Стіг Ларсон - Чоловіки, що ненавидять жінок

— Щось чотирикутне. Схоже на якусь коробку.

— Це ж камера «Хассельблад». У нього теж був фотоапарат.

Вони ще раз прокрутили знімки. Ґреґера було видно на кількох фотографіях, але часто його хто-небудь затуляв. На одному знімкові було виразно видно, що у нього в руках чотирикутна коробка.

— Думаю, ти маєш рацію. Це апарат.

— А це означає, що нам треба знов починати гонитву за знімками.

— Добре, але поки облишмо це, — сказала Лісбет Саландер. — Я хочу висунути гіпотезу.

— Будь ласка.

— А що, коли хтось із молодшого покоління знає, що хтось із старшого покоління був серійним убивцею, і не хоче, щоб це випливло назовні. Честь сім’ї і таке інше. У такому разі тут замішано двоє людей, але вони не співпрацюють. Убивця, можливо, давно помер, а наш мучитель хоче тільки того, щоб ми все кинули і поїхали додому.

— Я про це думав, — одказав Мікаель. — Але навіщо в такому разі класти розчленовану кішку нам на ґанок? Це пряме відсилання до вбивств. — Мікаель постукав по Біблії Харієт. — Знову пародія на закон про цілопалення.

Лісбет Саландер одкинулася на спинку стільця і, звернувши погляд до церкви, стала цитувати Біблію, немов розмовляючи сама з собою.

— І заріже він ягня перед Господнім лицем. А Ааронові сини, священики, принесуть кров, і покроплять тією кров’ю на жертівника навколо, що при вході до скинії заповіту. І здер він шкуру з жертви цілопалення, і розітне його на куски його.

Вона замовкла і раптом помітила, що Мікаель дивиться на неї напруженим поглядом. Він розгорнув Біблію на книзі «Левит».

— А дванадцятий вірш ти теж знаєш?

Лісбет мовчала.

— І розітне його… — почав Мікаель і кивнув їй.

— І розітне його на куски його, голову його, і товщ його, а священик порозкладає їх на дровах, що на огні, який на жертівнику.

В її голосі відчувався лід.

— А наступний?

Вона раптом підвелася.

— Лісбет, у тебе фотографічна пам’ять! — здивовано вигукнув Мікаель. — Тому ти й читаєш сторінки розслідування за десять секунд.

Її реакція була подібна до вибуху. Вона вп’ялася у враженого Мікаеля лютим поглядом, потім в її очах з’явився відчай, враз вона розвернулась і побігла до хвіртки.

— Лісбет! — загукав їй услід Мікаель.

Але вона вже зникла.

Мікаель вніс до будинку комп’ютер Лісбет, увімкнув сигналізацію, замкнув двері і подався її шукати. Двадцятьма хвилинами пізніше він знайшов її на одному з причалів човнової гавані: вона сиділа, звісивши ноги у воду, і курила сигарету. Коли вона почула, як він ступив на причал, її плечі трохи напружились. Він зупинився за два метри від неї.

— Я не знаю, яку зробив помилку, але я не хотів тебе розсердити.

Вона не відповіла.

Він підійшов, сів поруч із нею і обережно поклав руку їй на плече.

— Лісбет, будь ласка, поговори зі мною.

Вона повернула голову і подивилась на нього:

— Тут ні про що розмовляти. Я просто виродок, тільки й того.

— Я був би радий мати наполовину таку гарну пам’ять, як у тебе.

Вона викинула недопалок у воду.

Мікаель досить довго сидів мовчки.

«Що я повинен говорити? — думав він. — Ти цілком нормальна дівчина. Яка різниця, що в тебе є деякі особливості. Що в тебе, врешті-решт, діється з самооцінкою?»

— З першої миті, як я тебе побачив, я зрозумів, що в тобі є щось особливе, — нарешті сказав він уголос. — І знаєш, що я тобі скажу? Мені вже дуже давно ніхто так не подобався з першої ж хвилини.

З будиночка на тому боці гавані вийшли кілька хлоп’ят і пострибали у воду. Еушен Норман, художник, з яким Мікаель ще не встиг перемовитися навіть словом, сидів у кріслі перед своїм будинком, покурюючи люльку і спостерігаючи за Мікаелем і Лісбет.

— Я дуже хочу бути твоїм другом, якщо ти візьмеш мене в друзі, — сказав Мікаель. — Але це вирішувати тобі. Приходь додому, коли буде настрій.

З цим він дав їй спокій і пішов. Піднявшись до половини пагорба, він почув позаду її кроки. Вони пішли назад разом, не кажучи ані слова.

Коли вони підійшли до будинку, Лісбет його зупинила:

— Я почала висловлювати думку… Ми говорили про те, що все це пародія на Біблію. Правда, він розчленував кішку, але де йому було взяти вола? Проте він дотримується основного змісту. Цікаво…

Вона поглянула на церкву.

— І покроплять тією кров’ю на жертівника навколо, що при вході до скинії заповіту…

Вони перейшли через міст, підійшли до церкви і роззирнулися. Мікаель посмикав двері, але їх було замкнуто. Вони потинялися навколо, подивились на різні могильні плити і підійшли до каплиці, що стояла трохи віддалік, ближче до води. Мікаель раптом витріщив очі. Виявилося, що це не каплиця, а склеп. Над входом він зміг прочитати викарбуване ім’я Ванґер і строфу латиною, змісту якої він не второпав.

— «Покоїться до кінця світу», — підказала Лісбет.

Зустрівши його погляд, вона знизала плечима:

— Я десь бачила цей рядок.

Мікаель раптом розсміявся. Вона завмерла і спершу очевидячки розсердилась, але потім зрозуміла, що він сміється не з неї, а з самої ситуації, і розслабилась.

Склеп було замкнуто — Мікаель переконався в цьому, поторгавши двері. Подумавши якусь мить, він велів Лісбет сидіти і чекати на нього, а сам пішов до Анни Нюґрен.

Пояснивши, що хоче оглянути сімейний склеп Ванґерів, він запитав, де у Хенріка зберігається ключ. Анна подивилась на нього із сумнівом, але, коли Мікаель нагадав їй, що працює безпосередньо на Хенріка, поступилася і принесла ключа, що лежав на письмовому столі.

Відчинивши двері склепу, Мікаель з Лісбет відразу зрозуміли, що їх припущення правильні. У повітрі висів важкий запах паленого падла та обвуглених останків. Однак той, хто мучив кішку, вогнища не розводив. У кутку стояла паяльна лампа з тих, що їх використовують лижники для підігрівання мастила. Лісбет дістала з кишені джинсової спідниці цифровий апарат і зробила кілька знімків. Паяльну лампу вона забрала з собою.

— Це може стати доказом. Тут можуть бути відбитки пальців, — сказала вона.

— Звичайно, ми зможемо попросити всіх членів сім’ї Ванґер надати відбитки пальців, — саркастично мовив Мікаель. — Було б забавно подивитися, як ти намагатимешся дістати їх у Ізабелли.

— Для цього є багато способів, — одмовила Лісбет.

Долі було повно крові і лежали болторізні кусачки, які, як вони вирішили, використовували, щоб відрізати голову кішці.

Мікаель роздивився. Найбільше поховання на підвищенні належало Олександрові Ванґеєрсаду, а в чотирьох похованнях у підлозі покоїлися найперші члени сім'ї. Потім клан вочевидь перейшов на кремацію. Майже три десятки ніш