Джоан Роулінг - Гаррі Поттер і орден Фенікса

всміхнувшись і дивлячись, як він намагається збагнути сенс її слів. - Вам і містеру Візлі. І ще, здається мені, буде безпечніше, якщо заборона стосуватиметься й брата-близнюка цього юнака... якби колеги по команді його не стримали, я більш ніж упевнена, що він теж напав би на юного містера Мелфоя. Зрозуміло, необхідно також конфіскувати їхні мітли. Я їх надійно зберігатиму у своєму кабінеті, щоб уникнути будь-яких порушень моєї заборони. Але я не перегинатиму палиці, професорко Макґонеґел, - повернулася вона знову до їхньої виховательки, що стояла тепер нерухомо, наче вирізьблена з криги, й дивилася на неї. - Решта гравців команди може грати й надалі, я не помітила в їхніх діях хуліганських ознак. На все вам добре.

І з виглядом найвищого задоволення Амбридж вийшла з кімнати, залишивши по собі мертву тишу.

*

- Заборонено, - простогнала Анжеліна ввечері у вітальні. - Заборонено. Ні ловця, ні відбивачів... то що ж нам тепер робити?

Зовсім не відчувалося переможного настрою. Скрізь, куди не глянь, Гаррі бачив нещасні й сердиті обличчя. Гравці команди посідали біля каміна - всі, окрім Рона, якого після закінчення гри ніхто не бачив.

- Це так несправедливо, - безпорадно пожалілася Алісія. - А як же тоді Креб, що вгатив бладжером уже після свистка? Йому вона хіба заборонила грати?

- Ні, - проказала нещасна Джіні, що сиділа з Герміоною біля Гаррі. - Його покарали переписуванням тексту, я чула, як за вечерею Монтеґю з цього приводу реготав.

- А заборонили грати Фредові, хоч він нічого й не зробив! - розлючено застукала себе кулаком по коліні Алісія.

- Це не моя вина, - вишкірився Фред, - якби ви втрьох мене не тримали, я з нього зробив би котлету.

Гаррі тоскно поглядав у темне вікно. Там падав сніг. Упійманий снич кружляв по вітальні. Учні стежили за ним, мов загіпнотизовані, а Криволапик стрибав з крісла на крісло, намагаючись його зловити.

- Я йду спати, - поволі підвелася Анжеліна. - Може, виявиться, що це був страшний сон... може, завтра я прокинуся й зрозумію, що ми ще навіть не грали...

Невдовзі вслід за нею пішли Алісія й Кеті. Пізніше, люто на всіх зиркаючи, попленталися спати Фред і Джордж, а за ними подріботіла й Джіні. Біля каміна залишилися тільки Гаррі та Герміона.

- Ти Рона ніде не бачив? - тихенько спитала Герміона.

Гаррі похитав головою.

- Мабуть, він нас уникає, - припустила Герміона. - Як ти гадаєш, де він?..

І саме тієї миті вони почули за спиною рипіння - відхилився портрет Гладкої Пані і крізь отвір до вітальні заліз Рон. Він був поблідлий, з припорошеним снігом волоссям.

Побачив Гаррі з Герміоною і завмер на місці.

- Де ти був? - схопилася стривожена Герміона.

- Гуляв, - відмахнувся Рон. Він і досі був у квідичній формі.

- Ти аж задубів, - занепокоїлася Герміона. - Іди погрійся!

Рон пошкандибав до каміна і, не підводячи очей, бухнувся в найдальше від Гаррі крісло. Снич усе ще кружляв над їхніми головами.

- Пробачте, - буркнув Рон, дивлячись собі під ноги.

- За що? - здивувався Гаррі.

- За те, що я вбив собі в голову, ніби вмію грати в квідич, - пояснив Рон. - Я завтра піду з команди.

- Якщо ти підеш, - спалахнув Гаррі, - то в команді залишиться всього троє гравців. - І у відповідь на спантеличений Ронів погляд додав: - Мені заборонили грати довічно. А ще Фредові й Джорджу.

- Що? - вереснув Рон.

Герміона все йому розповіла, бо Гаррі просто не мав на це сили. Коли вона закінчила, на Рона боляче було дивитися.

- Це все через мене...

- Ти ж не змушував мене бити Мелфоя, - сердито заперечив Гаррі.

- ...якби я так жахливо не зіграв у квідич.

- ...це ніяк не стосується бійки.

- ...та пісня сильно мене дістала.

- ...та вона б кого завгодно дістала.

Герміона підвелася, відійшла до вікна, подалі від суперечки, й задивилася на сніг, що кружляв за вікном.

- Та годі вже тобі! - вибухнув Гаррі. - Нам і так погано, а тут ще ти собі голову попелом посипаєш!

Рон нічого не відповів, лише втупився, бідний, у мокрий край своєї мантії. За якийсь час сказав глухим голосом:

- Мені ще ніколи в житті не було так паскудно.

- Ти не один такий, - гірко всміхнувся Гаррі.

- Знаєте, - сказала тремтячим голосом Герміона, - здається, є одна штука, яка поліпшить вам настрій.

- Та ну? - скептично скривився Гаррі.

- Так, - і Герміона відвернулася від чорного засніженого вікна, широко всміхаючись. - Геґрід повернувся.

- РОЗДІЛ ДВАДЦЯТИЙ -

Геґрідова розповідь

Гаррі помчав до хлопчачих спалень, щоб витягти з валізи плаща-невидимку та Карту мародера. Зробив це з такою швидкістю, що вони з Роном були готові вирушати щонайменше за п'ять хвилин до того, як з дівчачих спалень прибігла Герміона у шарфі, рукавицях і в неоковирній шапочці з тих, що вона плела для ельфів.

- Бо там холодно! - почала виправдовуватися вона, коли Рон нетерпляче цокнув язиком.

Вони пролізли крізь отвір за портретом і поспіхом накинули на себе плаща-невидимку. Рон уже так виріс, що мусив пригинатися, бо з-під плаща стирчали ноги. Повільно і обережно вони проходили численними сходами, інколи зупиняючись, щоб перевірити на Карті, де перебувають Філч і Місіс Норіс. Їм пощастило. Не зустріли нікого, крім Майже-Безголового Ніка, що неуважно кудись плив, мугикаючи собі під носа мелодію, яка до болю нагадувала «Візлі - наш король». Крадькома перейшли вестибюль і вийшли на тихе засніжене подвір'я. Серце в Гаррі радісно закалатало, коли попереду він побачив золотаві квадратики освітлених вікон і дим, що клубочився з димаря Геґрідової хижі. Він швидко покрокував уперед, і друзі, наштовхуючись одне на одного, подріботіли за ним. Під ногами рипів дедалі глибший сніг, і ось нарешті вони опинилися біля дерев'яних вхідних дверей. Коли Гаррі підняв кулак і тричі постукав, усередині люто загавкав пес.

- Геґріде, це ми! - гукнув Гаррі крізь замкову шпарину.

- Та я си так і подумав! - озвався низький голос.

Вони усміхнулися одне до одного під плащем. Відчули в Геґрідовім голосі радісні нотки. - Щойно три секунди, як си приліз додому... геть, Ікланю... марш, дурна псяро...

Відсунувся засув, двері зі скрипом прочинилися і в отворі з'явилася Геґрідова