Семен Дмитрович Скляренко - Володимир

3

Василіки імператорів Василя й Костянтина йшли до князя Володимира.

Це було невеселе видовище - усім цим патрикіям, протоспафаріям, спафарокандидатам* (*Спафарокандидати - вищі чини.) не раз, либонь, доводилось раніше бувати в Херсонесі, вони сходили тоді, оточені нижчими чинами, з кораблів у пишних, золотом і сріблом шитих одягах, їх зустрічали тут і раболіпствували перед ними стратиги, протевони, місцева знать, на шляху від затоки аж до будинку стратига стояли люди, славили божественних імператорів, гостей з Константинополя, Візантію, ..

Нині василіки імператорів - патриції-воєначальники Фрігій і Сисіній, магістр Лев, Роман - митрополит халкидонський і Феофіл - пресвітер влахернський - зійшли з кораблів у затоці Символів, як і належало, в стріблястих скарамангіях, червоних, з золотими фибулами хламидах на плечах, що визначали високі чини, але на березі їх ніхто не зустрічав, сотня руських мовчазних воїв на чолі з двома воєводами оточили василіків, повели до города.

Так вони й ішли - серед руїни й пожарища, мимо обгорілих будинків, повалених статуй і колон; у багатьох місцях василіки бачили, як руські вої й городська біднота прибирають трупи, щоб поховати їх на кладовищі.

Будинок протевона Іоанна Калокіра, що перейшов після його смерті до стратига Льва, василіки знали, не раз, либонь, дехто з них проводив тут вечори за келихом вина в дружній розмові з його господарями.

Але давно вже немає протевона Іоанна, минулого дня, як розповідали василікам, був убитий голодним населенням города стратиг Лев, ось у сінях стоять і ждуть василіків толковини, зараз з ними говоритиме руський князь Володимир.

Він прийняв їх у великому покої, що виходив вікнами до моря; за розчиненими дверима тяглась широка й довга тераса з колонами, на якій у великих діжках стояли пальми, цвіли олеандри, недалеко за сходами била в береги прозора хвиля.

Але василіки дивились не на терасу й море - в кутку покою стояло кілька довговусих воєвод руських в синіх, зелених, червлених жупанах з поясами й мечами біля них, якісь бородаті мужі в довгих темних платнах, з золотими гривнами на шиях і чепами на грудях.

Цього раніше ніколи не бувало - після брані колись говорила з переможеними старша дружина, разом з князем вона укладала мир; нині біля Володимира стояли не тільки воєводи - бородаті мужі з гривнами й чепами, були бояри, мужі нарочиті з земель Русі, купці - вони підпирали нині князя, він покладався на них.

Князь Володимир стояв попереду всіх. Він нібито не виділявся чимсь між ними, навпаки, був одягнутий простіше, ніж усі вони, - у білому платні, підперезаному широким ремінним поясом, без жодних окрас - ні гривен, ні чепів.

Єдине, що було в нього й могло свідчити про високий рід, - позолочений меч та ще червоне корзно на плечах, перехвачене біля шиї сріблястою зав'язкою, проте й не це вразило василіків, вражало обличчя князя - суворе, замислене, темні очі, довгий сивий чуб на поголеній голові, вуси, що хвилясто опускались до грудей.

Василіки низько вклонились князеві й мужам, з їхніх уст не зірвалось ні одно з тих завчених слів, які звичайно вони раніше розсипали, - тут було не до того.

- Сідайте! - коротко сказав князь Володимир. Він сам сів у кріслі біля столу, на якому лежав сувій якихось древніх харатій з печатями, біля нього сіли руські воєводи й мужі, перед ними стали сідати василіки.

Втім, трапилось ще одно, на що василіки звернули увагу, - перед тим як сісти за стіл князь Володимир одчепив від пояса меч, поклав його на лаві під стіною.

- Так що ж скажете, мужі константинопольські, - почав князь Володимир, - з чим приїхали сюди?

Один з василіків, це був патрикій Сисіній, раніше ніж сісти, промовив:

- Ми василіки імператорів Василя й Костянтина й прибули сюди по їх загаду - патрикій Фрігій, магістр Лев, митрополит Роман, пресвітер Феофіл і сам я - Сисіній... - називаючи імена, він показував кожного з василіків.

- От і добре, - сказав Володимир, - будемо знати... А це, - він показав на воєвод, - моя старша дружина. Так з чим ви, василіки, прибули сюди?

Патрикій Сисіній затявся.

- Ми прибули сюди, - вимовив нарешті він, - щоб запитати, чому ти, княже руський, прибув до Херсонеса? - Сисіній знову замовк і кінчив: - Чому ти, княже руський, пішов війною на Херсонес і взяв уже його?

Князь Володимир засміявся, сміялись і воєводи, і мужі його.

- Дивно мені, - обірвав він сміх і опустив руку долонею на стіл так, що затремтіли харатії, а сама рука наче вросла в нього, - чому ви, василіки, запитуєте мене про це? Адже імператори ваші, посилаючи вас, достеменно знали, чому я сюди прийшов і чому так зробив, - він показав за вікна, де видно було обгорілі стіни, де легкий вітер розгонив хмару диму, а в морі стояли на укотях і похитувались на хвилі події руські.

- Гаразд, - сказав князь Володимир, - аще імператори ваші забули, нагадаю... Скажіть василевсам так: отці мої й діди багато браней мали й множество крові пролили, ратоборствуючи з Візантією. Чому? Не ми в тому винні, й не на наших руках запеклася та кров, бо ми ніколи чужих земель не шукали, інших племен не неволили, токмо захищали Русь, людей її. Імператори ж ромеїв, що мають безліч земель по заходу сонця й на полудневі, що мають багатства й науку, все налізали й налізали на нас, ставили свої городи тут, на березі нашого Руського моря, одвіку лізли на Дон і Ітиль - руські ріки, насилали на нас печенігів і інші орди.

У той час, коли толковини тлумачили василікам слова князя Володимира, він мовчав, дивився на них, а тоді повів далі:

- Руські люди терплячі, ми шукали не брані, а токмо миру - у нас є ряд з Візантією, укладений князями нашими Олегом, Ігорем і отцем моїм Святославом, а від землі вашої підписаний імператорами Львом, Олександром, Костянтином, потім Романом, Костянтином і Стефаном, а ще пізніше Іоанном. І ми ці ряди писали не по промислу бога, руські люди платили за них кров'ю, кожна літера в них - це тисячі мертвих уже нині наших людей, горе Русі...

Василіки мовчали - вони зрозуміли, що то за харатії жовтіють на столі перед князем Володимиром, чому він поряд з ними поклав свою важку руку.

- Нині ж на