Дієз Алго - Рука, що гойдає колиску, Дієз Алго

Розділ 44

МІРГАН

Скільки живу – чув, що я схожий на батька. В голові не вкладається, як це може бути неправдою. Сам батько ніколи в цьому не мав сумніву. І як я маю сказати жінці, яка народила мене, що сумніваюсь в її честі? При тому, що я не сумніваюсь. Але мушу почути з її вуст, що вона скаже про це… Тут однозначно якась помилка, розв’язок має бути дуже простим. Тільки матері вдасться пролити на це світло.

Вона в своїх покоях. Коли я захожу, мати посміхається і встає мені на зустріч. Складне мереживо, яке вона плете, одразу відкладене вбік. Я раптом гостро відчуваю, наскільки важливий для неї. Як мені її питати?! Малодушно хочеться, щоб це зробив хтось інший – Сінна чи Ава, але відповісти вона має передовсім мені, знати маю я.

 

Зітхаю і беру її за руки.

- Мамо. Я маю тебе спитати…

- Так, Міргане?

- Про свого батька. Чи справді він – твій чоловік?

- …?! – мати хапає ротом повітря.

- Сінна проводила ритуал. І мрець, похований у Тисовому гаю, назвав мене сином.

Пильно дивлюсь в очі, впевнений, що почую спростування. Я хочу почути його.

- Я присягаюсь, - говорить мати з притиском, - що по крові ти належиш до роду Варанів і є справжнім спадкоємцем свого батька і всього роду.

Переводжу з полегшенням подих – я так і думав! Хто знає що і кого насправді викликала стара і для чого може бути та брехня. Але перед очима з’являється обличчя привида… дуже схоже на те, що я бачу в дзеркалі щоранку.

- Назви повне ім’я мого кровного батька! – вимагаю, щоб упевнитись остаточно. Щоб знати точно…І тут мати знічується, опускає плечі і вимовляє:

- Мірган Варан.

- …мамо?

- Ти носиш ім’я твого батька, тому що народився після його смерті.

 

…Отже, я бастард. Іллюзія, в якій я жив, знаючи хто я і що, зірвана. Моя мати – не та чесна і пряма жінка, якою я вважав її все життя. Мені в голову не могло прийти… Крейвен Варан не мій батько. Навряд чи він знав, не з його характером було змиритися з таким…Він помер, коли мені було сімнадцять і все життя виховував мене, як свого сина.

- Присядь, Міргане, тобі треба знати решту. – Мати підходить до свого крісла, а я повільно опускаюсь у сусіднє.

- Я вийшла за твого батька у дев’ятнадцять років. Йому на той час було майже сорок. Через рік у нас народилася Айвен. А ти - через одиннадцять років після неї.

Я киваю. Це все мені відомо.

- Але між вами двома в мене було шість вагітностей, які зірвалися, - сівшим голосом каже матір. – На різному строку – деяких дітей я майже доносила, але народжувалися вони мертвими.

- Твій батько, звичайно, хотів сина. Але причина була не в мені, а в ньому. До одруження він не був… стриманим у ... задоволеннях. Тому вже мав хворобу, яка не давала зачати здорових спадкоємців.

- А як же Айвен?

- Айвен дуже хвороблива… ти й сам знаєш. Крім того, він можливо й після шлюбу зі мною… не відмовився від своїх звичок. Або хвороба посилилася.

Мати бере мереживо і починає розгладжувати його на колінах.

- Я вже згадувала, що в часи моєї молодості до чаклунства ставились більш поблажливо, і навіть для короля було в порядку речей радитися з найсильнішими магами. В твого батька був молодший брат, який мав цей дар. Крейвен… дуже ревнував до цього. Він вважав, що маючи ще й такі здібності, міг би стати першим радником у Вортімера і домогтися значно більшого. До того ж, Мірган був занадто незалежний і не хотів коритися брату.

- Я не знав, що у батька був брат.

- Так, він не терпів, коли про це згадували. А після смерті Міргана цього нікому стало й робити. Коли почалась ця кампанія з переслідування магів… Мірган приїхав на якийсь час до нас. Крейвен скористався цим, щоб схопити його і ув’язнити. Напозір він корився наказу короля, але якби хотів, то міг би дати йому поїхати. Багато хто саме так і вчиняв щодо своїх рідних.

- Він видав брата королю?

- Все було складніше. Йому хотілося отримати собі дар брата, тому він довший час просто тримав його під замком, шукаючи спосіб.

- Я так розумію, що він і є моїм справжнім батьком?

- Так. Я… втомилася народжувати мертвих дітей, кожен раз я ризикувала піти за межу. А мій чоловік не міг змиритися з долею і … Я прийшла до Міргана в темницю, коли Крейвен був у від’їзді. І сказала, чого хочу від нього. Він погодився. Можливо, з почуття помсти або ж хотів скрасити свої останні дні. А ще він також не мав нащадків і хотів, щоб після нього щось залишилося.

- Ти не пробувала дати йому втекти?

- Я… хотіла б, так. Але не наважилась. Тут кожен воїн, кожна служниця були віддані Крейвену. Я не можу сказати, що кохала твого справжнього батька, Міргане. Але це було дуже близьке почуття.

- І ти назвала мене на його честь.

- Так. Крейвен на диво не став заперечувати. Можливо, він все ж відчував вину перед братом. Адже вбив його власноруч. – Мати судомно зітхає. - На подвір’ї перед замком. Я відмовилась дивитися і потім…часто думала, що, можливо, Міргану було б легше, якби він бачив мене. – вона витирає очі і випростовується, - але я вже була вагітна, тож, може це на краще.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍