Дієз Алго - Рука, що гойдає колиску, Дієз Алго

Розділ 45

АВА

Рей нащадок двох магічних родів… Ну, не те щоб родів, але чаклуни є з обох сторін. Не знаю, як це перетравити… Нічого дивного я за ним не помічала, а у обдарованої дитини здібності мали б проявитися одразу? Сінна подбала про його захист, і це втішає. Адже охорона мертвого родича – це не присяга божеству, і ні до чого його не зобов’язує. Сама я не те щоб мала бажання заглиблюватись в цей омут – якась осторога тримає мене. Та й ціна серйозної сили не завжди та, яку схочеться платити. Он, і мати, і Сінна відмовились від неї.

Отже, Мірган бастард… Хмикаю. Здається, це спадкове, зважаючи на Рея? Потрібно поцікавитись щодо привида, який назвався його батьком.

Але насправді, йому має бути тяжко прийняти таке. В правдивості Сінни я не сумніваюсь, леді ж Агата… не обов’язково визнає це перед сином. До речі, я починаю розуміти її прихильність до мене на початку знайомства. Можливо, вона бачила в нас більше спільного, ніж виглядало… І вона намагалася зробити так, щоб Мірган зі мною одружився…

Думаю, де він може зараз бути. Напевне, пішов одразу до матері. Але з того часу вже пройшло години дві. До вечері ні вона, ні він не вийшли – ми з Фраєм і Девіном провели її в компанії одне одного. В’яла розмова, плани й очікування – Фрай розмірковував, чи варто з’явитися у власному маєтку чи краще не відлучатися. Девін кидав на мене незрозумілі погляди, але нічого не питав. Ну й добре, не розповідати ж мені, чим ми займалися у тисовому гаю. Хм, який виявився руною. Скільки, цікаво, нас оточує такого… звичного на перший погляд, а насправді… Деякі загадки я знаю – побачила сама або розгадала підказку Сінни. Мабуть, вона бачить набагато більше. Хотілося б мені прогулятися з нею пагорбами й озерами Лейвуду… і Рея б узяти. Здається, йому ці знання відкриються більш повно.

Підіймаючись по сходах до своєї кімнати, вагаюсь, чи не заглянути до Міргана. Якщо він не спустився на вечерю – отже, мати не стала приховувати від нього правду. Йому має зараз бути важко, якщо він не хоче нікого бачити. Та й з ким йому розділити це? Це не ті новини, які розповідають друзям…

Повертаю до його покоїв. Якщо побачу, що зайва – піду. Але мені хочеться переконатись, що з ним все гаразд. До всього іншого – зараз не час бути слабким…

Неголосно стукаю і обережно відкриваю двері. В кімнаті темно і на перший погляд нікого. Але мені відчувається присутність. Заходжу і закриваю за собою двері. Коли очі звикають до темряви, бачу силует Міргана. Він завмер біля вікна і ніби дивиться крізь нього, але, думаю що крім своїх думок, нічого не бачить. Повільно, огинаючи меблі, що вгадуються у слабкому місячному світлі, підхожу до нього. Стаю поряд і кладу йому руку на плече.

Проходить хвилина, друга. Мірган не ворушиться і ніяк не реагує. Можливо, зовсім не помічає мене? Чи не краще зараз піти?

- Ти не сумнівалася, так? – раптом запитує і я одразу розумію, що він має на увазі. Хитаю головою.

- Вона сказала… хто?

Мірган киває.

- Я завжди любив і поважав свого батька. Ми не були особливо близькі… але… він був гідною людиною. Дивне відчуття – взнати його з іншого боку. Дивитися на нього очима дружини. І розуміти, що справжній Крейвен Варан був далеко не… зразковим чоловіком… і братом.

- Але твій справжній батько також був гідною людиною. Знаючи леді Агату, не можливо думати інакше.

- Можливо, - відповідає Мірган. – Але я відчуваю себе роздвоєнним, ніби тріщина проходить через все моє життя. Наче кожну подію, кожен мій вчинок тепер можна розглядати інакше.

Тепер він дивиться прямо на мене, і я забираю руку. Натомість подаюсь вперед і міцно обнімаю за талію, притягуючи до себе.

- Ким би не виявився твій батько, ти завжди був і є самим собою. Ця вся історія насправді не має великого значення. Хто знає, скільки бастардів виховувалось у всі часи? І вони насправді далеко не найгірші представники своїх родів, якщо не навпаки.

- Мірган притискає мене до себе і хмикає у моє волосся.

- Ну, рід Варанів не надто постраждав. Моїм батьком виявився молодший брат замість старшого. Тож по крові я все одно Варан. І маю всі права на спадок.

Його руки міцно тримають мене, тож я проводжу долонею по його спині.

- Мабуть, мене вразив не лише сам факт іншого батька. А й те, що лорд Крейвен вбив свого брата. І що варто співчувати моїй матері набагато більше, ніж я уявляв.

- Він вбив його, тому що взнав про…?

- Ні. З інших причин. Мене він вважав своїм сином.

Якийсь час ми стоїмо мовчки, не розмикаючи обіймів. Темрява кімнати поступово наповнюється місячним світлом. Хмари, що закривали небо, розходяться і обриси місяця набувають чіткості. Майже повня...

- Справа скоріше в тому, що мої симпатії мали б бути на боці моїх справжніх батьків. Якби я знав все з початку… Але я жив зовсім з іншими уявленнями.

Зітхаю.

- Я, напевне, трохи можу зрозуміти це. Завжди вважала свого батька холодним і байдужим до нас, дітей. І до нашої матері. А виявилось, що він любив її без тями… викрав з храму Богині. Виростив нас з братом, хоч ми коштували їй життя і не зненавидів нас…

- В тебе протилежна історія, - усміхається Мірган. – Твій батько виявився кращим, ніж ти про нього думала…

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍