Шарль де Костер - Легенда про героїчні, веселі і славетні пригоди Уленшпігеля і Ламме Гудзака у Фландрії та інших країнах

Жителі Дамме були такі налякані, що ніхто не смів уночі й виткнутися самотою.

Нарешті одного разу було послано кілька відважних солдатів з наказом шукати вовка вночі в дюнах і на морському узбережжі.

Було це коло Гейста у великих дюнах.

Вночі один із солдатів, покладаючись на свою силу, озброївся аркебузою і пішов сам шукати вовка. Інші не заперечували, певні, що такий силач, та ще й добре озброєний, упорається з вовком.

Коли товариш їхній пішов, солдати розпалили вогонь і сіли грати в кості, потягуючи горілку з фляг.

Час від часу вони гукали:

— Гей, гей, друже, вернися! Вовк злякався, йди краще випий!

Але він не озивався.

Раптом вони почули розпачливий, наче передсмертний зойк, і щодуху кинулися в той бік, гукаючи:

— Держися, друже, ми біжимо на поміч!

Але минуло чимало часу, поки вони знайшли товариша, бо одні казали, що крик чувся з поля, а інші — що з дюн.

Нарешті, обшукавши з ліхтарями дюни й поле, вони знайшли товариша вже мертвого, з прокушеною ззаду рукою й ногою і з потрощеними шийними хребцями, як і в інших жертв.

Він лежав горілиць із судорожно затисненою в руці шпагою. Аркебуза лежала на піску. Біля трупа вони знайшли три відрубаних пальці якоїсь іншої людини і взяли їх із собою. Сумка щезла.

Солдати взяли на плечі тіло свого товариша, захопили з собою його вірну шпагу і славну аркебузу і з сумом та гнівом понесли до суду, де застали суддю, писаря, двох старшин та двох лікарів. Відрубані пальці були пильно оглянуті. Виявилося, що належали вони літній людині, яка не працювала фізично, бо були тонкі, з довгими нігтями, як у писарів або духовних осіб.

Другого дня суддя, писар, двоє старшин, лікарі й солдати пішли на місце, де бідолаха був убитий, і побачили на траві кров та сліди, що вели до моря і там зникали.

37

Настав час збирання винограду, настав місяць вина, його четвертий день, коли в місті Брюсселі з дзвіниці в церкві святого Миколая, після служби Божої, кидають народові мішки з горіхами.

Вночі Неле прокинулась від галасу, який зчинився на вулиці. Вона озирнулася навколо — матері не було в кімнаті. Тоді кинулася вниз, відчинила двері, і Катліна вбігла з криком:

— Рятуй мене! Рятуй мене! Вовк, вовк!

І Неле почула вдалині вовче виття. Вона аж затремтіла від страху і позасвічувала всі лампи, воскові та лойові свічки.

— Що сталося, мамо? — запитала вона, обнімаючи Катліну.

Катліна сіла, поводячи дико очима, і сказала, дивлячись на свічки:

— Сонце прогнало злих духів. Вовк, вовк у полі виє!

— Але чого ж ти виходила в поле з теплого ліжка? — запитала Неле. — Хіба довго простудитися холодної осінньої ночі?

Катліна відповіла їй:

— Ганс кричав орланом сьогодні вночі, і я відчинила йому двері. Він мені сказав: «Випий чарівного зілля». Я випила. Ганс гарний. Ой, заберіть вогонь! Потім він привів мене до каналу й сказав: «Катліно, я тобі верну сімсот каролю, ти їх віддаси Уленшпігелю, синові Клааса. Ось тобі два, купи собі сукню. А скоро дам тобі тисячу». — «Тисячу? — питаю я. — Тоді я буду багата». — «Ти їх матимеш, — підтвердив він. — Але чи немає тут, у Дамме, жінок або дівчат таких багатих зараз, як ти будеш потім?» — «Я цього не знаю», — відповіла я, бо не хотіла нікого називати, боячись, що він їх покохає. Тоді він мені каже: «Довідайся про них і скажеш мені, коли я прийду вдруге».

Надворі було холодно, на луки хвилями лягав туман, сухе галуззя падало з дерев на шлях. Ясно світив місяць, а в каналі відбивалися вогні. Ганс мені й каже: «Це ніч вовкулаків. Усі грішні душі зараз виходять із пекла. Треба тричі перехреститися лівою рукою і крикнути: «Сіль, сіль, сіль!» Це гасло безсмертя. Тоді вони тебе не чіпатимуть». Я сказала: «Зроблю все, як ти хочеш, мій коханий Гансе». Він мене обняв і сказав: «Ти моя дружина». — «Так», — відповіла я.

І від цих солодких слів я відчула райське блаженство, наче від якогось бальзаму. Він надів на мене вінок із троянд і сказав: «Ти гарна». А я йому відповіла: «Ти також гарний, мій коханий Гансе, у своєму вбранні з зеленого оксамиту, гаптованому золотом, із страусовим пером на капелюсі, а твоє бліде обличчя сяє, наче хвилі морські. Коли тебе побачать дівчата в Дамме, то бігтимуть за тобою, благаючи твого кохання. Але ти кохай тільки мене, Гансе». Він сказав: «Дізнайся, які з них найбагатші, всі їхні гроші дістануться тобі». Потім він пішов, заборонивши мені йти за ним.

Я й залишилась сама, дзенькаючи в руці двома каролю, стою в тумані і аж трушуся від холоду. Коли бачу вилазить з берега на горбок вовк із зеленою мордою, а в білій шерсті стримить очерет. Я крикнула: «Сіль, сіль, сіль!» — і перехрестилась, а він зовсім не злякався. Я побігла, закричала, а він виє, чую його біля самого плеча, ось-ось схопить. Але я бігла швидше, ніж він. На велике щастя, я на розі Чаплиної вулиці наскочила на нічного сторожа з ліхтарем. «Вовк, вовк!» — кричу я. «Не бійся, — сказав він, — я тебе одведу додому, божевільна Катліно». Він узяв мене за руку, і я відчула, що і його рука тремтіла. Значить, і він також злякався.

— Але зараз уже не боїться, — додала Неле, — чуєш, як виводить: De clock is den, tien aen de clock! «Вибило десяту, десяту», — гукає він і торохтить калаталом.

— Заберіть вогонь! — зойкнула Катліна. — Голова горить. Вернися, Гансе, мій милий!

Неле дивилася на Катліну, благала Матір Божу зцілити її від вогню божевілля і плакала над нею.

38

У Беллемі, коло Брюггського каналу, Уленшпігель і Ламме зустріли вершника з трьома півнячими перами на фетровому капелюсі, що чвалом гнав до Гента. Уленшпігель заспівав жайворонком. Вершник зупинився і кукурікнув.

— Які несеш новини, швидкий вершнику? — запитав Уленшпігель.

— Важливі новини, — відповів вершник. — За порадою французького адмірала де Шатільйона принц — борець за свободу — дав наказ лаштувати ще кілька кораблів до війни, крім тих, що стоять в Емдені та Східній Фрісландії. Наказа цього отримали хоробрі мужі Адріан ван Берген, сьєр де Долен, його брат Людвіг Геннегаузький, барон Монфокон, сьєр Людвіг де Бредероде, Альберт Егмонт, син страченого, не зрадник, як його брат, фрісландець Бертель Ентенс де Ментеда, Адріан Меннінг, гордий та запальний гентець Гембойзе і Ян Брук. Принц віддав на цю