Мері Робінетт Коваль - Калькуляція зірок

— Довіртеся мені, їй це не сподобається. — Паркер відштовхнувся від столу. — Давайте працювати, люди. У нас є Місяць, щоб осідлати його.

Закінчивши переодягатися у льотний костюм і парашут, я схопила шолом з його штатного місця і попрямувала до злітної смуги. Моя мати померла би, якби могла бачити мене. Я не тільки носила штани, але й затискаючі ремінці так щільно охоплювали мої ноги, що в деяких культурах я вважалася би одруженою з ними.

Паркер вже був у літаку, його шолом висувався з-за краю кабіни. Він балакав з начальником екіпажу, але кивнув, побачивши мене, і повернувся до свого педантичного вигляду.

— Перевірка перед польотом починається, коли ви підходите до літака.

Що було правдою для кожного літака, який колись літав. Я кивнула, сподіваючись, що ми можемо пропустити цю частину.

— Правильно. Перевірте, чи є біля літака розливи нафти, перешкоди та що-небудь незвичне.

Гарний, красивий літак. реактивний. Від його голчастого носа назад до вихлопу для реактивного двигуна Т-38 був взірцем впорядкованої краси. Літаки для МAC були виготовлені з полірованого хрому з синьо-білим логотипом МAC поперек хвоста.

Він схрестив руки. Навіть з його сонцезахисними окулярами авіатора на місці, я відчувала блиск його очей.

— Я знаю, ти думаєш, що ти пілот, але реактивний літак відрізняється від гвинтоморного літака.

— Так, сер. — Посміхайся і кивай, Ельма, просто сміііійся і кивай. Я маю на увазі, він не помилявся. Вони були різні. — Я просто прагну втілити цей час навчання на робочому столі та тренажері.

— Добре, тоді. — Він піднявв великий палець догори. — Що перше ви робите після перевірки землі під літаком?

— Перевіряю наявність журналу. Тоді ремені навісу та сидіння.

— Зробіть це. — Він притулився до крила літака і зробив шумний видих.

Я перевірила ремінці на кисневий шланг і болти, а потім завагалася, бо я справді не знала цього літака. — Що я пропускаю?

— Обов’язково перевіряйте наявність перешкод. — Він попрямував до найближчого підвищення з легким кульганням.

— Ви в порядку?

— Зазвичай вам доведеться пригнутися, щоб отримати хороший вигляд через нього. Зачекайте… — Він підняв голову і покликав мене вниз. — Поки ви тут, перевірте. Подивіться вздовж крила — подивіться, що можете ви бачити крізь крило літака?

— Гм… — Блискуче. Я зробила так, як він сказав мені, придивляючись до крила в площині, яка була суцільною масою переді мною.

— Ваш кут повинен бути вивіреним. Крило насправді має два отвори, які проходять всю площину крила.

— Серйозно? Тобто… о! — Я побачила блиск світла, а потім вузьку лінію ангара з дальньої сторони літака. — Ух ти.

— Гаразд. Принцип зрозумілий, тому подивіться, а потім порівняйте, чи зазор такий самий з іншої сторони. — Він відступив, віддаючи перевагу лівій нозі.

— Порівняти?

— Роджер. — Я хотіла натиснути, тому що пілот, який отримав поранення, міг безпосередньо вплинути на мене, але зараз Паркер був приємний. Або, принаймні, поведінка Паркера була приємною. Насправді — зачекайте. Я маю бути справедливою: коли Паркер був у педантичному режимі, він був терплячим і часто щедрим учителем. Ми просто навчалися поводитися з технікою від нього.

Обидві щілини були чіткими, і він провів мене через перевірку прийому двигунів до роботи. Але коли я залізла у задню кабіну, мені довелося чинити опір танцю на своєму сидінні. Це був таки гарний літак.

Акт проходження кожного кроку попереднього контрольного списку перед польотом допоміг мені зосередитися. Особливо знаючи, що Паркер чекав на будь-яку помилку.

Це вірно. Мене менше хвилювала помилка при перевірці, ніж що я буду погано виглядати перед Паркером. Мої пріоритети були, мабуть, не такими, якими вони повинні бути.

Я опустила плечі і потягнула шолом на місце. Шолом обійняв мою голову і приглушив більшу частину зовнішнього світу. Я підключила кисневий шланг, покрутила ним, поки він не став на місце, і почепила на мій льотний зажим. Дозволила масці для обличчя працювати, поки ми не злетіли в повітря і не почав надходити кисень. Ще якусь мить кокпіт стояв відкритим, пропускаючи вітер з високого срібного похмурого неба. Бензин, запах асфальту та смолистий аромат від гуми.

— Гаразд. — голос Паркера затріщав у моєму вусі. — Готовність до запуску двигуна номер два?

— Я готова.

— Усі зони небезпеки чисті?

Я нахилилася ліворуч, щоб подивитися за задню частину літака. Тільки вішалка стояла за нами, і вона була досить далеко, що було зрозуміло. Потім я притулилася до сидіння і перевірила праворуч.

— Все чисто.

Переді мною Паркер виконав такі ж рухи. Все, що я дійсно могла побачити, — це купол його шолома, коли він осідав на своєму сидінні і кивав.

— Подавайте повітря. Руки вільні? — В демонстрації він підняв руки над головою, і кулаком притиснувся до середини іншої долоні. Не можна було випадково поранити нашого начальника екіпажу, наткнувшись на щось.

— Мої руки вільні. — Вони були вільні, але мій пульс неухильно прискорювався. Я зробила повільний вдих, щоб заспокоїтися. Хоч я захоплювалася цим реактивним літаком, ракети приваблювали мене більше.

Назовні двигун закрутився, щоб подати повітря, щоб допомогти запалюванню двигуна. Всередині гуркіт повітря піднімався до стійкого шуму.

— Тридцять і два. Є 14 % об/хв. Готовий тач. Дросель на холостому ходу.

Дросельна заслонка відповіла на рух, який він зробив попереду, і піднялася вгору. Я нічого не робила, поки він не передав мені управління, але я могла зробити вигляд, що це мої дії приводили в дію літак. Хоча б ненадовго.

Паркер продовжував монолог, даючи мені знати, що він робить.

— Витрата палива — двісті. Тиск масла