Наомі Новік - Ті, що не мають коріння

вибила меч із Марекових рук. Меч стукнувся об край стежки і впав, щезнувши за гірським схилом із хвилею каміння й пороху.

— Піку! — крикнув Марек, і солдат кинув йому піку; він спіймав її без найменшого зусилля, розвернувши коня на стежці. Розвернув піку довгим рухом униз, який мало не вдарив Касю по стану. Їй довелося відскочити назад; якби він міг збити її зі стежки, не мало б жодного значення, що вона сильніша за нього. Вона спробувала вхопитися за кінець піки, але Марек надто швидко відсмикнув її назад; потім він негайно підігнав коня вперед і зупинив його, змусивши стати дибки. Підкуті залізом копита забили в бік її голови. Він вів її назад; щойно він досягне місця, де дорога розширюється, він та інші бійці розосередяться й оточать її. Вони могли би пройти повз неї до нас, до дітей.

Я наосліп намацувала Драконове заклинання, заклинання переміщення. «Валісу», та ще «зокінеж», але, навіть намагаючись зібрати слова докупи, я чомусь знала, що воно не спрацює. Ми ще були не в долині; цей шлях не був для нас відкритий.

Мені макітрилося в голові від розрідженого повітря та відчаю. Сташек підхопив Маришу й міцно її тримав. Я заплющила очі та вимовила заклинання ілюзії — прикликала Сарканову бібліотеку; з голих скель довкола нас здійнялися полиці, корінці із золотими літерами й запах шкіри; механічна пташка у своїй клітці, вікно, що виходить на всю зелену долину та звивисту річку аж до кінця. У цій ілюзії я навіть побачила нас самих — крихітні, схожі на мурашок, постаті, що рухалися. На стежині за Мареком витягнулася вервечка з двадцятьох чоловіків; якби він тільки зміг пропхатися на ширшу територію, вони б на нас напали.

Я знала, що Дракона там немає: він був на сході, у Заточеку, де з краю Пущі здіймався тоненький стовпець диму. Та я все одно ввела його в бібліотеку, всадовивши за стіл; грубі кути його обличчя були освітлені свічками, що ніколи не танули, і він дивився на мене з отим роздратованим, спантеличеним виразом обличчя: «Що ж ти тепер робиш?»

— Допоможи мені! — сказала я йому та підштовхнула Сташека. Дракон механічно витягнув руки, і діти кинулися до них разом; Сташек закричав, і я побачила, як він підводить на Дракона великі очі. Саркан пильно подивився на нього згори вниз.

Я повернулася назад, наполовину стоячи у бібліотеці, наполовину — на горі.

— Касю! — закричала я.

— Іди! — гукнула вона мені. Один із солдатів за Мареком чітко бачив мене та бібліотеку за мною; він зняв лука й наклав стрілу, цілячись.

Кася пірнула під піку, побігла на Марекового коня та із силою відштовхнула тварину назад, торкнувшись її грудей обома руками. Кінь заіржав і став дибки, відскочивши назад на задніх ногах і брикаючись на неї. Марек копнув її так, що Касине підборіддя відлетіло назад, та проштовхнув ратище списа вниз між ними, просто за її гомілку. Тепер він тримався за піку обома руками; повід він уже випустив, але все одно якось змушував коня робити те, що хотів. Тварина повернулася; він при цьому скрутив тулуб, тримаючись за піку, але змусив Касю заточитися. Кінь ударив її задніми ногами так, що вона, втративши рівновагу, полетіла до краю стежки, а Марек здійснив швидкий сильний кидок. Вона звалилася, не маючи часу навіть на крик, просто спантеличено охнула і зникла, вирвавши жмут трави, за який схопилася.

— Касю! — скрикнула я. Марек повернувся в мій бік. Лучник відпустив стрілу, і тятива тенькнула.

Якісь руки схопили мене за плечі, тримаючись зі знайомою неочікуваною силою; вони потягнули мене назад. Стіни бібліотеки кинулися вперед довкола мене та зімкнулися за мить до того, як крізь них пройшла би стріла. Свист вітру й холодне морозне повітря зникли з моєї шкіри. Я крутнулася та витріщилася: там був Саркан; він стояв просто за мною. Це він мене протягнув.

Він досі тримав руки в мене на плечах; я була прип’ята до його грудей. Я була сповнена тривоги і мала тисячу запитань, але він опустив руки й відступив назад, і я усвідомила, що ми не самі. На столі лежала розкладеною мапа долини, а біля віддаленого її кінця стояв, роззявивши на нас рота, величезний широкоплечий чолов’яга з бородою, довшою за власну голову, та кольчугою під жовтою накидкою, а за ним — четверо чоловіків у броні, які трималися за руків’я мечів.

— Кася! — плакала Мариша у Сташекових обіймах, намагаючись вирватися з його хватки. — Хочу Касю!

Я теж хотіла Касю; я й досі дрижала від спогаду про те, як вона на моїх очах звалилася за край. Як далеко вона могла впасти, не постраждавши? Я підбігла до вікна. Ми були далеко, та я бачила тоненький стовпець куряви там, де вона впала, наче риска, проведена збоку від гори. Вона лежала на стежині крихітною темною купкою з брунатного плаща й золотого волосся за сотню футів униз, де стежина хилилася назад, спускаючись горою. Я спробувала зібратися з думками і чарами. Мої ноги й досі гули від виснаження.

— Ні, — промовив Саркан, підійшовши до мене. — Зупинись. Я не знаю, як ти зробила це все, і, гадаю, буду шокований, коли дізнаюся, але ти надто щедро витрачала свої чари протягом однієї години, — він показав пальцем у вікно на крихітну зіщулену купку, в якій лежало Касине тіло, примруживши очі. — Туалідетал, — мовив він і стиснув руку в кулак, швидко смикнув її назад і показав пальцем на відкрите місце на підлозі.

Кася вивалилася з повітря в тому місці, на яке він показав, і впала на підлогу, а за нею потягнувся брунатний порох. Вона покотилася та швидко підвелася, лише трохи заточившись; на руках у неї було кілька скривавлених подряпин, але меч вона втримала. Вона один раз поглянула на озброєних бійців із другого боку столу й узяла Сташека за плече, затягнула його за себе й виставила меч уперед, як перепону.

— Тихо, Маришо, — промовила вона, швидко торкнувшись рукою Маришиної щічки, щоб її заспокоїти; маленька дівчинка намагалася дотягнутися до неї.

Здоровань увесь цей час тільки витріщався. Раптом він сказав:

— Сили небесні, Саркане, це ж юний принц.

— Так, гадаю, що так, — відповів Саркан. Говорив він приреченим тоном. Я витріщилася на нього, досі почасти не вірячи, що він і справді тут. Він був худіший, ніж тоді, коли я бачила його востаннє, і майже такий само розхристаний, як і я. Щока і шия в нього були в сажі; вона вкривала всю шкіру тонким шаром, достатнім для того, щоб біля вільного коміра його сорочки там, де він був широко відкритий, тягнулася лінія, що відділяла чисту шкіру від брудної. На ньому був грубий, довгий, розстебнутий плащ зі