Семен Дмитрович Скляренко - Володимир

тепер зареготали, васияікам здалося, що їх шматує скажений гіперборейський вітер, - і ті, і ті розуміли, про які розмови під стінами Константинополя говорить князь Володимир.

- Скажіть імператорам Василеві й Костянтану, - закінчив Володимир, - що я хочу й буду надалі говорити з ними тільки як рівний з рівними і що цього вимагаю не я, а вся Русь.

- Божественні імператори подумають, подбають, - забурмотіли перелякані василіки.

- Ні - перебив їх Володимир, - імператорам нічого думати й гадати. Руські люди терпеливі, але всяке терпіння докінчується...

Василіки переглянулись між собою.

- Князь Володимир хоче одержати від імператорів високий чин куропалата?* (*Куропалат - намісник.)

Він посміхнувся.

- Божественні імператори не заперечують й згодяться дати князеві Русі вінець кесаря...

Князь Володимир розгнівався:

- Імператори ромеїв, як я знаю, давали вінець кесаря каганам Болгарії, а потім били і кесарів, і болгар. Я не візьму від них ні чепа куропалата, ні вінця кесарського; хочу й мушу мати корону василевса.

Василіки лютували, вони кипіли від обурення.

- Але ж корону василевса може носити тільки порфірородний...

Це була образа, виклик зухвалому київському князеві, на які він міг відповісти також образою. Володимир справді був ображений - за себе, за всю Русь. Проте він себе стримав і продовжив, ніби й не чув слів василіків:

- Корону василевсів вимагає Русь... А щоб імператори ромеїв надалі ніколи нас не зраджували і щоб Русь справді була рівна з Візантією, імператори Василь і Костянтин мусять дати мені в жони сестру свою Анну.

Василіки могли ждати будь-чого від зухвалого князя, тільки не цього.

- За божественним установленням імператори ромеїв не можуть родичатись будь з ким, а тим паче з невірними жителями Півночі...

- Мені відомо, що імператори віддали свою дочку за хозарського кагана, а ще одну за сина короля Гуго від рабині.

- Син короля Гуго був онуком імператора Карла Великого, а за родичання з хозарами церква наклала на імператора анафему...

- Скажіть імператорам вашим, що ви говорили з князем Володимиром - онуком князя Ігоря, який стояв колись під стінами Константинополя, сином Святослава, що бився з Іоанном Цимісхієм на Дунаї. І нині я, якщо не домовлюсь з Херсонеса, говоритиму з імператорами разом з болгарами під стінами Константинополя. От і все! На цьому ми, мабуть, і кінчимо, василіки!

Тоді патрикій Сисіній сказав:

- Ми домовились про все з тобою, княже Володимире, і нині їдемо, щоб поговорити з імператорами. Ми певні і будемо молити бога, щоб швидко бути в Константинополі і так само швидко повернутись назад. Але в нас лишилось ще одно - про Херсонес, ти обіцяв говорити про нього, коли укладемо ряд.

Князь Володимир посміхнувся.

- Це правда, - сказав він. - Я обіцяв говорити про Херсонес після ряду. Що ж, скажіть імператорам, що я дам їм Херсонес як віно* (*Віно - викуп.) за царівну Анну.

Після цього василікам справді нічого було запитувати. Князь Володимир простягнув руку до вікна й показав на білясті хвилі, що починали борознити синь моря.

- Гіперборейський вітер швидко пожене кубари* (*Кубари - кораблі.) ваші до Константинополя, - закінчив він, - а тим часом подме теплий вітер полуденний, принесе їх назад з рядом, данню і всім, про що ми домовляємось. Щасливого вам путі!

Того ж дня василіки ромеїв вирушили до Візантії.

РОЗДІЛ П'ЯТИЙ

1

У Константинополі дуже швидко довідались про те, що ранньої весни до Херсонеса попливло сотні дві подій київських з воями під знаменами князя Володимира.

Війна?! Так, імператор Василь розумів, що князь київський вирішив помститись за своїх воїв, які загинули під Абідосом, за те, що Візантія порушила ряд з Руссю, за все, що вчинив він, Василь, і всі імператори колишні.

Воювати з київським князем? О ні, Візантія ледь стримувала наступ болгар у Фракії, Македонії й на Пелопоннесі, у Малій Азії не стало Варда Фоки, але однаково то в тій, то в тій фемі спалахували повстання, - імперія була безсила, вона не могла воювати на своїй землі, а тим більше в далеких Кліматах.

Крім того, похід князя Володимира на Клімати мав, либонь, більше значення, ніж у яке інше місце, - у Візантії рік за роком спалахував голод, житницею її були Клімати, тепер вони одрізувались від Константинополя.

Тому імператор Василь так швидко, почувши про похід князя Володимира, й послав василіків до Херсонеса, тому він тепер так нетерпляче ждав їх у Великому палаці.

І не тільки він - василіків з Херсонеса ждав Константинополь, вся імперія, життя й майбутнє якої висіли на волосинці.

І от нарешті між чорними берегами Босфору вималювались обриси хеландій - василіки імператора Василя повертались до столиці.

Ці хеландії мали жалюгідний вигляд - у Руському морі біля гирла Дунаю вони потрапили в люту бурю - на деяких з них поламані були щогли, на всіх порвані вітрила, раби на подіях і самі василіки, на чини свої не гляди, мусили виливати воду, гребти, рятуватись, ледь вирвались з пащеки смерті.

Виснажені, кволі, нетверді в ногах після морської хитавиці, стояли тепер василіки перед імператором Василем, що приймав їх не в Золотій палаті, а в одному з покоїв, - сам імператор, що не спав уже багато ночей і дуже хвилювався, страждав від сердечної хворі, не хотів він також, щоб розмову його з василіками чули сторонні особи.

Те, що почув імператор, було страшним, неймовірним...

- Херсонес упав... Князь Володимир сидить у городі.

- Він прийняв вас? Говорив з вами?

- Говорив, василевсе! Він пропонує нам ряд... Ряд! О, як втішило й одразу підбадьорило імператора це одно слово.

- Що ж хоче руський князь?

Василіки сказали, що князь Володимир вимагає, аби Візантія дала дань за всіх воїв - живих і мертвих, що боролись під Абідосом, - що ж, імператор згоден!

Правда, сплатити таку дань зараз нелегко - скарбниці імперії давно порожні, щоб платити сенаторам, сановникам, всім урядовцям, вже не раз продавались скарби Великого палацу, доведеться, либонь, знову торгувати срібними панікадилами, а може, й одягами імператорів колишніх - добре, що в Італії й Німецькій імперії охоче все це купують.

Коли василіки сказали, що руський князь утверждає старі договори про Клімати, в нього наче тягар спав з серця. Купля, пільги купцям у Константинополі, вільне пересування їх і зимівля в гирлі Дніпра і на острові Елферія - це все не лякало імператора Василя, добре зробили василіки, що згодились