Дженні Ерпенбек - Прокляття дому

паркані архітектор виходить із саду перед домом і опиняється на піщаній дорозі. Якщо з дороги обернутися назад, то можна знову побачити фасад, так немов і не було нікого всередині, можна побачити точнісінько те ж саме, що привітало прибулого. Він кладе ключа до кишені і йде до машини. Садівник іще, мабуть, спить. Згодом, уже вдень, він, можливо, розпиляє стовбур великої блакитної ялини, яка впала позавчора. От тільки він, власник блакитної ялини і землі під її вивернутим корінням, буде на той час уже в Західному Берліні. Садівник

Навесні він садить біля дому з боку дороги квіти, засаджує клумбу, на побажання власника дому, маками, півоніями та жовтим лісовим зіллям, у центрі красується кущ бруґмансії. Для обрамлення клумби він просто втикає навколо квітів декілька гілочок букшпану, вони пускають корінці і приживаються. Улітку він встановлює на обох галявинах поливалки, що двічі на день по півгодини розхитуються навсібіч, перший раз — удосвіта, а другий — з настанням сутінків, а сам поливає клумбу, троянди і кущі. Він обтинає сухий цвіт, підрівнює букшпан. Восени він уперше збирає врожай волоських горіхів, від вилущування горіхів зі ще м'яких шкаралупок його долоні стають темно-коричневі, восени він визбирує сухі гілки, що відламалися під час штормового вітру від дуба чи від котроїсь із сосен і впали додолу, він розпилює їх, розколює на поліна, а поліна складає в дровітню.

У 1936 році колорадський жук саме перейшов Рейн і подався далі у східному напрямку, у 1937 році — доповз до Ельби, а в 1938 — окупував територію навколо Берліна. Не втрачаючи терплячості, садівник щоразу береться збирати жуків з листя бруґмансії, вона — єдиний представник родини пасльонових у саду, і жуки накидаються на неї у незліченній кількості. Садівник чавить відкладені яйця шкідників і навіть намагається знайти і знищити в землі личинок жуків, обкопуючи землю навколо куща. Цього літа, трапляється, піщана доріжка цілими днями геть чорна від жуків. Якщо на початку навали жуків листя на кущі з розкішними червоними квітами було погризене лише на краях і лише подекуди подірявлене, то під кінець літа від куща залишився лише скелет, декілька ребер на листочках і голі пагони самого куща, квіти ж давно поопадали. З розпорядження власника дому садівник викопує залишки куща бругмансії, а на його місце висаджує кипарисовик, що відтепер творитиме новий центр квіткової клумби.

Фабрикант сукна

Герміна та Артур, його батьки.

Він сам, тобто Людвіґ, першонароджений у батьків.

Його сестра Елізабет, одружена з Ернстом.

Донька обох, його небога Доріс.

А також його дружина Анна.

І врешті-решт діти: Еліот та крихітка Елізабет, названа на честь його сестри.

Еліот котить до маленької м'яч. М'яч котиться по траві аж до самої клумби з трояндами. Елізабет не хоче йти по м'яч, бо знає, що троянди колючі, тоді братик біжить туди сам, пробирається між квітами, розсуваючи їх ліктями, і копає м'яча назад на траву. Червоний колір троянд змішується з темнішою червінню куща бугенвілії, що росте перед самим домом і нависає квітами над вікном вітальні.

Пізнім ранком вони їдуть на своєму «Адлері» прибережною дорогою у східному напрямку. Адлер, — каже Артур, старійший у родині, — незмінна німецька якість. Так, — погоджується він, тобто Людвіґ. То вони продають його навіть тут? — запитує батько. Так, — відказує Людвіґ, — для нас вони привезли його аж сюди. Поруч із ним сидить його мати Герміна, на задньому сидінні — Артур, батько, та Анна. Артур та Герміна, Людвіґові батьки, приїхали в гості. Через два тижні вони повертаються додому. Анна одягнула з нагоди приїзду свекрів білий костюм. Жакет і спідниця, комплект із 2-х предметів, фірма Peek & Cloppenburg, придбано з метою виїзду на початку 1936 року, 43 марки 70 пфенігів.

Рідна сторона. На сусідській території — рух, там прийшли землеміри. Декілька робітників і архітектор, він працює в Берліні. Он він стоїть у кнікербокерах і вітається до них. Хайль. Ходи до мене, я тебе підніму, — каже Людвіґ, дядько, до Доріс, своєї небоги. На сосні, приблизно на висоті його плеча, гілка творить дерев'яний горбик, туди він підіймає дитину. Ну як, що тобі видно, — питається. Вежу церкви, — каже Доріс, показуючи на озеро.

Ах, — захоплюється патріарх, — який чудовий краєвид. Просто рай, — відгукується Герміна, мама. Артур та Герміна, Людвіґові батьки, приїхали в гості. Хтось із відпочивальників робить їм фотографію. На фотографії Анна, його, тобто Людвіґова, дружина, сидить на капоті «Адлера», мама, Герміна, сперлася на невисокий мур, за яким гора круто обривається вниз у море. Його батько Артур і він стоять позаду жінок. Усі четверо потрапляють у рамку гір, які височіють на задньому тлі позаду бухти. Після обіду вони поїдуть униз, до лагуни, на пляж, можливо, можна буде поплавати, води Індійського океану теплі й лагідні, на відміну від західного узбережжя, де шаленіє Атлантичний океан. Через два тижні Артур та Герміна, Людвіґові батьки, повертаються додому.

I don't want anymore, — каже мала Елізабет і біжить у дім. Еліот бере м'яча, відбиває його декілька разів від землі, а тоді й собі заходить досередини. Зараз, посеред літа, дім так розігрівся, що свічки на різдвяній ялинці повигиналися.

Ти собі тільки уяви, — каже патріарх, він стоїть із високо закачаними