Стіг Ларсон - Чоловіки, що ненавидять жінок

тривалого обговорення. Цілий день вони згаяли на те, що вивчали пересування всіх дійових осіб під час аварії на мосту.

Поступово Мікаель відкривав у натурі Лісбет все більше й більше дивного. Всього лише перегортаючи матеріали розслідування, вона в кожному епізоді вихоплювала деталі, що викликали найбільші сумніви і не узгоджувались між собою.

У другій половині дня, коли спека в саду ставала нестерпною, вони робили перерву. Кілька разів ходили купатися в каналі або прогулювалися до тераси «Кафе Сусанни». Сусанна раптом стала поводитися з Мікаелем підкреслено холодно, мабуть, через те, що в його будинку поселилася Лісбет. Дівчина виглядала набагато молодшою за свої роки, і в очах Сусанни він, схоже, перетворився на типа, якого тягне до неповнолітніх. Приємного в цьому було мало.

Щовечора Мікаель робив пробіжки. Коли він, захекавшись, повертався додому, Лісбет утримувалася від коментарів, але біганина по бездоріжжю явно не відповідала її уявленням про літні розваги.

— Мені сорок з хвостиком, — пояснив їй Мікаель. — Щоб моя талія не розповзлася до страхітливих розмірів, я повинен рухатися.

— Угу.

— Ти ніколи не тренуєшся?

— Іноді боксую.

— Боксуєш?

— Так, ну, знаєш, в рукавичках.

Мікаель пішов у душ і спробував уявити собі Лісбет на боксерському рингу. Вона цілком могла з нього й пожартувати, і це варто було уточнити.

— У якій вазі ти боксуєш?

— Ні в якій. Просто іноді розминаюся з хлопцями в боксерському клубі.

«Чомусь мене це не дивує», — подумав Мікаель.

Проте він відзначив, що вона все-таки розповіла про себе хоч щось. Йому як і раніше залишалися невідомими основні факти її біографії: як вийшло, що вона почала працювати в Арманського, яка в неї освіта або що роблять її батьки. Як тільки Мікаель намагався запитувати її про особисте життя, вона відразу закривалася, як мушля, і відповідала коротко або просто ігнорувала його.

Якось удень Лісбет Саландер раптом відклала папку і поглянула на Мікаеля, насупивши брови:

— Що тобі відомо про Отто Фальке? Про пастора?

— Майже нічого. Тепер тут пастор — жінка. На початку року я кілька разів зустрічався з нею в церкві, і вона розповіла, що Фальк ще живий, але мешкає в пансіонаті центру геріатрії, в Хедестаді. У нього хвороба Альцгеймера.

— Звідкіля він узявся?

— Він сам родом з Хедестада, потім учився в Уппсалі, а приблизно в тридцятилітньому віці повернувся додому.

— Він не був одружений. І Харієт з ним спілкувалася.

— Чому ти запитуєш?

— Я просто відзначила, що поліцейський, цей Морелль, допитував його досить м’яко.

— У шістдесяті роки пастори все ще посідали зовсім інше становище в суспільстві. Те, що він жив на острові, так би мовити, поряд із сильними світу цього, було цілком природним.

— Мене цікавить, наскільки ретельно поліція обшукувала пасторську садибу. На знімках видно, що там був великий дерев’яний будинок, і напевно чимало місць, де можна було ненадовго заховати тіло.

— Вірно. Проте ніщо в матеріалі не вказує на зв’язок пастора з серійними вбивствами або із зникненням Харієт.

— Якраз навпаки, — заперечила Лісбет Саландер, подарувавши Мікаелю криву посмішку. — По-перше, він пастор, а в пасторів до Біблії особливе ставлення. По-друге, він був останнім, хто бачив Харієт і розмовляв з нею.

— Але ж він одразу попрямував до місця аварії і залишався там протягом кількох годин. Його видно на багатьох знімках, особливо в той час, коли, ймовірно, зникла Харієт.

— A-а, я можу зруйнувати його алібі. Але взагалі-то мені зараз подумалося про інше. Тут ідеться про садиста, що вбиває жінок.

— І що з цього?

— Я була… у мене навесні вивільнилося трохи часу, і я дещо почитала про садистів, у цілком іншому зв’язку. Мені, зокрема, трапився посібник, випущений ФБР, де стверджується, що переважна більшість спійманих серійних убивць походять з проблемних сімей і що вони ще в дитинстві любили знущатися з тварин. В Америці багато серійних убивць були до того ж спіймані під час підпалів.

— Ти маєш на увазі принесення в жертву тварин і цілопалення?

— Так. У всіх відзначених Харієт убивствах фігурують знущання з тварин і вогонь. Але я взагалі-то мала на увазі те, що пасторська садиба в кінці сімдесятих років згоріла.

Мікаель трохи подумав.

— Слабкувато, — врешті-решт сказав він.

Лісбет Саландер кивнула:

— Згодна. Та варто взяти на замітку Я нічого не знайшла в розслідуванні про причини пожежі, і було б цікаво дізнатися, чи бували в шістдесятих роках інші таємничі пожежі. Крім того, варто перевірити, чи не відмічалися тоді в цих краях випадки знущання з тварин або заподіяння їм каліцтв.

Коли Лісбет на сьомий вечір свого перебування в Хедебю пішла спати, вона була трохи сердита на Мікаеля Блумквіста. Протягом тижня вона проводила з ним практично кожну вільну від сну хвилину; у звичайних випадках семи хвилин у товаристві іншої людини виявлялося досить, щоб у неї виникав головний біль.

Лісбет давно вияснила, що спілкування з оточуючими не її коник, і вже звиклася з життям відлюдницею. І воно б її цілком задовольняло, якби тільки люди давали їй спокій і не заважали робити свої справи. На жаль, оточуючі не виявляли достатньої мудрості й розуміння. Їй доводилося відмагатися від різних соціальних структур, дитячих виправних установ, опікунської ради муніципалітету, податкових управлінь, поліції, кураторів, психологів, психіатрів, учителів і гардеробників, які (за винятком вахтерів кафе «Вітряк», що вже знали її) не хотіли пускати її в бари, хоча їй уже сповнилося двадцять п’ять років. Існувала ціла армія людей, які, здавалося, не могли знайти собі інших занять, окрім як при найменшій нагоді намагатися керувати її життям і вносити свої корективи до вибраного нею способу існування.

Лісбет рано засвоїла, що сльози нічому не зарадять. Вона також зрозуміла, що кожна спроба привернути чию-небудь увагу до обставин її життя тільки погіршує ситуацію. Отож, вона мусила сама вирішувати свої проблеми, користуючись тими методами, які сама вважала за необхідні. Адвокатові Нільсу Б’юрману довелося спізнати це на собі.

Мікаель Блумквіст, як і решта людей, мав огидну схильність копирсатися в її особистому житті і ставити питання, на які їй не хотілося відповідати. Зате реагував він зовсім не так, як більшість знайомих їй людей.

Коли вона ігнорувала його питання, він тільки знизував плечима, кидав цю тему і давав їй спокій. Дивовижно!

Для початку, добравшись першого ранку перебування в нього вдома до його ноутбука, Лісбет, зрозуміло, перекачала звідти всю інформацію в свій комп’ютер. Тепер не важливо було, усуне він її від подальшої роботи чи ні, — доступ до матеріалу в неї все одно був.

Потім вона спробувала спровокувати його,