Поліна Ташань - Хранителька темряви, Поліна Ташань

22

— Шрами не видно? — запитала Анабель, приміряючи перед дзеркалом у своїй спальні нову блузку.

Марія відвернулася від вікна й, пройшовшись по її спині поглядом, промовила:

— Трохи, але це не страшно. Навіть додає крутості.

Скривившись, вона все одно почала її знімати, але за мить зупинилася, передумавши, та повернулася до Марії.

— Наші вже снідають?

Вона кивнула, знову зиркнувши в шибку.

— Генрі, Джейн і Радей. Нейт неподалік розмовляє з дядьком, а Елізабет вкрала драбину та тікає від сторожа в напрямку лісу. Поруч з нею ще біжать Саманта з Робіном, тягнучи в руках скручений мат. Уявлення не маю, що там відбувається.

Анабель зітхнула, потайки радіючи, що Елізабет не її проблема. Взявши зі столу новий амулет, цього разу металевий, вона одягла його на руку й попрямувала до виходу.

— То ходімо дізнаємося.

Вийти з гуртожитку виявилося важче, ніж вони думали, бо заклиначі розуму з доброго дива вирішили влаштувати пікет за ідею реорганізації Академії, щоб створити для них окремий факультет, що мав би три різні кафедри для різних майстрів і ще одну для тваринників. Головним ініціатором, звісно, була нова завідувачка кафедри, що обійняла посаду лише вчора. Такі пікети відбувалися й раніше, але після вбивств Деміана та Синтії, які вчинив невідомий майстер ілюзій, зарозумілість ключників злетіла вище хмар.

— Від убивств минуло три дні. У нас два тіла й жодних зачіпок, а їм зайнятися нічим, — пробурмотіла Анабель, ледве протиснувшись крізь натовп до виходу у двір.

— А я не проти. — Марія всміхнулася. — Чим більше Дараган думає про них, тим менше вона згадує про нас, а тому найближчим часом не буде жодних складних занять.

— З яких пір ти не хочеш іти на її предмети?

— Відколи почала вивчати флотилію, що забирає в мене всі сили.

Анабель стенула плечима. Їй, на щастя, не довелося обирати додаткові професійні дисципліни, бо директорка подумала, що п’яти стихій буде з неї достатньо.

— Ще не пізно змінити напрямок.

— І підтвердити слова Алекса, що я не впораюсь? Нізащо.

Сходивши до їдальні, вони повернулися з їжею надвір та всілися за столик до друзів. Генрі саме розповідав щось про абсурдність спроб визначити найсильніший вид чарівників, бо все залежить від обставин, однак Анабель його не слухала. Натомість вона з насупленим виразом дивилася, як двоє ключників сварилися з гвардійцями біля каналу. Коли один заклинач застосував примус, вона не змогла лишатися осторонь і, заховавши руку під стіл, махнула пальцями, так що їх двох затягнуло водними щупальцями у водойму. Почувши зойки, Марія обернулася, а тоді з підозрою перевела погляд на подругу. Вона без слів хитнула головою.

Зненацька Анабель відчула за спиною кроки. Стопи Нейта вона вже давно навчилася розрізняти. Підійшовши до столу, він сів біля неї, але, нічого не сказавши, одразу з обуренням звернувся до Радея:

— Погляньте, вже й без форми сидить! Чому я дізнаюся від Джона, а не від тебе, що ти йдеш з Академії?

Хлопець надув щоки та відсторонився від їжі, відхилившись назад до спинки стільця, і жалісливо промовив:

— Друже, не хотів тебе засмучувати. Життя така складна річ.

— Ти підеш без звання, — нагадав Нейт. — Два роки вишколу коту під хвіст.

— Я б так не сказав. — Радей ледь помітно всміхнувся й шкрябнув пальцем свій шрам на обличчі. — В Академії було весело, а звання мені не потрібне. Я довів батькові, що можу витримати, а більше йому й не треба.

— То що ти збираєшся робити, як не бути військовим?

Він перевів очі на свою дівчину:

— Дочекаюся випуску Джейн цього року, і ми разом поїдемо в маєток моєї родини в Ґрінвуді. Це там, де пасіки.

Почувши це, Генрі аж підняв голову.

— Пасіки? — Він глянув на сестру. — А як же та лабораторія у Белаторі? Столиця, кар’єра? Забула?

Вона байдуже знизала плечима.

— Я передумала.

— Ого. — Генрі опустив руки на стіл, злегка вдаривши ложкою. — І що ж або, — кажучи це, він з презирством зиркнув на Радея, — краще сказати, хто вплинув на твоє рішення?

Джейн багатозначно перезирнулася з хлопцем і, дійшовши мовчазної згоди, звичайним бадьорим тоном відповіла:

— Ми ще не обрали ім’я, але, думаю, це хлопчик.

— А я ставлю на дівчинку, — кинув Радей.

Анабель ледь не вдавилася бутербродом. Оце так новина! За столом на мить запала тиша.

— Ви жартуєте, — сказав Генрі без жодних емоцій, дивлячись на сестру.

— Другий місяць, — відказала вона.

— Та ну! — Він опустив очі на стіл. — Це я, виходить, стану дядьком у дев’ятнадцять? Це надто рано. Я не готовий.

— Припини, — Джейн було не смішно.

Радей взяв її за руку, ніжно погладжуючи.

— Для нас це теж стало сюрпризом, але, я б сказав, приємним.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍