Жюль Верн - Париж двадцятого століття

він тисне на додавання! Та що там: він не може обчислити й п’ятнадцяти відсотків прибутку!

— Це жалюгідно, — погодився кузен Мішеля.

— Але нащо тоді його наймати? — втрутився Касир.

— Він уміє читати? — спитав Касмодаж.

— Скорше за все, — відповів Атаназ, проте у голосі його відчувалась невпевненість.

— Можна спробувати його на Великій Книзі; він диктуватиме Кенсоннасу, тому якраз потрібна допомога.

— Ви маєте рацію, — підтвердив кузен; — він здатний лише на це: диктувати, адже й почерк у нього жахливий.

— І це у той час, коли всі вміють чудово писати! — зітхнув Касир.

— Якщо він не впорається з новими обов’язками, то годен буде хіба лише офіси підмітати!

— Та й це хтозна, — провадив кузен.

— Хай заходить, — мовив банкір.

Мішель постав перед грізним тріумвіратом.

— Пане Дюфренуа, — мовив директор, скрививши губи у найпрезирливішій зі своїх посмішок, — ваша бездарність, що її визнають усі працівники банку, змушує мене зняти вас з управління машиною №4; результати, які ви отримуєте, — причина незліченних помилок у наших документах; більше так тривати не може.

— Мені прикро, пане...— пролунала холодна Мішелева відповідь.

— Це вже не має значення, — суворо перебив його банкір, — відтепер ви будете працювати на Великій Книзі. Мені сказали, що читати ви вмієте. Ви диктуватимете.

Мішель не відповів: йому було байдуже. Велика Книга, Машина... вони варті одна одної! Спитавши, коли треба розпочинати, юнак вийшов з кабінету.

— Завтра, — відповів Атаназ; пан Кенсоннас буде проінформований.

Юнак покинув будівлю банківського дому, розмірковуючи не про свою нову посаду, а про того Кенсоннаса, саме лише ім’я якого наводило на хлопця жах. Ким міг бути цей чоловік? Певно, якийсь старезний дідуган, що поклав своє життя на переписування статей з Великої Книги, вже років шістдесят, не менше, підводячи баланси поточних рахунків, несамовито розраховуючи сальдо й повертаючи векселі! Одне дивувало Мішеля: чому бухгалтера ще не замінили машини.

Однак його, незважаючи ні на що, переповнювала справжня радість: радість від думки про те, що він може нарешті покинути лічильну машину; він пишався тим, що так і не зміг її опанувати; до того ж схожість апарата з піаніно була йому просто огидна.

Замкнувшись у своїй кімнаті, Мішель і не помітив, як ніч оповила його думки; він лежав на ліжку, але заснути не міг; розумом його почали оволодівати якісь привиддя. То йому ввижалась Велика Книга, збільшена до фантастичних розмірів; то йому здавалося, що він відчуває, як білі сторінки здавлюють його, немов висушене листя з гербарію, або ж уявляв себе ув’язненим у корінці книги, що розчавлює його своїми тисненнями з міді.

Він крутився у ліжку в сильному збудженні: його охопило непереборне бажання побачити цей чудесний апарат.

«Це просто хлоп’яцтво, — повторював він про себе, — але так мені буде легше».

Мішель зіскочив з ліжка, відчинив двері своєї кімнати і, виставивши вперед руки, кліпаючи очима, спотикаючись, напомацки попростував до банківських офісів.

Просторі зали були напрочуд темними й тихими: вдень усі приміщення банку наповнював гуркіт грошових операцій, брязкання монет, шелест купюр, поскрипування пера на папері... Мішель навмання просувався, гублячись у цьому лабіринті; він не знав, де саме шукати Велику Книгу; але він ішов далі; йому треба було пройти до зали з машинами; у темряві він їх побачив.

«Вони сплять, — прошепотів він, — вони не рахують!»

Мішель продовжував свою розвідку; тепер він крокував залою з гігантськими касами, безперестанку на них натикаючись.

Аж раптом він відчув, як підлога під його ногами ніби похитнулася; страшенний гуркіт оглушив його; двері зали з шумом зачинились за його спиною; замки й засуви швидко увійшли у свої гнізда; приголомшуючий свист здійнявся з усіх сторін; стовп світла осяяв залу, у той час як Мішель, здавалося, все падав і падав у бездонну прірву.

Відчувши нарешті, як ноги твердо стали на землю, розгублений і наляканий юнак думав тільки про одне: якомога швидше втекти звідти. Але ж ні! Він був усередині залізної клітки.

Тої миті до нього кинулися якісь напіводягнені люди.

— Крадій! — кричав один з них.

— Попався! — волав інший.

— Викликайте поліцію!

Мішель одразу впізнав ці голоси: свідками його катастрофи були пан Касмодаж і кузен Атаназ.

— Ви! — вигукнув один.

— Він! — вигукнув другий.

— Ви хотіли обібрати мою Касу!

— Цього ще не вистачало!

— А може, це сновида? — припустив хтось.

Добре ім’я Дюфренуа було врятоване: цю думку підтримала більшість чоловіків у нічних сорочках. Мішеля, безвинну жертву модернізованих Кас, які самі себе захищають, було звільнено.

Простягаючи руки у пітьмі, Мішель випадково торкнувся цієї неоціненної Каси, чутливої і цнотливої, мов юна дівчина; запобіжний пристрій миттєво спрацював: пересувні плити підлоги розверзлися, освітлення автоматично ввімкнулося, коли зачинились двері. Розбуджені шумом службовці кинулися до клітки, що опустилася в підвальне приміщення банку.

— Це навчить вас, — мовив до юнака банкір, — як прогулюватися там, де вам нема чого робити!

Присоромлений Мішель не знав, що на це відповісти.

— Ех! Який все ж таки чудовий пристрій! — вихваляв машину Атаназ.

— Однак ідеальним він буде тільки тоді, — відказав йому пан Касмодаж, — коли крадій, опинившись у блоці безпеки, за допомогою спеціальної пружини буде доставлений прямісінько до префектури!

«А ще краще — якщо машина автоматично застосує до нього відповідну статтю про крадіжки зі зломом!» — подумав Мішель.

Але він вирішив промовчати, хутко вибігши із зали під гучний і веселий регіт.

Розділ VI

У якому Кенсоннас з’являється на вершинах Великої Книги

Наступного дня Мішедь попрямував до бухгалтерських офісів; звідусюди було чути іронічне шушукання працівників банку: нічна пригода юнака переходила із уст в уста, і кожен вважав своїм обов’язком посміятися з нього.

Мішель дістався величезної, увінчаної куполом із матового скла зали; посеред неї, спираючись на одну-єдину балку, здіймалась Велика Книга банківського дому — справжній шедевр механіки. Вона заслуговувала називатися «Великою» більше, ніж сам Людовік XIV; заввишки вона сягала двадцяти футів; розумний механізм дозволяв керувати нею, як телескопом, направляючи до всіх точок на горизонті; добре продумана система невеликих мостиків опускалась та підіймалась залежно від потреб писаря.

На білосніжних сторінках завширшки у три метри тридюймовими літерами велися записи повсякденних банківських операцій. Написи Касові виплати, Касові прибутки, Суми на затвердження, виведені