Микола Петрович Трублаїні - Пригоди в повітрі

— Я зараз побіжу, скажу, що це літак «синіх», хвилюючись, промовив Янко.

— Ходім краще до Кучерявого, — запропонувала Гандзя, — нехай він порадить, що робити.

Усім натовпом вони побігли до літака. Гарик, захлинаючись словами, сказав Кучерявому про вчинок Янка.

Льотчик суворо глянув на Янка, але, побачивши його надзвичайно схвильованим, простяг хлопчикові руку.

— Ти правильно зробив, коли ти «синій», — сказав Кучерявий. — А нас все одно не спіймають.

В цей час з лісу показалось кілька озброєних гвинтівками червоноармійців. Це йшли «сині».

Кучерявий кинув геть бідон і швидко поліз у кабіну. Його товариш уже запускав мотор.

— Гандзю, — гукнув льотчик, — сідай сюди. Тебе в нагороду прокатаю. Ти — наша рятівниця.

Подавши руку, він втягнув дівчинку в літак.

— До побачення, діти! — гукнув Кучерявий. Мотор загудів і заглушив його голос.

В цей час червоноармійці наблизились до літака і передній уже вхопився за його хвіст. Але машина рушила з місця, і колеса покотились по полю, підскакуючи на горбках. Через півхвилини літак летів високо в повітрі.

Зробивши коло над аеродромом, літак-розвідувач пішов на посадку. Він торкнувся колесами землі, стукнувся костилем і, прокотившись з сотню кроків, зупинився.

З літака вийшли Кучерявий, його помічник і дівчинка.

— Кого це Кучерявий привіз? — спитав хтось на аеродромі.

До Кучерявого підійшов командир авіазагону.

— Товариш командир, — рапортував льотчик, — мав вимушену посадку на території «синіх». Врятувався завдяки кмітливості цієї піонерки — Гандзі Голубки.

Кучерявий розповів про історію свого рятування від полону.

Командир глянув на дівчинку й потис їй руку.

Викликавши автомобіль, він посадив з собою Гандзю й Кучерявого і наказав їхати до штабу бригади. Він хотів показати дівчинку командирові бригади і розповісти про подію з Кучерявим.

Штаб «червоної» авіабригади перебував поблизу в селі. В зв'язку з наступом «синіх» командир бригади та начальник штабу були дуже заклопотані. Все ж вони приділили кілька хвилин Гандзі й вислухали розповідь Кучерявого.

Командир бригади висловив дівчині подяку і обіцяв дати автомобіль, який одвезе її на дачу.

Коли він подав на прощання руку, Гандзя, зашарівшись, підвела голову і сказала:

— Я хочу дати вам пропозицію… але це мусить бути таємниця… звичайно, коли ви ту пропозицію приймете.

— Яка пропозиція?

— Я можу сказати тільки вам і товаришу Кучерявому. Командир знизав плечима. Він поспішав.

— Ти скажи ту таємницю Кучерявому, а потім він розповість мені.

Командир бригади і начальник штабу схилились над картою місцевості, куди мусили вилетіти їхні бомбардувальники.

Через десять хвилин Кучерявий з'явився до командира бригади. Йому і начальникові штабу він розповів про таємничу пропозицію Гандзі.

Командир слухав з цікавістю.

— Це надзвичайно! Невже вона сама вигадала?

— Якщо вдасться, ми лише виграємо, — підтримав командира начальник штабу.

Машиною одного з посередників дівчину відвезли додому.

— Тільки нікому не розказуй про свою пропозицію, — сказав їй на прощання командир.

Другого дня «сині» далеко відтиснули «червоних». Ледве чутно долітав гуркіт гармат. «Червоні» продовжували відступати з боєм.

На дачі не вщухала війна між юними розвідниками.

На вимогу Янка Гандзя склала з себе обов'язки посередника.

— Вона допомагала «червоним», а посередник мусить працювати, як людина безстороння, — сказав Янко.

Гарик не заперечував. Обрали іншого посередника, а Гандзя приєдналась до пластунів.

Ранком, після сніданку, юні розвідники обох загонів довго сиділи на паркані, спостерігаючи, як шляхом проїздили вантажні автомобілі з червоноармійцями;: і гуркотом котились важкі танки; трактори тягли гармати; швидко скакали кіннотники.

Коли рух зменшився, діти знов побігли в лісок, де їх загони по черзі ховались і розшукували один одного.

По обіді біля дачі зупинились кілька автомобілів. З них вийшли командири армії «синіх». В суміжному з дачею будинку розташувався якийсь штаб. Янко незабаром завів розмову з одним командиром і розповів йому про гру дітей у розвідників. Командир попросив покликати до нього всіх дітей. Свистуни в одну мить обступили командира. Пластунів не було. На той час Гарик із своїм загоном десь зник у саду за домом. Лише один пластун, розпластавшись за колодою, що лежала біля будинку, чув дуже неясно окремі слова з розмови.

Прощаючись, командир сказав:

— Ми наступаємо. Але «червоні» мають… вони можуть зробити… в тилу… значить… скинуть… І танки… бути готовим… враз знищити… Я доручаю вам… коли… зараз же…

— Бувайте здорові, діти! — гукнув він голосніше, сів у машину і поїхав.

Пластун, що підслухав ту розмову, побіг до свого командира.

Гарматні постріли стали ледве чутними. «Сині» наступали.

Надвечір загін Янка відмовився від заклику Гарика йти в нічний похід. Гарикові розвідники помітили, як їхні противники про щось таємниче перешіптувалися. Помітили також, що свистуни зайняли пости на ближчих горбках і сиділи там, наче чогось вижидаючи. Лише коди стемніло і на дачі продзеленчав дзвінок на вечерю, вони повернулись, крім одного, який прийшов уже після вечері.