Бенно Фелькнер - Долина Гнівного потоку, Бенно Фелькнер

Невдовзі перед тим Боєр, що стояв з Ронні коло свого бару, покликав Арчі й звелів:

— Принеси до моєї кімнати пляшку та чарки і, як з’явиться Метьюз, скажеш йому, щоб зайшов.

Арчі взяв усе те в бармена й подався до кімнати. Там він швиденько поставив питво на стіл, тоді ледь відчинив одне вікно і завіску на ньому теж відсунув на два пальці. Сьогодні треба було ризикувати. У сінях Арчі наткнувся на Метьюза і сказав:

— На вас чекають.

Метьюз зайшов до кімнати, а за хвилину там уже були й Ронні з Боєром. Арчі трохи підождав, тоді повільно підійшов до відчиненого вікна, задер голову і затаїв віддих, але чув тільки мурмотіння й окремі уривки слів. Вони були надто обережні. Крізь шпарку між завісою й одвірком йому видно було Ронні й трохи Метьюза. Боєр, мабуть, сидів навпроти них. Арчі прикипів очима до губ Ронні, який щось казав Метьюзові, але нічого не міг із них вичитати.

Нарешті Метьюз схвально кивнув, і на його широкому червоному обличчі проступив подив. Ронні сягнув рукою до кишені й поклав на стіл перед собою два маленькі білі пакуночки. Метьюз обережно взяв один, підняв і зацікавлено глянув з усіх боків. Тепер Метьюз щось спитав, і Ронні відповів йому. Метьюз віддав пакуночки, і Ронні сховав їх обидва до кишені, так гидотно всміхнувшись, що Арчі мимоволі зіщулився. Потім Ронні начебто звернувся до Боєра, і Арчі здалося, що той підвівся.

Арчі кинувся за ріг, а тоді повільно пішов до дверей. Він був такий наляканий, що аж зубами цокотів. То були пакуночки, про які йому казали Док і Слейтер. Він бачив також, як учора опівдні до цієї кімнати заходив Вертем, але не бачив, щоб він виходив звідси…

Арчі засвистів і, вдаючи байдужого, піднявся східцями. Боєр був уже в сінях.

— Де ти волочишся? — накинувся він на Арчі. — Гайда приведи Берта!

Берт Джілберт зайшов до кімнати, і вони вдоволено всміхнулися йому назустріч.

— Ну, тепер почнеться, — сказав Ронні. — Ми йдемо туди всі троє.

— А хто візьме на себе Біла Ліка? — сторожко спитав Берт. — Метьюз?

Ронні похитав головою.

— Я не хочу лізти йому під кулі, — буркнув невдоволено Берт.

Ронні тихо засміявся.

— Ми знаємо, що як до нього візьмуться навіть кілька чоловік, він ще не одного потягне за собою в могилу. Тому придумали щось тихіше. Але хтозна, може, вам доведеться трохи допомогти нам. А тоді вже в нас будуть руки вільні, і сьогодні ж таки вночі ми зробимо тут лад.

— Де четверта чарка? — спитав Берт Джілберт, потім хильнув просто з пляшки. У сінях він ще спитав: — А як Слейтер з’явиться?

— Він має з’явитися, Берте, і кожному відомо, що вій тоді зробить. Одначе Біл у такому стані, як оце тепер, для нас найнебезпечніший. Його треба найперше усунути з дороги, бо він нам може все зіпсувати.

Боєр лишився сам.

Коли Ронні з Бертом і Метьюзом увійшли до Доротеї, Док усміхнувся їм назустріч. Та якби хто ближче придивився до нього, то помітив би, яка та усмішка нині була силувана. Арчі тим часом кинувся до Гая Джілберта.

— Ваше ім’я напевне згадували, і Біла Ліка… І Ронні сховав білі пакуночки… в кишеню…

Арчі був такий схвильований, що говорив тільки уривками речень.

Гай сягнистим кроком зайшов за барак і крізь вікно заліз у Докову кімнату. Доротея побачила його в дверях за прилавком і дала знак Докові. Гай чекав на порозі — звідти його не видно було гостям, що стояли біля прилавка. З Доротеїної кімнати вийшов Ларрі й підступив до нього. Гай щось прошепотів старому і вислав його надвір.

Ларрі теж виліз крізь вікно в Доковій кімнатці, хутенько знайшов камінця завбільшки з кулак і взяв його в ліву руку. Тоді став під те вікно, крізь яке йому видно було стіл Біла Ліка.

Тепер Док підійшов поза прилавком до Гая. Чи техасець зблід, чи це таке погане світло? Гаєве обличчя було застигле, ніби викуте з міді. Він нахилився до низенького Дока і швидко мовив:

— Йдеться про Біла Ліка. Ронні хоче його отруїти. Отрута в нього з собою. Попередьте Ліка.

— Попередити? — нерішуче спитав Док. — Адже Лік…

— Нам нічим не загрожує, Доку. Зрозумійте. Покличте його. Негайно. Байдуже, як. Нас тут тільки двоє чоловіків. Ларрі стоїть…

— Нас троє чоловіків, — твердо перебив Док і відійшов. Поминаючи Доротею, він стиха мовив: — Іди до своєї кімнати, Доро.

Вона вдала, ніби не почула його.

Док узяв відкорковану пляшку та чисту ганчірку з полиці й повільно пішов до Бідового столу. Там лунав регіт, крик, хтось розказував сороміцький анекдот. Усі п’яно похитувалися, і Ронні з Метьюзом начебто також. Ронні сидів навпроти Біла Ліка, Метьюз поруч нього. Гриміла музика зі скриньки.

Док, усміхаючись, підійшов до Біла і стукнув перед ним пляшкою об стіл:

— На, Біле, такого ти ще сьогодні не пив. Ми його бережемо для найкращих гостей.

Бандити аж завили з радощів і почали співати хвалу Докові. Біл обнявся з старим. Губи Докові на кілька секунд затрималися коло Білового вуха, і той серед галасу почув:

— Вийди, твоє життя висить на волоску!

Біл стиснув його, мов кліщами. “Отже, зрозумів, — подумав Док. — А наче ж був уже зовсім без тями”.

Біл засміявся і пробелькотів, удаючи п’яного:

— Це мій приятель, хлопці, кращого й не знайдеш!

Він ще раз притягнув Дока до себе й поцілував в обидві щоки.

Бандити знову радісно завили.

— Але що нам одна пляшка, старий? — сказав Біл Лік. — Більше в тебе немає цього добра?

Док