Пітер Хьог - Тиша

Незадовго до смерті Ґручо Маркса[106] один журналіст запитав його про екзистенціальне підбиття підсумків. Великий комік прибрав іронію з обличчя, немов латексну маску, — коли три чисниці до смерті, часу для чогось іншого, крім правди, вже немає. «Більшість з нас, — сказав він, — змушені компенсувати свій низький інтелект наполегливою працею. Головне — щоденні зусилля».

Він натиснув на ґудзик дзвінка, диякон відчинив двері.

— Мені б помитися, — сказав Каспер.

Вони пройшли через невелику залу, диякон повів його до наступного приміщення, простягнув Касперові великий шорсткий рушник. Пара, густа, немов дим, ударила їм у лице.

Це була російська лазня. Каспер пройшов вузьким, викладеним плитками коридором, він налічив п’ять відчинених дверей, що вели до маленьких приміщень, у кожному з яких були низькі ванни, в деяких з них лежали чоловіки, плаваючі, невагомі, з роздутими щоками, схожі на морженят. Коридор привів у залу з маленьким круглим басейном з гарячою водою, на сходинці сиділи шестеро чоловіків, троє з них були з довгими бородами.

Каспер роздягнувся й поклав свій одяг на стілець. Відчинивши скляні двері, він увійшов до парної.

Стіни були розписані сюжетами з Нового Заповіту, пов’язаними з водою: хрещення Ісуса, Ісус наполягає на обмиванні ніг апостолів, Марія Магдалина обмиває йому ноги. На картині жінка відвернулася — щоб не дивитися на оголених відвідувачів.

Уздовж дальньої стіни на трьох рівнях розташовувалися мармурові приполки, на нижньому приполку сидів Каїн. Каспер узяв стілець, поставив перед ним і сів.

Схоже було, що Каїн уже просидів тут якийсь час: обличчя його було червоним і пітним, судини під шкірою пульсували.

— Це ти дзвонив, — констатував він. — Як ти мене знайшов?

Каспер показав на те, що їх оточувало. Було чути тихе шипіння пари з клапанів під мармуровим приполком. Дзюрчання води в трубах. Звідкись іздалеку доносилася музика.

— «Літургія» і «Всеношна» Чайковського, — пояснив Каспер. — Я не чув ні тем, ні слів. Але ладовий характер був добре чутний. І обертони дзвонів. Мають бути дзвони. Я не чув, щоб вони дзвонили. Але вони розгойдувалися в такт співу.

Він відкрив колоду карт, розірвав фольгу й перетасував карти.

— Усього шість дзвонів, — пояснив Каїн. — У карильйоні. Останній дзвонар, що володів технікою, помер у шістдесят другому. Церкві та її таїнству загрожує смерть. Я хочу врятувати її.

Каспер здав карти.

— Яким чином, — запитав він, — у такої заможної і солідної людини, як ти, що володіє курортами і санаторіями, виник інтерес до маленької російської парної лазні і церкви на Бредґаде?

— Мені розповіла про неї мати Марія. Це місце зустрічі релігійних патріархів. Сюди приходять священики з церкви Святого Ансґара. Католицький єпископ. Головний рабин. Королівський священик. Мати Марія каже, що того дня, коли вони запросять її та імамів, відкриються нові перспективи релігійного співіснування в Данії.

— Звідки ти знаєш матір Марію?

— Нас познайомила Клара-Марія.

Каспер відчув несподіваний, нез’ясовний та ірраціональний укол ревнощів. Чоловіки не хочуть ділити увагу жінок з іншими чоловіками, і неважливо, скільки років жінкам — більше сімдесяти чи менше дванадцяти, ми хочемо, щоб вони належали тільки нам.

— Візьми карти, — сказав Каспер. — Зіграємо в холдем[107], по дві карти на руках, п’ять у колоді, три партії.

Він відкрив три карти, що лежали на столі, це були чирвова дама, бубновий король і туз пік. Каїн узяв карти.

— На що граємо? — спитав він.

— Ми граємо на твоє життя, — відповів Каспер.

Каїн подивився на нього. Каспер знову почув, який той небезпечний.

— Ставки — шматочки правди, — запропонував Каспер. — Відвертість. Я починаю. Чуєш звуки, що оточують нас? Відбиття від мармурових стін? Трохи м’якше, ніж від граніту. Але все одно жорстке. Хоча й трохи пом’якшене парою. Створює інтимну атмосферу. Посеред жорсткості. Чуєш?

Пара оточила їх з усіх боків, стіни приміщення почали зникати.

— І ось ми з тобою, — продовжував Каспер, — сидимо в цій атмосфері. Виникає особливе, майже щасливе звучання, коли чоловіки збираються разом без одягу. Немає ні комірців, ні метелика — ти в чому мати народила. Не треба нічого удавати із себе — адже маска створюється одягом. Стаєш трохи ближчим до самого себе. Завдяки далекому, безхмарному спогаду про те, як грав голяка на березі. Завдяки веселому акустичному спогаду про футбольну роздягальню, ти розумієш, ти чуєш це? Згадується Еккехарт: «З ким Господь Бог займався коханням, якщо він породив так багато звуків?» І посеред цього благословенного бенкету для барабанних перетинок звучить твій звук. Твоя пожадливість. Твої злочини й махінації. Досить для довічного ув’язнення. І найстрашніше — вбивство і насильство над дитиною. Роби ставку. Твоя ставка — правда про дитину. У чому я не правий?

— Що стосується дитини, — відповів Каїн. — Це був Ернст. Усе вийшло з-під контролю. Він за це поплатився.

Каїн узяв три карти й поклав їх на стіл, це були бубновий король, дев’ятка чирва і двійка треф.

— Це все одно твоя провина, — сказав Каспер.

— Я розкаююсь. Мати Марія каже, що немає такого гріха, в якому не можна було б розкаятися.

— А як щодо справедливості? — спитав Каспер.

— Ти злий. Як ціла армія. Як тобі таке формулювання: ти злий, немов армія з однієї людини?

Карти попливли перед Касперовими очима.

— Звідки ця овеча покірність?

— Я зустрічався з дівчинкою. З матір’ю Марією. Я продам усе. Я передам усе в розпорядження Притулку. Я розкаююсь. Я про все шкодую. Твоя черга.

— Допоможи мені з хронологією, — сказав Каспер. — У серпні минулого року всіх дванадцятьох дітей зібрано в Копенгагені. Діти зв’язуються з тобою. Ти їм щось пропонуєш. Щоб улаштувати поштовхи? Вони в змозі викликати землетрус? Вони можуть маніпулювати матеріальним світом? А чи вони просто можуть передбачати події?

Він відкрив карту — це була десятка пік. Каїн стенув плечима.

— Я займаюся опціонами. Для мене майже немає різниці. Можна сприяти тому, аби щось сталося, а можна знати, що це станеться. Вони сказали, що очікуються поштовхи.

— І тоді у тебе виникає ідея скуповувати знецінювані землі. І створити у можливих покупців правильне чи неправильне уявлення про те, що поштовхи і зсуви ґрунту закінчилися. Для цього тобі були потрібні діти. А натомість ти мав привезти їх до Копенгагена, так стояла справа, еге ж?

Каїн кивнув.

— Але це ще не все, — не зупинявся Каспер.

— Я повинен був вплинути на громадську думку. І на засоби масової інформації. Коли діти розкажуть про все.

Каспер повільно похитав головою.

— Вони хочуть примусити світ до чогось. Погрожуючи тим, що можуть викликати природні катастрофи. Це вандалізм. Дитячий тероризм. Це діти-злочинці. Це правда? Вони на таке здатні?

Каїн