів десятка

кабінок, десь стільки ж відвідувачів, але Сорена не було.

В повітрі пахло пивом і пересмаженим попкорном. Відвідувачі

поглянули на неї і повільно повернулися до своїх склянок та

приглушених розмов.

Невже Сорен вислизнув з бару, щоби скинути хвіст? Навряд чи

він її помітив, але і Боббі не тренували стежити за людьми. Вона

вже хотіла запитати у бармена, чи не бачив він, як тут пробігав

хлопець, та куди той міг подітися, коли помітила на дальній

стіні напис «БІЛЬ ЯРД» і стрілку ліворуч.

Вона пішла вглиб бару, повернула ліворуч і знайшла малу

кімнату з чотирма столами та двома чоловіками. Одним із них

був Сорен.

Вони обоє повернули до неї голови, коли вона вийшла з-за

рогу.

— Привіт, — сказала Боббі.

Сорен усміхався, але він усміхався завжди. Для нього усмішка

була захисним забарвленням. Камуфляжем. Інший чоловік був

кремезний, атлетичний і одягнений у надміру повсякденний

одяг, надто стараючись мати такий вигляд, ніби його місце —

в убогій більярдній. Його одяг розходився з армійською

стрижкою і виструнченою спиною. У Боббі було відчуття, що

вона вже бачила його обличчя, тільки за інших умов.

Спробувала уявити його в однострої.

— Боббі, — сказав Сорен, перезирнувшись із компаньйоном та

відвернувшись від нього. — Ти граєш?

Він узяв кий, що лежав на одному зі столів, і почав натирати

його крейдою. Боббі промовчала, що на столах нема куль, а табличка прямо за Сореном повідомляла: «ЗАМОВЛЯЙТЕ КУЛІ

ЗАВЧАСНО».

Його компаньйон мовчав, але засунув щось у кишеню. Між

його пальцями Боббі помітила відблиск чорного пластику.

Вона усміхнулася. Згадала, де бачила цього чоловіка раніше.

— Ні, — вона відповіла Сорену. — Він не дуже популярний там, звідки я родом.

— Мабуть, справа у сланці, — відповів він.

У його посмішці стало трохи більше щирості та значно більше

холоднечі. Він здув крейду з кінчика кия і ступив крок убік, стаючи ліворуч від неї.

— Заважкий для ранніх колоністських кораблів.

— Логічно, — сказала Боббі й відступила назад, поки не

опинилася у дверях, які захищали її з флангів.

— Якісь проблеми? — спитав компаньйон Сорена, поглядаючи

на Боббі.

Боббі відповіла швидше, ніж Сорен:

— Це ти мені скажи. Ти був на тому нічному засіданні

в кабінеті Авасарали, коли Ганімед зійшов на лайно. Працюєш

на Нгуєна, так? Лейтенант такий-то.

— Ти риєш собі яму, Боббі, — мовив Сорен, майже недбало

тримаючи кий у правій руці.

— І, — вона продовжила, — я знаю, що Сорен віддав тобі те, що

його начальниця просила його віднести у службу даних кілька